Постанова Сумський апеляційний суд № 579/557/25

Справа №579/557/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Моргун О. В. Номер провадження 33/816/770/25 Суддя-доповідач Рунов В. Ю. Категорія 126 КУпАП ПОСТАНОВА Іменем України 16 травня 2025 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 579/557/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Кролевецького районного суду Сумської області від 08.04.2025, якою на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 за ч. 5 ст. 126 КУпАП накладене стягнення, установив: У поданій апеляційній скарзі особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 просить скасувати постанову судді суду першої інстанції, а провадження в справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу правопорушення, оскільки він не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, відсутні докази того, що він керував т/з. Також просить поновити строк на апеляційне оскарження. Постановою судді Кролевецького районного суду Сумської області від 08.04.2025 на ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 126 КУпАП накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 40800 грн без оплатного вилучення т/з. Стягнуто з ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 605,60 грн Згідно постанови судді, ОСОБА_4 08.03.2025 о 12 год. 15 хв. в м. Кролевець по вул. Героїв України, 37 повторно протягом року керував т/з Volkswagen T4, д. н. з. НОМЕР_1 , будучи особою, позбавленою права керування т/з, чим порушив вимоги п. 2.1а ПДР. Будучи відповідно вимог ст. 268, 277-2 і 294 КУпАП, своєчасно сповіщеним у встановленому законом порядку про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився і будь-якого клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи від нього не надійшло, а тому апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у його відсутності, що не протирічить вимогам КУпАП. Відповідно ч. 1 ст. 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи і копія цієї постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, а згідно ч. 2 ст. 294 цього Кодексу постанова судді може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, та з боку держави не повинно чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Враховуючи, що ОСОБА_4 не був присутній під час ухвалення суддею суду першої інстанції рішення 08.04.2025, а апеляційна скарга подана ним 22.04.2025, тому строк на апеляційне оскарження судового рішення підлягає поновленню, оскільки цей процесуальний термін пропущений з поважних (об`єктивних) причин. Перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що іапеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на засадах рівності перед законом і судом, який розглядає справу. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (ст. 248, ч. 1 ст. 268 КУпАП). Як убачається з матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення разом із додатками надійшов до суду першої інстанції 14.03.2025, а судовий розгляд був призначений на 08.04.2025. Суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, до суду не з`явився, причини неявки суд не повідомив, тому з метою недопущення порушення строків розгляду справи та накладення стягнення, суддя суду першої інстанції дійшов висновку про відсутність поважних причин неявки ОСОБА_4 та розглянув справу у його відсутність. Така засада судочинства як рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в ч. 1 ст. 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч. 1 ст. 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав (ст. 129 Конституції України, розділ I ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»), а тому суддею суду першої інстанції не дотриманий конституційний принцип, що «ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередньо участь у судовому процесі, або позбавлений такого права», який також знайшов своє закріплення у рішенні КСУ від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа про рівність сторін судового процесу), де формулюючи незаперечне право особи на судову присутність, Суд керувався правовими постулатами «доброї совісті» (bonae fidei), оскільки для громадян не може бути жодних перешкод об`єктивного характеру, якщо відбувається розгляд в суді індивідуально-конкретної справи. Присутність особи, яка має право брати безпосередньо участь і виступати у суді, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, у передбачений законом строк і порядок оскаржити постанову у справі, є невід`ємним правом на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції, а для суддів усіх інстанції важливим елементом законного і справедливого правосуддя. Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі «Домбо Бехер Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), заява № 14448/88); п. 38 рішення ЄСПЛ від 23.10.1996 у справі «Анкерль проти Швейцарії» (Ankerl v. Switzerland), заява № 17748/91). У іншій справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03, п. 26 і 29 рішення від 15.05.2008), ЄСПЛ констатував, що «принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. У провадженні, яке розглядається, важливі процесуальні гарантії були відсутні та що ці процесуальні недоліки, у світлі обставин справи, були достатньо серйозними, щоб піддати сумніву справедливість провадження. Відповідно було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції». Враховуючи вказані вище фактичні обставини справи у взаємозв`язку з положеннями ч. 1 ст. 268 КУпАП, виходячи із основних (загальних) засад судочинства, закріплених в Конституції України, ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та інших нормативно-правових актах, в тому числі і з принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, апеляційний суд вважає, що суддею суду першої інстанції істотно порушені права та законні інтереси ОСОБА_4 , так як розгляд справи відбувся за відсутності належного повідомлення його про час і місце судового розгляду (матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували факт обізнаності ОСОБА_4 із датою та місцем розгляду справи), що унеможливило ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення через істотне порушення його особистих прав і законних інтересів, внаслідок чого рішення судді підлягає безумовному скасуванню через порушення норм процесуального права (ст. 268 КУпАП), а апеляційна скарга задоволенню у цій частині. Крім того, відповідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України, а згідно положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права. Відповідно ст. 1, завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством, а згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах здійснюється на основі суворого додержання законності (ч. 1 і ч. 2 ст. 7 КУпАП), а згідно ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, гласність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 265740, суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 08.03.2025 о 12 год. 15 хв. в м. Кролевець по вул. Героїв України, 37 повторно протягом року керував т/з Volkswagen T4 д. н. з. НОМЕР_1 , будучи особою, позбавленою права керування т/з, чим порушив п. 2.1а ПДР. Разом з тим, висновки судді суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, за обставин, викладених у постанові, є необґрунтованими, належним чином не умотивовані та не відповідають фактичним обставинам справи. Суддя при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, (ст. 280 КУпАП). При цьому відповідно ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків тощо, а згідно ч. 2 обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу. Порядок збору та процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому необхідно враховувати, що у справі протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення щодо карантину людей (ст. 254, 255 КУпАП), тому є не тільки обов`язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів). Суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП). При надісланні до суду протоколу про адміністративне правопорушення працівником поліції було додано роздруківку постанови про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА 2161770 від 16.05.2024, згідно якої на ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 126 КУпАП накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 грн за керування т/з, будучи позбавленим права керування т/з, а також довідку ВП № 1 (м. Кролевець) Конотопського РВП ГУНП в Сумській області від 11.03.2025, згідно якої ОСОБА_4 посвідчення водія не отримував, позбавленим права керування не значиться. Однак вказані докази є явно недостатніми для прийняття законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення про вчинення ОСОБА_4 правопорушення, оскільки у разі виявлення працівниками поліції факту порушенням ОСОБА_4 п. 2.1а ПДР, останніми на виконання свого обов`язку (ч. 2 ст. 251 КУпАП) мали б бути зібрані відповідні докази (відеозаписи) та долучені до протоколу на підтвердження факту керування ОСОБА_4 т/з за викладених у протоколі обставин та вчинення правопорушення, якщо таке дійсно мало місце. До того ж, частиною 5 ст. 126 КУпАП встановлена відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених ч. 2-4 цієї статті (керування т/з особою, яка не має права керування таким т/з, або передача керування т/з особі, яка не має права керування таким т/з; керування т/з особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування т/з; керування т/з особою, позбавленою права керування т/з), а згідно п. 3 розділу І «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» повторністю правопорушення визнається повторне вчинення протягом року адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена відповідними статтями КУпАП та визначається за фактами винесених постанов у справах про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили (крім правопорушень, відповідальність за які передбачена ч. 3 ст. 130 КУпАП). У той же час, у ході апеляційного розгляду складу правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, в діях ОСОБА_4 не