Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/16473/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/16473/24Головуючий у 1-й інстанції Кунець Н.Р. Провадження № 22-ц/817/358/25 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 травня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Гірського Б.О. суддів - Хоми М.В., Храпак Н.М., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 607/16473/24 за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 грудня 2024 року (ухвалене суддею Кунець Н.Р., повне рішення складено 23 грудня 2024 року) та апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 січня 2025 року (ухвалене суддею Кунець Н.Р., повне рішення складено 13 січня 2025 року) в справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, - В С Т А Н О В И В : У липні 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області) звернулося до суду із вказаним позовом. В обґрунтування заявлених вимог зазначало, що органом пенсійного фонду призначено пенсію по інвалідності ОСОБА_1 .. З листа Обласної МСЕК № 1 від 10 червня 2024 року № 360 їм стало відомо, що довідка серії 12 ААВ № 676720 від 13 жовтня 2022 року, видана ОСОБА_1 про встановлення їй третьої групи інвалідності до 01 листопада 2024 року визнана неправомірною та відмінена. Вказували, що у зв`язку з одержанням такої інформації виплата пенсії ними була припинена та нарахована переплата пенсії за період від 01 листопада 2022 року до 31 травня 2024 року в сумі 51 260 грн. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1900-0503-8/33423 від 05 липня 2024 року відповідача було повідомлено про переплату пенсії та необхідність її повернення на рахунок позивача, однак станом на день подання позовної заяви переплата не повернута, що і стало причиною їх звернення до суду. На підставі наведеного, просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ГУ ПФУ в Тернопільській області переплату пенсії у розмірі 51 260 грн. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 грудня 2024 року в задоволенні позовних вимог ГУ ПФУ в Тернопільській області відмовлено. Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 січня 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Скрипченко Д.В. про ухвалення додаткового рішення - задоволено частково. Стягнуто з ГУ ПФУ в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн.. У задоволенні решти вимог - відмовлено. Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду, ГУ ПФУ в Тернопільській області, подало апеляційні скарги, в яких просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 грудня 2024 року та ухвалити нове, яким задовольнити їх позовні вимоги, а також просить скасувати додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 січня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні з ГУ ПФУ в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн.. Вважають рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим. Зазначають, що безпідставно набута пенсія відповідачем це заподіяння майнової шкоди державному бюджету, що в свою чергою порушує інтереси держави в особі Пенсійного фонду України. Звертають увагу, що переплата пенсії ОСОБА_1 відбулася, у зв`язку з поданням нею довідки 12 ААВ № 676720 від 13 жовтня 2022 року, яка в подальшому визнана неправомірною та відмінена органом, який її видав. В апеляційній скарзі на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 січня 2025 року представник ГУ ПФУ в Тернопільській області Комарницька А.С. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні з ГУ ПФУ в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн.. Вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат. Наголошує, що дана справа належить до категорії справ незначної складності та слухається за правилами спрощеного позовного провадження. Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що стягнута сума не відповідає критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг та часом витраченим ним на виконання відповідних робіт. Не погоджуючись із додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скрипченко Д.В., подав апеляційну скаргу, в якій просить його змінити, стягнувши із позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 28 000 грн.. Вважає, що обставини справи свідчать, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу були необхідними, розумними, виправданими та обґрунтованими. Звертає увагу, що будь-яких заперечень щодо стягнення судових витрат та їх розмір, заявленого представником відповідача, зі сторони позивача не надходило. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За змістом ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зазначена справа є справою з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Виходячи з вищенаведеного, дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційних скарг в їх межах, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом встановлено, що листом Голови обласної МСЕК № 1 Ольги Ремези № 360 від 10 червня 2024 року повідомлено начальника ГУ ПФУ в Тернопільській області, що обласною МСЕК прийнято рішення, відповідно до Постанови КМУ від 03 грудня 2009 року № 1317, пункт 12, про визнання неправомірними довідок про встановлення інвалідності певним особам, зокрема і стосовно ОСОБА_1 , довідка серії 12ААВ № 676720. Додатково повідомляли, що всіх осіб, вказаних у списку буде проінформовано про необхідність повторного фахового ЛКК для подальшого проходження МСЕК щодо підтвердження факту інвалідності (а.с. 3). З довідки про переплату пенсії від 13 червня 2024 року, виданої органом пенсійного фонду, встановлено переплату пенсії, яку одержувала ОСОБА_1 , за період від 01 листопада 2022 року до 31 травня 2024 року в розмірі 51 260 грн. Виплату пенсії по інвалідності припинено згідно листа обласної МСЕК від 10 червня 2024 року про неправомірність довідки МСЕК (а.с. 4). Із протоколу індивідуального перерахунку за період від 01 жовтня 2022 року до 31 липня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 за даний період виплачено 53 560 грн., а переплата становить 51 260 грн. (а.с. 5). 05 липня 2024 року ГУ ПФУ в Тернопільській області надіслало ОСОБА_1 лист № 1900-0503-8/33419 у якому повідомило вищевказані обставини та запропонувало повернути переплату в добровільному порядку зазначивши реквізити для здійснення платежу (а.с. 8). Відповідно до довідки акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ № 676720 від 26 жовтня 2022 року, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності терміном до 01 листопада 2024 року. Дата чергового переогляду 13 жовтня 2024 року (а.с. 6-7, 96-97). Відповідно до довідки акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 1070074 від 02 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності терміном до 01 листопада 2019 року. Дата чергового переогляду 02 жовтня 2019 року (а.с. 90-91). Відповідно до довідки акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААБ № 482026 від 17 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності терміном до 01 листопада 2020 року. Дата чергового переогляду 02 жовтня 2020 року (а.с. 92-93). Відповідно до довідки акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ № 206370 від 28 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності терміном до 01 листопада 2022 року. Дата чергового переогляду 21 жовтня 2022 року (а.с. 94-95). Відповідно до довідки акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 733011 від 26 вересня 2024 року, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності терміном до 01 жовтня 2025 року. Дата чергового переогляду 13 вересня 2025 року (а.с. 98-99). 05 лютого 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало до апеляційного суду клопотання про долучення доказів до справи, а саме: копії листа № 1900-0801-8/60539 від 13 грудня 2024 року з додатками та копії відповіді на лист № 1900-0801-8/60539 від 13 грудня 2024 року з додатками, посилаючись на те, що вказані документи не могли бути долучені до позовної заяви, оскільки вони були відсутні у Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Вирішуючи питання щодо можливості долучення даного доказу, апеляційний суд враховує наступне. Відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно з ч.3,4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частиною 8 статті 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Колегією суддів встановлено, що в апеляційній скарзі вказані докази не зазначалися, в порушенням вимог ст. 356 ЦПК України, а в клопотанні про долучення доказів, яке подане позивачем лише 05 лютого 2025 року, не було обґрунтовано неможливість їх подання при подачі апеляційної скарги з причин, що не залежали від них. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Враховуючи те, що зазначені вище докази були подані з пропуском строку та порушенням порядку їх подання, клопотання про продовження строку на їх подачу не подавалося, тому колегія суддів вважає, що клопотання Головного управління Пенсійного фонду України про долучення нових доказів слід залишити без розгляду. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає. Відмовляючи у задоволені позовних вимог ГУ ПФУ в Тернопільській області суд першої інстанції вважав, що на підставі зібраних у справі доказів не встановлено факту недобросовісного набуття ОСОБА_1 отриманих коштів у розмірі 51 260 грн., які є пенсійною виплатою, призначеною останній органом пенсійного фонду, а тому відповідно до статті 1215 ЦК України зазначена сума поверненню не підлягає. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: 1) має місце набуття або збереження майна; 2) вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; 3) має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України). В силу п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Порядок та підстави повернення суми пенсій, виплачених пенсіонеру, визначено Законами України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно чачтини першої статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відповідно до п. 3 Порядку відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, затвердженого постановою Правління Пенсійного Фонду України № 64 від 21 березня 2003 року із змінами, суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Отже, статтею 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено дві підстави для повернення пенсіонером сплачених йому пенсійних виплат: коли має місце зловживання з боку самого пенсіонера, який надав недостовірні дані, що впливають на призначення пенсії; або коли такі дані були надані страхувальником. Зловживанням є умисні протиправні дії пенсіонера, спрямовані на безпідставне отримання пенсій, або отримання пенсії у більшому, ніж визначено законом, розмірі. Статтею 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що пенсіонери зобов`язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов`язку і одержання у зв`язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду. Відповідно до статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові стягуються лише у випадку зловживання з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями тощо). Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо. Оцінюючи докази, що свідчать про можливе зловживання, суду слід виходити з презумпції дійсності документів, наданих для призначення/перерахунку пенсії, та презумпції добросовісності заявника. Ці презумпції може бути спростовано на підставі доказів, що доводять умисел заявника на отримання пенсії без законних для цього підстав. Правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-91цс14 від 02 липня 2014 року визначено, що до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають. Тобто, до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 753/15556/15-ц та постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі № 607/4570/17-ц зазначено, що: «правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум». Колегія суддів зазначає, що обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2018 року в справі № 556/1231/17; від 26 червня 2018 року в справі № 174/404/16-ц; від 16 січня 2019 року в справі № 753/15556/15-ц. А також у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2014 року в справі № 6-151цс13; постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14; Так, добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов`язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету. Враховуючи вищенаведене, позивач повинен довести вину відповідача у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про обставини, які мали значення для продовження отримання пенсії по інвалідності, з метою незаконного отримання такої. Як зазначила у своїй поставові Велика Палата Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 912/2797/21, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. Посилання ГУ ПФУ в Тернопільській області в апеляційній скарзі на те, що здійснена переплата пенсії була вчинена внаслідок наданої відповідачем довідки, яка вважається неправомірною та відмінена відповідно до листа Голови обласної МСЕК № 1 Ольги Ремези № 360 від 10 червня 2024 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки причиною відміни довідки стосовно відповідачки є неправомірні дії іншої особи, колишнього директора ПП «Амбулаторії загальної практики сімейної медицини Медікус № 2» ОСОБА_2 та не залежали від волі ОСОБА_1 , а відтак не можуть свідчити про недобросовісність її поведінки. З матеріалів справи вбачається і судом апеляційної інстанції встановлено, що у ОСОБА_1 наявні захворювання відповідно до довідки акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ № 676720 від 13 жовтня 2022 року, відповідачу встановлено третю групу інвалідності, у зв`язку із загальним захворюванням. Вказану інвалідність встановлено до 01 листопада 2024 року (а.с. 6-7, 96-97). Окрім цього, відповідачем було повторно зібрано повний пакет медичних документів та передано на розгляд комісії МСЕК № 1, згідно якої ОСОБА_1 видано довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААГ № 733011, якою встановлено їй третю групу інвалідності у зв`язку із загальним захворюванням. Вказану інвалідність встановлено до 01 жовтня 2025 року (а.с. 98-99). За таких обставин, недобросовісність з боку ОСОБА_1 , яка набула пенсійних виплат, відсутня. Наведене в силу пункту 1 частини 1 статті 1215 ЦК України виключає покладення на неї обов`язку повернути переплату пенсійних виплат за період від 01 листопада 2022 року до 31 травня 2024 року, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до власного помилкового тлумачення норм права, що регулюють виниклі спірні правовідносини. Встановивши, що відповідач отримав від позивача спірні грошові кошти у вигляді пенсії, їх виплата проведена позивачем добровільно, без рахункової помилки та без недобросовісності з боку відповідача, суд першої інстанцій обґрунтовано відмовив у задоволенні даного позову, з підстав передбачених ст. 1215 ЦК України. Доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Тернопільській області не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що переплата пенсії виникла саме внаслідок зловживання з боку відповідача по справі. Окрім цього, пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року встановлено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії» (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2018 року у справі № 556/1231/17). Щодо додаткового рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 січня 2025 року колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи. З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, за власної ініціативи. Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21. Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23. У постановах від 19 лютого 2022 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 зауважено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Так, стороною відповідача в суді першої інстанції було заявлено про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 28 000 грн.. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвокат Скрипченко Д.В. 23 грудня 2024 року надав суду договір про надання правничої допомоги СМ № 01 від 19 серпня 2024 року, укладений між Адвокатським Об`єднанням Юридична Фірма Пересоляк і Партнери і ОСОБА_1 , акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 21 грудня 2024 року. З доданого акту № 1 вбачається, що Адвокатське Об`єднання Юридична Фірма Пересоляк і Партнери, в особі Керуючого партнера Пересоляка О.С. здав, а клієнт - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняв юридичні послуги щодо представництва клієнта по справі № 607/16473/24 станом на 19 грудня 2024 року. Вартість отриманих послуг становить 28 000,00 грн. Дослідивши докази, які були подані до суду першої інстанції щодо розміру понесених витрат відповідачем на правничу допомогу, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу на суму 28 000 грн. не відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних, неминучих, а також не відповідають обсягу наданих правничих послуг під час розгляду справи в суді першої інстанції. Колегія вважає, що при вирішенні судом першої інстанції питання про розподіл судових витрат місцевим судом враховано конкретні обставини даної справи, те що вона розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відтак правомірно стягнуто з позивача на користь відповідача 5 000 грн. витрат на правничу допомогу. Доводи апеляційних скарг не дають підстав ані для збільшення, ані для зменшення, визначеного судом першої інстанції розміру понесених витрат на правничу допомогу. Інші доводи апеляційних скарг також не спростовують висновків суду першої інстанції . За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат понесених в суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 грудня 2024 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Повний текст постанови складено 09 травня 2025 року. Головуючий: Гірський Б.О. Судді: Хома М.В. Храпак Н.М.