Постанова Київський апеляційний суд № 756/318/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2025 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 756/318/23 номер провадження 22-ц/824/6101/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І., за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представники позивача ОСОБА_18., ОСОБА_2 , представник відповідача Шевченко О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 грудня 2024 року /суддя Яценко Н.О./ у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя, - В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, встановлення факту спільного проживання з листопада 1997 року по 30 вересня 2004 року, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ. Просила суд: розірвати шлюб між подружжям ОСОБА_5 , зареєстрований 01.10.2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського РУЮ у м. Києві, актовий запис № 763; встановити факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з листопада 1997 року по 30 вересня 2004 року; визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; в порядку поділу спільного майна подружжя: визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 ; виділити автомобіль Мітсубісі д.н. НОМЕР_1 у власність ОСОБА_3 , стягнувши з останнього на користь ОСОБА_1 148 000 грн. замість її частки у праві спільної сумісної власності на це майно. Стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 14 050 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 20 000 грн. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.12.2024 року: шлюб між сторонами розірвано; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 ; автомобіль марки «Mitsubishi Lancer» (д.н.з. НОМЕР_1 ) виділено у власність ОСОБА_3 зі стягненням на користь ОСОБА_1 компенсації 148 000 грн за 1/2 частки; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір 387,98 грн та витрати на правничу допомогу 5 000 грн; у задоволенні вимог щодо встановлення факту спільного проживання, визнання квартири АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю та її поділу відмовлено./ т. 2 а.с. 201-210/ Не погоджуючись із рішенням у частині відмови у визнанні квартири АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю, і відмовою у встановленні факту спільного проживання з 01.01.2004 року, з урахуванням запровадження нового СК України, ОСОБА_1 просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове, яким визнати квартиру спільною сумісною власністю та розподілити по 1/2 частки. На обґрунтування посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема ст. 17 Закону України «Про власність» та ст. 74 СК України, які регулюють спільну сумісну власність осіб, що проживають однією сім`єю без шлюбу; неповне з`ясування обставин, оскільки суд не оцінив належним чином докази спільного проживання (свідчення свідків, фото-, відеоматеріали, квитанції про оплату за квартиру); помилковість висновку суду про відсутність її майнового вкладу, оскільки трудова книжка підтверджує її доходи, а дохід відповідача (38 517 грн за 2000-2003 роки) був недостатнім для самостійної оплати квартири (136 800 грн); порушення принципу змагальності через вибіркову оцінку доказів та ненадання обґрунтування відхилення її доказів. Також просила стягнути 15 000 грн за надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції та 30 000 грн апеляційної. Не погоджуючись із рішенням у частині розподілу автомобіля та стягнення компенсації, ОСОБА_3 просить змінити рішення, розподіливши автомобіль по 1/2 частки кожній стороні, та зменшити розмір витрат на правничу допомогу. На обґрунтування посилається на незастосування судом висновків Верховного Суду (зокрема, постанов від 14.02.2024 у справі № 752/18272/18 та від 16.09.2021 у справі № 559/609/15-ц), які передбачають визнання ідеальних часток у неподільному майні без реального поділу за відсутності згоди на компенсацію; недопустимість доказу оцінки автомобіля (а.с. 50 т. 1), оскільки він не містить відомостей про джерело походження, дату чи місце публікації; несправедливість стягнення компенсації з нього, враховуючи, що автомобіль перебуває у постійному користуванні позивачки та має пошкодження; завищений розмір витрат на правничу допомогу (5 000 грн), оскільки не всі дії адвоката відповідають критеріям необхідності. У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , позивачка вважає скаргу необґрунтованою, стверджуючи, що суд не міг розподілити автомобіль по 1/2 частки, оскільки це виходить за межі позовних вимог, порушуючи принцип диспозитивності (ч. 2 ст. 264 ЦПК України); постанова ВП ВС від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 не вимагає згоди відповідача на компенсацію; доказ вартості автомобіля є належним, оскільки відповідач не спростував її в суді першої інстанції, фактично визнавши; витрати на правничу допомогу (5 000 грн) є пропорційними та обґрунтованими. У відзиві ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , відповідач вважає скаргу необґрунтованою, стверджуючи, що позивачка змінила період спільного проживання в апеляційній скарзі (з 1997-2004 на 01.01.2004-30.09.2004), що є процесуально неможливим поза строками ст. 49 ЦПК України; факт спільного проживання не доведено, оскільки надані докази (фото, свідчення зацікавлених свідків) не підтверджують ведення спільного господарства, бюджету чи взаємних обов`язків, притаманних подружжю (з посиланням на постанови ВС, зокрема від 10.04.2024 у справі № 521/9056/20); квартира АДРЕСА_4 є його особистою приватною власністю, оскільки придбана до шлюбу за власні кошти (ч. 1 ст. 57 СК України); заявлені позивачкою витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції (30 000 грн) є завищеними, оскільки включають неналежні послуги (аналіз доказів, узгодження позиції) та не обґрунтовані за часом і необхідністю. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного. Судом встановлено, що 01.10.2004 року сторони зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11.03.2024 року. В період шлюбу народилася донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як доводить суду сторона позивача, в період спільного проживання без реєстрації шлюбу нею спільно з відповідачем була придбана квартира АДРЕСА_1 . Обґрунтовуючи заявлені у справі вимоги, позивач вказувала, що з листопада 1997 року по 30.09.2004 року проживала разом відповідачем, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Факт спільного проживання з відповідачем позивач доводить поясненнями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , відеоматеріалом та фотоматеріалом (а.с.65-85 т.2), заповненими нею квитанціями про оплату проінвестованої квартири. Відповідач в свою чергу спростовував доводи позивача щодо спільного проживання, ведення спільного господарства поясненнями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , а також відповідач посилався на те, що позивачка в 1999 р. перебувала в стосунках з іншим чоловіком та надав суду фотокартки (а.с. 149-150 т.2) Як убачається з матеріалів справи 11.07.2002 року між ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» та ОСОБА_3 укладено договір № 31130 інвестування будівництва житлового будинку квартири АДРЕСА_5 . За умовами договору інвестор зобов`язується забезпечити відповідне фінансування об`єкту інвестування та прийняти його у свою власність для особистого проживання на умовах цього договору. (а.с. 11-12 т.2) П.3.1 договору сторони передбачили надходження коштів за об`єкт інвестування до 16.07.2002 р., до 16.10.2002 р., до 16.01.2003 р., до 17.03.2003 р. З наданих суду копій квитанцій убачається, що платником за договором інвестування є ОСОБА_3 , яким 15.07.2002 р. сплачено 41280 грн., 04.10.2002 р. - 32 100 грн., 13.03.2003 р. - 31112 грн., 14.01.2003 - 32100 грн. загальна сума - 136 592 грн. (а.с. 13-14 т.2) Відповідно до акту прийому передачі квартири від 10.03.2004 року кв. АДРЕСА_6 передана інвестору ОСОБА_3 (а.с.115 т.2) Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору 31130 інвестування будівництва житлового будинку від 11.07.2002 року остаточна сума інвестицій вищевказаної квартири 136800 грн. (а.с. 116 т.2), які сплачено ОСОБА_3 , що підтверджено довідкою забудовника. (а.с. 117 т.2) 02.04.2004 р. на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та право власності зареєстровано в БТІ 07.04.2004 р. (а.с. 12-13 т.1) Як убачається з рішення Подільського районного суду міста Києва від 05.04.2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_15 до Київської міської ради, третя особа: четверта Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після ОСОБА_16 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 ; визнано за ОСОБА_3 , право власності в порядку спадкування за законом після ОСОБА_17 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 на 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 ; визнано за ОСОБА_15 право власності в порядку спадкування за законом після ОСОБА_16 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 . (а.с.113-114 т.1) Відповідно до договору купівлі-продажу частки квартири від 12.09.2015 року ОСОБА_3 купив у ОСОБА_15 за згодою дружини ОСОБА_1 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 . (а.с. 14-15). З наданих суду доказів убачається, що сторони придбали в період шлюбу автомобіль Мітсубісі д.н. НОМЕР_2 , що зареєстрований на ім`я відповідача. (а.с.19 т.1). Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , вірно керувався положеннями статей 12, 13, 76-89, 133, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, а також нормами матеріального права, зокрема статтями 57, 60, 69-71 Сімейного кодексу України та статтею 364 Цивільного кодексу України. Суд першої інстанції вірно встановив, що автомобіль марки «Mitsubishi Lancer» та 1/3 частина квартири АДРЕСА_7 , придбана під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, і врахував згоду позивачки на отримання компенсації за частку в автомобілі. Водночас суд відмовив у визнанні квартири АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю, посилаючись на статтю 17 Закону України «Про власність» та статтю 22 КпШС України, оскільки позивачка не довела факт спільного проживання та внесення майнового вкладу в її придбання до реєстрації шлюбу. Доводи апеляційної скарги, зокрема ОСОБА_1 щодо визнання квартири АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю, не можуть бути прийняті з наступних підстав. Суд першої інстанції правильно встановив, що квартира АДРЕСА_4 була придбана ОСОБА_3 на підставі договору інвестування від 11.07.2002 року, а всі платежі за неї в сумі 136 592 грн здійснені ним у період з липня 2002 по березень 2003 року, що підтверджується квитанціями та довідкою забудовника (а.с. 13-14, 117 т.2). Право власності на квартиру оформлено на ОСОБА_3 02.04.2004 року, до укладення шлюбу з позивачкою (01.10.2004). Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України, майно, набуте до шлюбу, є особистою приватною власністю. Позивачка не надала переконливих доказів того, що квартира була придбана за спільні кошти або що вона внесла майновий вклад у її придбання. Надані ОСОБА_1 квитанції стосуються оплати ремонтних робіт у квартирі після її придбання, а не інвестицій у будівництво, і не є предметом позовних вимог про визнання права власності. Крім того, якби сторони вважали квартиру спільною, вони мали можливість оформити її у спільну власність під час укладення договору інвестування або після реєстрації шлюбу, чого не було зроблено. Доводи про спільне проживання з 1997 року та спільний бюджет не підтверджені належними доказами, оскільки свідчення свідків (а.с. 65-85 т.2) мають суб`єктивний характер, а фото- та відеоматеріали не засвідчують ведення спільного господарства чи фінансової участі позивачки в придбанні квартири. Посилання позивачки на ст. 74 СК України є безпідставними, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у встановленні факту спільного проживання, а отже, норми про спільну сумісну власність осіб без шлюбу не застосовуються. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 про розподіл автомобіля «Mitsubishi Lancer» (д.н.з. НОМЕР_1 ), колегія суддів також вважає їх необґрунтованими. Відсутність згоди однієї зі сторін на отримання компенсації за частку в неподільній речі (наприклад, автомобілі) не перешкоджає суду вирішити спір по суті, оскільки суд зобов`язаний забезпечити ефективний захист прав сторін шляхом поділу спільного майна відповідно до норм Сімейного кодексу України (СК України) та Цивільного кодексу України (ЦК України). Суд може присудити компенсацію за частку в неподільній речі, якщо це відповідає інтересам сторін і сприяє справедливому вирішенню спору. Стаття 71 СК України зазначає про те, що поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з урахуванням інтересів сторін, дітей та інших обставин, що мають значення. Неподільна річ передається одній зі сторін з виплатою іншій компенсації, якщо це доцільно. Стаття 364 ЦК України, вказує, що якщо поділ неподільної речі в натурі неможливий без втрати її господарського призначення, суд може присудити її одній зі сторін з обов`язком виплати іншій стороні компенсації за її частку. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але має право вийти за їх межі для повного захисту прав сторін, якщо це не порушує принцип диспозитивності, а судове рішення має бути законним, обґрунтованим і спрямованим на вирішення спору по суті. Верховний Суд зазначив, що за відсутності згоди однієї зі сторін на компенсацію за частку в неподільній речі (автомобілі) суд не позбавлений права вирішити спір, присудивши компенсацію, якщо це відповідає інтересам сторін і забезпечує справедливий поділ майна. Відмова сторони від компенсації не може блокувати вирішення спору, оскільки це суперечить завданню цивільного судочинства щодо ефективного захисту прав (пункти 27-29 Постанови Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Суд підкреслив, що поділ неподільної речі шляхом визначення ідеальних часток (наприклад, кожній стороні) є недоцільним, якщо річ не може бути використана обома сторонами одночасно без втрати її функціонального призначення. Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції вправі присудити неподільну річ (автомобіль) одній зі сторін з виплатою компенсації іншій, навіть якщо остання не погоджується на компенсацію, за умови, що позивач висловив згоду на такий спосіб поділу, а суд встановив доцільність такого рішення з урахуванням фактичного користування майном та інших обставин (пункт 34 Постанови Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 752/18272/18). Суд зазначив, що пасивна позиція сторони (наприклад, відсутність заяв про право користування річчю) може бути врахована як фактор на користь присудження компенсації. Суд першої інстанції правильно врахував, що позивачка висловила згоду на отримання компенсації за свою частку в автомобілі, тоді як відповідач не погодився на компенсацію і не запропонував альтернативного способу поділу майна. Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України, суд зобов`язаний вирішити спір про поділ майна подружжя, враховуючи інтереси сторін та доцільність поділу. Відмова ОСОБА_3 від компенсації не сприяє вирішенню спору і суперечить принципу ефективного судового захисту, оскільки автомобіль є неподільним майном. Крім того, встановлено, що автомобіль перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 , але відповідач не заявляв права на його використання чи володіння під час розгляду справи, що свідчить про його пасивну позицію. Доказ оцінки автомобіля (а.с. 50 т.1) був предметом розгляду в суді першої інстанції, і відповідач не заперечував його достовірність у встановленому порядку, альтернативної оцінки не надав, що виключає можливість оскарження в апеляції на підставі ч. 2 ст. 367 ЦПК України. Посилання на постанови Верховного Суду (справи № 752/18272/18, № 559/609/15-ц) є некоректними, оскільки вони стосуються випадків, де сторони досягли згоди щодо ідеальних часток, тоді як у цій справі позивачка чітко висловила вимогу про компенсацію. Таким чином, рішення суду про виділення автомобіля ОСОБА_3 зі стягненням компенсації 148 000 грн є обґрунтованим і відповідає нормам ст. 364 ЦК України та ст. 71 СК України. Доводи обох апеляційних скарг щодо розміру судових витрат також не підлягають задоволенню. Суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн, враховуючи їх пропорційність та розумність відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України. Заявлені ОСОБА_1 додаткові витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції (30 000 грн) не підлягають стягненню, оскільки у вимогах скарги відмовлено. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на кожного з апелянтів і не розподіляються. Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 грудня 2024 року - залишити без змін. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Головуючий: Судді: