Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/165/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 540/165/22 Головуючий І інстанції: Корой С.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 01.03.2024р.) у справі за позовом Херсонської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Херсонської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 та третьої особи Міністерства культури та інформаційної політики України про зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 10.01.2022р. Херсонська окружна прокуратура в інтересах держави в особі: Херсонської ОДА звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 та 3-ї особи - Міністерства культури та інформаційної політики України, в якому просила суд зобов`язати відповідача укласти з Херсонською ОДА «охоронний договір» на квартиру АДРЕСА_1 , яка є частиною об`єкта культурної спадщини місцевого значення м.Херсон, на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1768. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року (ухваленим в порядку письмового провадження) позов Херсонської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Херсонської ОДА - задоволено. Зобов`язано відповідача укласти з Херсонською ОДА охоронний договір на квартиру АДРЕСА_1 , яка є частиною об`єкта культурної спадщини місцевого значення м.Херсон, на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1768. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 26.03.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2024р. і прийняти нове, яким позовні вимоги Херсонської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Херсонської ОДА - залишити без задоволення. 23.07.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду (на запит суду від 12.04.2024р.). 12.08.2024р. до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 (апелянта) надійшло клопотання про скасування судового рішення та закриття провадження у справі №540/165/22 з тих підстав, що 11.06.2024р. Херсонська ОДА, після подання ним апеляційної скарги та його чергових звернень про укладення охоронного договору, виконала свій обов`язок щодо складення акта технічного стану, опису культурних цінностей, підписання і укладення відповідного договору на пам`ятку культурної спадщини. Тобто, на переконання апелянта, сторони у справі дійшли примирення, що є підставою для закриття провадження у справі. На підтвердження зазначених вище обставин, відповідачем долучено до вказаного клопотання охоронний договір від 11.06.2024р. №2. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. 26.09.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28.01.2020р. №192, є власником квартири АДРЕСА_1 . Попередній власник - ОСОБА_2 . Міністерством культури та інформаційної політики України прийнято наказ «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» від 15.10.2020р. №2197, у пункті якого наказано занести до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкти культурної спадщини, які перебувають на обліку відповідно до законодавства, яке діяло до набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини» у Херсонській області згідно з переліком, відповідно до додатку. У п.51 додатку до наказу від 15.10.2020р. №2197 значиться будинок купця по АДРЕСА_2 . 21.09.1990р. рішенням Херсонського обласного виконавчого комітету № 154 будівлі №22 по вул. Суворова у м.Херсон надано статус «пам`ятки архітектури» під охоронним №23088-Xp. Згідно з витягом з Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення, затвердженого наказом Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» від 15.10.2020р. №2197, будинок по АДРЕСА_2 (датування - друга половина ХІХ століття), занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення як «Будинок купця» (пам`ятка архітектури). Листом від 26.11.2021р. за № 01-16-1225/0/21/318.3 Управлінням містобудування та архітектури ОДА додатково повідомлено ОСОБА_1 про обов`язок укладання охоронного договору на вищезазначену пам`ятку архітектури. Як стверджує позивач, всупереч вимогам чинного законодавства, відповідач, власник квартири ОСОБА_1 , із заявою про укладення охоронного договору не звернувся та охоронний договір з Херсонською обласною державною адміністрацію не уклав, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позовні вимоги, суд 1-ї інстанції виходив з обґрунтованості і доведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх задоволення. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ст.54 Конституцією України, культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. Так, правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000р. №1805-III. За Преамбулою вказаного Закону об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. За змістом ст.1 Закону №1805-III, об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних, а також інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини. Згідно з ч.1 ст.3 Закону №1805-III, державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради. Згідно з п.17 ч.1 ст.6 Закону №1805-III, до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить укладення охоронних договорів на пам`ятки. У силу ч.ч.1,3 та 4 ст.24 Закону №1805-III, усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону. При цьому, власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або ж знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору (ч.1 ст.24 Закону №1805-III). Статтею 25 Закону №1805-III регламентовано, що надання об`єктів культурної спадщини, що є пам`ятками, в користування юридичним та фізичним особам з науковою, культурно-освітньою, туристичною та іншою метою здійснюється з дотриманням встановлених цим Законом вимог. Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам`ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов`язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини. Юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори. Пунктом 2 «Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1768) визначено, що, власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини. При цьому, охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована (п.1 Порядку №1768). Водночас, відповідно до п.5 Порядку №1768 зазначено, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам`ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`ятко-охоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини. Як передбачено п.6 Порядку №1768, до охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам`ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на час укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об`єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам`ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п`ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам`яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам`ятки. Отже, як вірно зазначив суд попередньої інстанції, юридичні або фізичні особи у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка до якого мають бути додані додаткові документи. При цьому, відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1805-III, консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № 192 від 28.01.2020, є власником квартири АДРЕСА_1 (попередній власник - ОСОБА_2 ). 