Окрема думка Велика Палата ВС № 990/134/24

Окрема думка суддів К. М. Пількова, О. Л. Булейко, Ю. Л. Власова, С. О. Погрібного та О. В. Ступак до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2025 у справі № 990/134/24

1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 20.03.2025 задовольнила апеляційну скаргу ОСОБА_1 (Позивачка) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (КАС ВС) від 06.11.2024; рішення скасувала; позов задовольнила; визнала протиправним та скасувала рішення Вищої кваліфікаційної комісії України суддів України (ВККС) від 19.03.2024 № 347/дс-24, яким відмовлено у внесенні рекомендації Вищій раді правосуддя про призначення Позивачки на посаду судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області; зобов`язала ВККС провести повторну співбесіду з Позивачкою, переможницею конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів, оголошеного рішенням ВККС від 19.12.2023 № 177/зп-23.

2. У цій справі Позивачка оскаржила до суду рішення ВККС, яким та за результатами співбесіди відмовила Позивачці у наданні рекомендації про її призначення на посаду судді.

3. Своє рішення ВККС мотивувала тим, що у 2016 році Позивачка, практикуючий адвокат, подарувала земельну ділянку площею 320 кв. м. в Турійському районі Волинської області брату судді Турійського районного суду Волинської області, який упродовж 2015-2017 років розглянув 15 справ, у яких Позивачка брала участь як представник (захисник). Батько судді є власником п`яти земельних ділянок, які розташовані поруч з подарованою Позивачкою земельною ділянкою. ВККС дійшла висновку, що нездатність кандидата пояснити мотиви укладення договору дарування нерухомого майна родичу судді, який систематично розглядав справи за участі кандидата як адвоката; приховування цієї інформації від інших учасників судових процесів під головуванням судді, родич якого є обдарованим згідно із згаданим договором дарування; надання пояснень щодо укладення договору відчуження вказаної земельної ділянки у спосіб дарування, а не купівлі-продажу, через небажання кандидата нести витрати на експертну грошову оцінку земельної ділянки та тяганину зі сплати податків не відповідають критеріям, що висуваються до особи, яка претендує обійняти посаду судді.

4. КАС ВС у оскарженому рішенні відзначив, що дарування земельної ділянки родичу судді потенційно могло б сприйматись як вплив на ухвалення рішень суддею у справах, у яких Позивачка представляла сторони. Це створює реальний чи, щонайменше, потенційний конфлікт інтересів, що відповідає підставам, передбаченим процесуальними нормами для заявлення відводу судді. Навіть з урахуванням того, що безпосередніх доказів впливу на процес немає, така ситуація може бути сприйнята іншими адвокатами як перевага, якої вони не мають, що, відповідно, порушує принцип рівноправності в судовому процесі. Суд першої інстанції підкреслив, що ця ситуація також може викликати відчуття нерівного становища для представників інших сторін, які могли б засумніватися в неупередженості судді та реалізувати право на відвід, якби знали про обговорювану в цій справі інформацію, але Позивачка, знаючи про таку інформацію, не повідомляла її під час судового розгляду. Укладення Позивачкою договору дарування з близьким родичем судді могло бути підставою для відводу судді або його самовідводу. Більше того, сама Позивачка під час співбесіди визнала, що в подібній ситуації могла б заявити відвід, а це, за висновком суду першої інстанції, свідчить про її усвідомлення того, що розглядувана ситуація дійсно створює певний конфлікт інтересів. Суд першої інстанції наголосив, що дотримання високих стандартів поведінки означає, що суддя повинен добровільно і свідомо відстоювати доброчесність та незалежність судової влади, що, у свою чергу, зумовлює обов`язок сумлінно, чесно і кваліфіковано виконувати призначення носія судової влади. Він також добровільно приймає для себе обмеження, пов`язані з виконанням своїх професійних обов`язків, які унеможливлюють створення умов, що викликатимуть сумніви у доброчесності поведінки судді та його безсторонності, незалежності й об`єктивності. Суд першої інстанції дійшов висновку, що викладені у спірному рішенні висновки ВККС щодо обставин у справі не є довільними чи нераціональними, вони підтверджені доказами і не є помилковими щодо фактів. Оцінивши ці обставини у сукупності, ВККС дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності Позивачки критерію доброчесності та професійної етики. Такий висновок не видається свавільним чи необґрунтованим і не виходить за межі дискреції Комісії оцінювати кандидатів. У підсумку КАС ВС виснував, що підстав для визнання протиправним і скасування рішення ВККС немає. У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ВККС провести повторну співбесіду з Позивачкою суд першої інстанції відмовив з огляду похідний характер цієї вимоги.

5. Велика Палата Верховного Суду з висновками КАС ВС не погодилась, скасувала його рішення і ухвалила нове, про задоволення позову.

6. З цим рішенням не погоджуємось і нижче викладаємо мотиви незгоди.

7. Велика Палата в основу свого рішення поклала аргумент про свободу власника розпорядитись своїм майном, правомірність правочину з дарування (§§ 152-164 постанови), а також про те, що ВККС як суб`єкт владних повноважень під час розгляду цієї справи не надала доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про протиправність згаданого вище договору, за яким Позивачка безоплатно передала належну їй земельну ділянку у власність своєму колезі, який був братом судді (§§ 165-168 постанови).

8. Однак в цій справі не йдеться про протиправність договору дарування.

9. Велика Палата, на нашу думку, зневажила те, на чому засновував своє рішення суд першої інстанції: «Оскільки доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні та законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності» (§ 36 постанови).

10. Перевіряючи відповідність рішення ВККС критеріям, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд повинен перевірити: чи не є викладені у такому рішенні висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів, чи не було допущено адміністративним органом при здійсненні ним дискреційних повноважень свавільного втручання у права і свободи особи, чи не була надана органові дискреція необмеженою, чи не вийшов він за межі дискреції.

11. Суд першої інстанції відповідно до вимог Закону № 1402-VIII з`ясував, що: 1) обставини, які б свідчили про неповноважний склад колегії ВККС, яка ухвалила спірне рішення, відсутні; 2) спірне рішення підписали усі члени колегії ВККС, які брали участь в його ухваленні; 3) під час ухвалення рішення Позивачка була присутня; 4) в оскаржуваному рішенні наведено посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла висновків про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності Позивачки критерію доброчесності та професійної етики.

12. Встановивши, що факти, на яких ВККС ґрунтувала своє рішення, Позивачка не заперечує, а ВККС при формулюванні свого висновку не вийшла за межі наданої їй дискреції та не допустила свавільного втручання у права і свободи Позивачки, суд першої інстанції цілком виправдано відмовив у позові.

13. Натомість, тим, що Велика Палата вдалась до переоцінки того, як ВККС оцінила поведінку Позивачки з морально-етичного погляду, Велика Палата вийшла за межі того обмеженого втручання у дискрецію ВККС, на важливості яких сама неодноразово зауважувала у своїй практиці (див, зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 800/294/17, від 26.03.2019 у справі № 800/336/17, від 27.01.2021 у справі № 9901/116/19, від 13.05.2020 у справі № 9901/212/19 та від 19.05.2021 у справі № 9901/126/19.

14. Окремо слід відзначити викладений у § 184 постанови висновок: «З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що сам по собі факт укладення угоди між позивачкою та братом судді не є достатнім для визнання її недоброчесною, якщо відсутні докази того, що ця угода дійсно вплинула або могла вплинути на судові рішення, ухвалені суддею у справах за участю позивачки. Таким чином, наявність договірних відносин між позивачкою та братом судді не може автоматично призводити до негативних правових наслідків».

15. Цей висновок вважаємо помилковим і таким, що спотворює питання, які перебували у фокусі цієї справи. Вочевидь, у цій справі не йшлося про факт укладення угоди між Позивачкою та братом судді як про достатню підставу для визнання Позивчки недоброчесною. У цій справі суди мали вирішити, чи є підстави для втручання у дискрецію ВККС. Така підстава існувала б, якби рішення ВККС стосовно Позивачки було свавільним. Оскаржене рішення ВККСЮ вочевидь, свавільним не було. Воно ґрунтувалось на фактах, які Позивачка не спростовувала, а оцінка цих фактів здійснювалась в морально-етичному аспекті - сумнів ВККС щодо здатності Позивачки пояснити мотиви укладення договору дарування нерухомого майна родичу судді, який систематично розглядав справи за її участю як адвоката. Тобто, як бачимо, сам факт укладення угоди між Позивачкою і братом судді не був також і для ВККС достатньою підставою для висновку про невідповідність Позивачки критерію доброчесності.

16. Помилковим і таким, що встановлює невиправдано високий стандарт доведення у порівнянні з визначеним у законі стандартом обґрунтованого сумніву, є додана у цитованому вище § 184 постанови вимога «якщо відсутні докази того, що ця угода дійсно вплинула або могла вплинути на судові рішення». Необхідність існування доказів того, що угода між Позивачкою і братом судді вплинула на ухвалені судові рішення встановлює для питання існування обґрунтованого сумніву ВККС у доброчесності кандидата на посаду судді стандарт доведення корупційного правопорушення. Необхідність же підтверджувати доказами (Велика Палата не вдається до пояснення, які ж це можуть бути докази) того, що подарунок у вигляді нерухомого майна від адвоката, який веде справи у певного судді, брату такого судді, може вплинути на рішення судді, фактично змушує доводити очевидне.

17. Отже, вважаємо, що у цій справі суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав втручатись у рішення ВККС, яке ґрунтувалось на неоспорених Позивачкою фактах і не було свавільним. Велика Палата не мала підстав скасовувати це рішення і самостійно втручатись у дискрецію ВККС, а також не мала підстав для висновку, яким фактично змінює стандарт доведення сумніву у відповідності кандидатів на посаду судді критеріям доброчесності чи професійної етики. З огляду на це вважаємо, що Велика Палата помилково скасувала оскаржене рішення суду першої інстанції. Це рішення за обставинами цієї справи підлягало залишенню без змін як законне та обґрунтоване. Судді К. М. Пільков О. Л. Булейко Ю. Л. Власов С. О. Погрібний О. В. Ступак