Постанова 4822 № 716/214/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 травня 2025 року м. Чернівці Справа № 716/214/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Лисака І.Н., суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М., секретар: Мостолюк А.І., позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач: ОСОБА_3 , при розгляді справи за апеляційними скаргами Поляка Петра Петровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 6 лютого 2025 року, ухваленого під головуванням судді Сірик І.С., дата складання повного тексту рішення 13 лютого 2025 року, ВСТАНОВИВ: У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, а в подальшому подав позовну заяву у новій редакції, в якій просив визнати за ним право власності на 1/4 спадкового майна, а саме житлового будинку по АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , якому на час смерті належав спірний житловий будинок. Враховуючи проживання разом із батьком на час його смерті, ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, проте постановою №152/02-31 від 16.11.2023 року йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з підстав пропуску 6 місячного строку для прийняття спадщини та відсутності факту прийняття такої. Наголошував, що на час смерті батька проживав разом із ним, що вказує на прийняття спадщини, а тому просив позов задовольнити. Надалі, у травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/3 спадкового майна, а саме житлового будинку по АДРЕСА_1 , який у серпні 2024 року доповнив, подавши змінену позовну заяву. Провадження №22-ц/822/361/25 Позов обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , якому на час смерті належав спірний житловий будинок. Враховуючи проживання разом із батьком на час його смерті, ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, проте постановою №153/02-31 від 16.11.2023 року йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з підстав пропуску 6 місячного строку для прийняття спадщини та відсутності факту прийняття такої. Наголошував, що на час смерті батька проживав разом із ним, що вказує на прийняття спадщини, а тому просив позов задовольнити. Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 6 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представником позивачів оскаржено його в апеляційному порядку. В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити їх позовні вимоги. Вказують, що судом першої інстанції не надано належної оцінки письмовим доказам щодо реєстрації та проживання позивачів з покійним батьком. Наголошують, що висновок суду з приводу неефективного способу захисту та звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на прийняття спадщини й оскарження нотаріальних дій є помилковим. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що постановами приватного нотаріуса Бурдейної Г.П. відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії, як видача їм свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку по АДРЕСА_1 , що належить їхньому батькові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що вони пропустили шестимісячний строк для прийняття спадщини та відсутній факт прийняття ним спадщини, а вчинення такої нотаріальної дії без визначення йому додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини або встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем на день його смерті, суперечить чинному законодавству України. За обставин справи вказані постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії з підстав пропуску строку для прийняття спадщини не оскаржувалась. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Вказав, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Отже, суд першої інстанції, зважаючи на вищезазначене, дійшов до висновку щодо відмови в задоволенні позову з підстав необхідності звернення позивачів з іншим способом захисту, а саме визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскарження нотаріальної дії. Проте, апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону як такий, що ухвалено при неповно з`ясованих обставинах, які мають значення для справи, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.9). Згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком зазначено ОСОБА_4 (т.1 а.с.9/зворот). ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком зазначено ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (т.1 а.с.105). Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Прилипченської сільської ради 15.04.2005 року, вбачається, що житловий будинок по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , що також підтверджується копією витягу Заставнівського РБТІ про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т1. а.с.10, 106). 13.11.2023 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приватному нотаріусу Бурдейній Г.П. надійшли заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, де, крім іншого, вказано, що спадкоємцями крім них є ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 (т.1 а.с.114-115). Постановами приватного нотаріуса Бурдейної Г.П. №152/02-31 та №153/02-31 від 16.11.2023 року відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно у вчиненні нотаріальної дії як видача йому свідоцтва про право на спадщину за законом, на частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , що належить його батькові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що він пропустив 6 місячний строк для прийняття спадщини та відсутній факт прийняття ним спадщини, а вчинення такої нотаріальної дії без визначення йому додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини або встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем на день його смерті, суперечить чинному законодавству України (т.1 а.с.10-12). Постановою приватного нотаріуса Бурдейної Г.П. №153/02-31 від 16.11.2023 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії як видача йому свідоцтва про право на спадщину за законом, на частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , що належить їх батькові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що такі пропустили 6 місячний строк для прийняття спадщини та відсутній факт прийняття ними спадщини, а вчинення такої нотаріальної дії без визначення їм додаткового строку, достатнього для подання заяв про прийняття спадщини або встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем на день його смерті, суперечить чинному законодавству України (т.1 а.с.10-12). З довідки Прилипченського старостинського округу №2 від 22.09.2023 року вбачається, що ОСОБА_4 постійно проживав з 03.06.1941 року по 02.12.2022 року й перебував на реєстраційному обліку по АДРЕСА_1 , на день смерті останнього разом з ним в одному будинку проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (т.1 а.с.99). У довідці №390 від 22.09.2023 року Прилипченський округ №2 Кострижівської селищної ради просив вважати довідку №40 від 13.02.2023 року недійсною через технічну помилку та вказав, що станом на день смерті ОСОБА_4 з ним проживали та були зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (т.1 а.с.98). З довідок №126, №127 від 26.02.2024 року Прилипченського старостинського округу №2 вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , але не проживають за місцем реєстрації (т.1 а.с.43-44). Матеріали справи також містять копію спадкової справи №25/2023 від 02.12.2023 року. З довідки №479 від 10.11.2019 року Прилипченського старостинського округу вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрований по АДРЕСА_2 (т.1 а.с.71). Заповітом від 05.05.2014 року ОСОБА_4 заповів належну йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,2 га, що знаходиться на території Прилипченської сільської ради Радику Володимиру В., а заповітом від 30.03.2016 року ОСОБА_4 заповів належну йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,3501 га, кадастровий номер 7321587200:01:004:0059, що знаходиться на території Прилипченської сільської ради Радику Володимиру В. За вказаним заповітами ОСОБА_3 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.06.2023 року (т.1 а.с.63-125). Відповідно до ст.ст.1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За змістом ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст.ст.1220, 1222, 1270 ЦК України). З положень ст.1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (ч.ч.1, 2 ст.1269 ЦК України). Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. При цьому, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. Згідно положень ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутись до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців. Як передбачено п.4.18 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, витяг з Реєстру прав власності. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку. У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі №759/19779/18 вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування». Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 року, справа №280/4/18. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду як спадкоємці ОСОБА_4 за захистом своїх прав на спадкове майно за законом. За загальними правилами цивільного законодавства відповідачами у справі про визнання права власності на спадкове майно є інші спадкоємці, а у випадку їх відсутності - відповідна територіальна громада в особі сільської, селищної міської ради. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, тощо. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч.1 ч.2 ст.1223 ЦК України). Отже, ст.ст.1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України. Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Матеріали справи не містять відомостей щодо прийняття спадщини ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , а тому спадкоємцями, які прийняли спадщину у цьому спорі після смерті ОСОБА_4 , є ОСОБА_3 за заповітом, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за законом. Частина 1 ст.1258 ЦК України визначає, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. В силу ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Стаття 1267 ЦК України визначає, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Згідно ст.1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі. Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку. Встановивши, що позивачі зареєстровані та постійно проживали із спадкодавцем на час відкриття спадщини та як спадкоємці за законом є такими, що прийняли спадщину після смерті батька, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо неналежного способу захисту порушеного права позивачі, не зважаючи на те, що нотаріус відмовив їм у вчиненні нотаріальної дії. За наведеного, з урахуванням встановлених обставин справи та відсутності заперечені відповідача, надання пояснень ним в суді першої інстанції з приводу рівності часток усіх дітей, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є спадкоємцями спадкового майна у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 в рівних частках по 1/2. Проте, в силу ч.1 ст.13 ЦПК України діє диспозитивність цивільного процесу, згідно якої суд обмежений вимогами, заявленими особою. Так, при зверненні до суду ОСОБА_2 просив 1/4 частину у спадковому будинку, а ОСОБА_1 просив 1/3 частину у спадковому будинку, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення у заявлених межах. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , задовольнити. Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 6 лютого 2025 року скасувати. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задовольнити. Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/4 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 . Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задовольнити. Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/3 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Суддя-доповідач І.Н. Лисак Судді: Н.К. Височанська І.М. Литвинюк