встановлено, так як протокол про адміністративне правопорушення серії не містить елементів, які є обов`язковими для кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 126 КУпАП, а саме, до нього не долучено ні рішення суду про позбавлення ОСОБА_4 права керування т/з, ні рішення компетентного органу про притягнення ОСОБА_4 до відповідальності за вчинення протягом року будь-якого з правопорушень, передбачених диспозиціями ч. 2-4 ст. 126 КУпАП, які б набрали законної сили, а також інформації про отримання ОСОБА_4 посвідчення водія встановленого зразку. У зв`язку з цим посилання у вказаному протоколі на рішення Іванківського районного суду Київської області від 17.12.2024 про позбавлення ОСОБА_4 права керування т/з строком на 5 років само по собі не є достатнім для доведення вини останнього. При цьому, долучена до протоколу роздруківка постанови про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА 2161770 від 16.05.2024, також не може бути належним доказом, оскільки згідно цієї постанови на ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 126 КУпАП накладене стягнення у виді штрафу за керування т/з, будучи позбавленим права керування т/з іншим рішенням, а саме Путивльським районним судом Сумської області від 26.01.2024. Тобто у наведених доказах відсутній об`єктивний взаємозв`язок та їх узгодженість з фабулою правопорушення, оскільки з них неможливо достеменно встановити які ж саме рішення стали підставами для складання відносно ОСОБА_4 протоколу за ч. 5 ст. 126 КУпАП та підтверджували факти позбавлення його права керування т/з і повторності вчинення правопорушень, передбачених ч. 2-4 ст. 126 КУпАП, що також кардинально суперечить довідці ВП № 1 (м. Кролевець) Конотопського РВП ГУНП в Сумській області від 11.03.2025, згідно якої ОСОБА_4 взагалі посвідчення водія не отримував та позбавленим права керування т/з не значиться. З`ясування вказаних питань є вирішальним у цій справі, але водночас апеляційний суд, хоч і має юрисдикцію розглядати як питання права, так і питання факту, але за власною ініціативою не може здійснювати пошук ключових доказів та використовувати їх у своєму рішенні, оскільки встановлені обставини можуть не тільки підтвердити висунуті аргументи, але і спростувати їх, тобто потенційно вони можуть завдати шкоди становищу особи, а тому, за відсутності звернення особи з проханням встановити певні факти чи зібрати конкретні докази, суд обмежується дослідженням лише тих доказів, які були надані особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, та особою, щодо якої протокол складений. У рішенні «Гайдашевський проти України» від 06.02.2025 ЄСПЛ установив, що здійснюючи власний пошук доказів та додатково засуджуючи заявника на основі отриманих таким чином доказів, апеляційний суд створив враження плутанини між ролями прокурора і судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду з точки зору об`єктивного критерію. З огляду на їхню природу, обґрунтовані сумніви щодо об`єктивної неупередженості апеляційного суду, як це було виявлено у цій справі, не можуть розглядатися як такі, що відповідають ст. 6 Конвенції. З огляду на викладене та оцінюючи вказаний доказ відповідно вимог ст. 252 КУпАП, апеляційний суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення складений без дотримання вимог закону, оскільки наявні в матеріалах справи докази не підтверджують ті обставини та факти, доведення яких має суттєве значення для встановлення наявності в діях ОСОБА_4 складу правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові. Конституційний Суд України також зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019 № 1-р/2019. Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Таким чином, ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_4 складу правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, за обставин, викладених як в протоколі, так і у постанові судді, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винуватим у вчиненні даного правопорушення в судовому засіданні встановлено не було. На підставі викладеного, оскаржене судове рішення не можна вважати законним, обґрунтованим та належним чином умотивованим, внаслідок чого постанова судді підлягає скасуванню через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права і порушення норм процесуального права, а провадження у справі закриттю на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу правопорушення. Керуючись ст. 294 КУпАП, постановив: Поновити ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження постанови судді Кролевецького районного суду Сумської області від 08.04.2025. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову судді Кролевецького районного суду Сумської області від 08.04.2025 відносно ОСОБА_2 скасувати через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права і порушення норм процесуального права, а провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП закрити через відсутність складу правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя В. Ю. Рунов