15.10.2020р. Міністерством культури та інформаційної політики України прийнято наказ «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» за №2197, до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкти культурної спадщини було занесено вказаний об`єкт будинок купця по АДРЕСА_2 . У свою чергу, 26.11.2021р. листом за №01-16-1225/0/21/318.3, Управління містобудування та архітектури Херсонської ОДА було попереджено власника і наголошено щодо негайного укладення охоронного договору на пам`ятку архітектури. Водночас, як це чітко вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, всупереч вищевказаним нормам законодавства ОСОБА_1 з моменту набуття ним права власності на будівлю по АДРЕСА_2 і станом на день звернення позивача до суду не виконано обов`язку з укладення охоронних договорів з органом охорони культурної спадщини на вказану пам`ятку архітектури. Як зауважив Верховний Суд у своїй постанові від 19.06.2018р. у справі №464/2638/17 триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Вказані дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час та увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону. Отже, оскільки на дату звернення прокурора до суду з позовом порушення вимог закону з боку відповідача порушення не припинило існувати, колегія суддів погоджується із висновками суду 1-ї інстанції про наявність достатніх підстав для задоволення даного адміністративного позову. Зважаючи на те, що правопорушення у вигляді не укладення охоронного договору, допущене відповідачем, було триваючим та існувало на дату звернення до суду, а, у свою чергу, відповідач дійсно був зобов`язаний укласти охоронний договір на будівлю по вул. Суворова, 22 у м.Херсоні з Херсонською ОДА, як уповноваженим органом з охорони культурної спадщини, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду 1-ї інстанції. У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011р. №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України); для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. У свою чергу, у постанові від 15.07.2019 у справі №420/5625/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що під судовим захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (чи) компенсація витрат, викликаних порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Право суспільства на збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, гарантоване ст.54 Конституції України. У даному спорі приватне право (інтерес) відповідача протиставляється публічному інтересу, який виражається у збереженні та охороні історико-культурної спадщини. Відтак, забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у даній справі полягає у необхідності дотримання відповідачем вимог законодавства про охорону культурної спадщини, визначених, зокрема, Законом України «Про охорону культурної спадщини». Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 21.08.2019р. у справі №826/12524/18. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, що викладені в постановах Верховного Суду. Визначаючись щодо інших доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 (в контексті його доводів про наявність підстав для закриття провадження у даній справі), колегія суддів виходить з наступного. Так, підстави для закриття провадження у справі на стадії апеляційного провадження визначені ч.1 ст.319 КАС України, згідно з якою, судове рішення 1-ї інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або ж частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст.ст.238, 240 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) у разі смерті або ж оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або ж відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили; 7) щодо оскарження індивідуальних актів, дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили; 8) стосовно оскарження рішень, дій або ж бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення виправлені суб`єктом владних повноважень і, при цьому, відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав і інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення. Проаналізувавши закріплені у ч.1 ст.238 КАС України підстави для закриття провадження у справі, колегія суддів наголошує, що наведена у клопотанні ОСОБА_1 (як апелянта) підстава для закриття провадження у даній справі, тобто виконання покладених на нього судовим рішенням зобов`язань, шляхом укладення із Управлінням містобудування та архітектури Херсонської ОДА охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини чи її частину від 11.06.2024р. №2, не може бути підставою для закриття такого провадження, як і підставою стверджувати, що сторони у справі на підставі взаємних поступок врегулювали даний спір (тобто досягли примирення). Більше того, правові наслідки для предмету даного спору, тобто для укладення ОСОБА_1 відповідного охоронного договору, який станом на момент розгляду апеляційної скарги був укладений між відповідачем та Херсонською ОДА на період володіння пам`яткою, від залишення апеляційної скарги, її задоволення, закриття провадження у справі або ж від закриття апеляційного провадження, є фактично однаковими - це укладення відповідного охоронного договору (обов`язок на укладення якого фактично і не заперечувався в апеляційній скарзі відповідача), оскільки такий в незалежності від ухваленого судом рішення, залишиться чинним. У цьому контексті важливим є те, що на момент звернення позивача до суду, вказаний обов`язок з укладення відповідачем охоронного договору з органом охорони культурної спадщини на пам`ятку архітектури не був виконаний, а тому, підстави для скасування рішення суду з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача, відсутні. Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 19.05.2025р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко