Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/16247/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/16247/24 Головуючий у І інстанції - Житняк Л.О. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2025 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Бужак Н.П., Собківа Я.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії , - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив: - визнати протиправними дії та скасувати рішення від 22.10.2024 № 253450003643 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у призначені, ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 22.10.2024 відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем протиправно відмовлено Позивачу в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статі 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22.10.2024 № 253450003643 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі. В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована також тим, що Позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки останнім не підтверджено проживання та постійні роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 роки. Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (Категорія 3), що підтверджується відповідним Посвідченням серії НОМЕР_1 . 15 жовтня 2024 року Позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Відповідача від 22.10.2024 № 253450003643, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання відповідно до п. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також до страхового стажу не було зараховано: - період навчання з 01.09.1986 по 26.04.1991 відповідно диплому серії НОМЕР_2 від 29.04.1991, оскільки він перетинається з проходженням строкової військової служби; - періоди проживання згідно довідки № 248 від 11.05.2000 в м. Новозибків Брянської області, оскільки період проживання перетинається з періодом роботи в колгоспі «Путь Леніна» (ТОВ Агрофірма «Імпульс») Чернігівської області. Вважаючи рішення Відповідача від 22.10.2024 № 253450003643 протиправним, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду. Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що право Позивача на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підтверджене належними, достатніми та допустимими доказами. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22.10.2024 № 253450003643 є протиправним та підлягає скасуванню. Разом з тим, вирішуючи питання щодо належності та ефективності обраного способу захисту порушеного права, судом першої інстанції враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 233/330/17, згідно з якою, належним способом захисту порушених прав у межах спірних правовідносин є необхідність зобов`язання Відповідача повторно розглянути заяву Позивача про призначення пенсії з урахуванням висновку суду. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII). Статтею 10 Закону № 796-XII передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 3 частини 1 статті 11 Закону № 796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років. Для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3 (п. 3 частини 1 статті 14 Закону № 796-XII). Згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - пенсійний вік зменшується на 2 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що ним не враховано період проживання згідно довідки № 248 від 11.05.2000 в м. Новозибків Брянської області, оскільки період проживання перетинається з періодом роботи в колгоспі «Путь Леніна» (ТОВ Агрофірма «Імпульс») Чернігівської області. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до довідки Адміністрації м. Новозибків Брянської області від 11 травня 2000 року № 248 Позивач в період з 17.11.1986 по 06.11.1987, з 26.12.1989 по 13.12.1991 проживав в м. Новозибків Брянської області, який входить в результаті аварії на ЧАЕС в зону відселення. Відповідно до трудової книжки Позивача від 06.10.1990 № НОМЕР_3 , він у період з 16.07.1990 по 06.10.1990 - прийнятий на роботу на час проходження виробничої практики на механізованій ділянці. Згідно листа Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації «Про розгляд звернення» від 13.09.2024 № 450/М. в архіві Департаменту зберігається довідка Адміністрації міста Новозибків Брянської області від 11.05.2000 № 248, про період проживання в м. Новозибків Брянської області з 17.11.1986 по 06.11.1987 та з 26.12.1989 по 13.12.1991 на підставі якої Позивачу було видано посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи категорії

3. Так, пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501, в редакції, чинній на час видачі Позивачу посвідчення серії НОМЕР_4 (далі - Порядок № 501) визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про cтатус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та видачі посвідчень громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих визначено Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551 (далі - Порядок № 551). Відповідно до п. 10 Порядку № 551 посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства. Згідно з частиною 3 статті 65 Закону № 796-XII посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Із системного аналізу статей 10, 14, частини 3 статті 65 Закону № 796-XII вбачається, що основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення чи участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є дійсне, ніким не оскаржене чи/або не скасоване посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке є підставою для встановлення пільг і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 28 березня 2018 року у справі № 333/2072/17, від 08 травня 2018 року у справі № 708/1022/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 212/12245/13-а, від 18 вересня 2024 року у справі № 240/6201/23, від 16 жовтня 2024 року у справі № 140/14380/23. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10.10.2024 Чернігівською обласною держадміністрацією ОСОБА_1 було повторно видано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 замість посвідчення серії НОМЕР_5 , відповідно до якого він має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають та постійно працюють у зонах безумовного (обов`язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Отже, матеріалами справи підтверджено факт проживання Позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, як власнику посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що дає Позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 2 повні роки проживання в такій зоні, але не більше 6 років. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09 серпня 2019 року у справі № 654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі № 569/16691/16-а. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на момент звернення до Пенсійного фонду Позивач мав право на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, з чим погоджується і колегія суддів. Щодо незарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1986 по 26.04.1991 відповідно до диплому серії НОМЕР_2 від 29.04.1991, Відповідачем в рішенні від 22.10.2024 № 253450003643 зазначено, що вказаний період навчання перетинається з проходженням строкової військової служби. Колегія суддів звертає увагу, що періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV). Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також, зокрема навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до трудової книжки Позивача від 06.10.1990 № НОМЕР_3 , він 10.08.1986 був направлений на навчання в Новозибківський сільськогосподарський технікум. В подальшому, з 16.11.1987 по 26.11.1989 проходив військову службу в рядах радянської армії та в 1991 році закінчив навчання в Новозибківському сільськогосподарському технікумі. Обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Право Позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок заповнення дипломів. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних. Відповідно пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27 квітня 1993 року № 301 (далі - Постанова № 301) відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Проте, пунктом 8 Порядку № 637 передбачено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. Згідно з копією диплому серія НОМЕР_2 ОСОБА_1 в 1986 році вступив до Новозибківського сільськогосподарського технікуму, де навчався за спеціальністю «механізація сільського господарства» та в 1991 році закінчив повний курс названого технікуму за спеціальністю «Механізація сільського господарства». Рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 26 квітня 1991 року Позивачу присвоєна кваліфікація техніка-механіка. Диплом виданий 29.04.1991, реєстраційний за №

269. Як зазначено в трудовій книжці Позивача, він з 16.11.1987 по 26.11.1989 проходив військову службу в рядах радянської армії. Разом з тим, згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.09.2024 № 3913/2 Позивач проходив військову службу за призовом по мобілізації в період з 20.11.1987 по 30.11.1989 включно. Відповідно до записів Військового квитка Позивача серії НОМЕР_6 Позивач дійсно проходив військову службу в період з 20.11.1987 по 30.11.1989. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що вірний є саме період проходження Позивачем військової служби з 20.11.1987 по 30.11.1989, оскільки він підтверджується Військовим квитком, а Позивач не відповідає за правильність (в даному випадку за неправильність) записів у трудовій книжці. Позивачем не було надано та в матеріалах даної адміністративної справи відсутні відомості про дату переривання навчання в період проходження військової служби з 20.11.1987 по 30.11.1989. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зарахування періоду навчання в Новозибківському сільськогосподарському технікумі з 20.11.1987 по 30.11.1989 до загального страхового стажу Позивача, оскільки він не підтверджений належним доказами. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що вказане не може позбавити Позивача права на включення спірного періоду навчання в Новозибківському сільськогосподарському технікумі (за виключенням періоду проходження військової служби з 20.11.1987 по 30.11.1989) до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 677/277/17. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що незарахування всього спірного періоду навчання Позивачу до страхового стажу є протиправним. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення Відповідача від 22.10.2024 № 253450003643 із зобов`язанням Відповідача повторно розглянути заяву Позивача про призначення пенсії з урахуванням висновку суду. Отже, з огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення. Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Розглянувши доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині, в решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задовольнити частково. Змінити мотивувальну частину рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року зазначивши, що підставами для задоволення адміністративного позову частково є доводи, викладені у даній постанові. В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: Н.П. Бужак Я.М. Собків