Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/17220/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/17220/24Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О.Я. Провадження № 22-ц/817/133/25 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 березня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Гірського Б.О., суддів - Хоми М.В., Храпак Н.М. розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 607/17220/24 за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2024 року (постановлене суддею Герчаківською О.Я., повне рішення складено 18 листопада 2024 року) у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутого майна, - В С Т А Н О В И В : У серпні 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області) звернулося до суду із вказаним позовом. В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що позивачем призначено пенсію по інвалідності ОСОБА_1 .. З листа Обласної МСЕК № 1 від 10 червня 2024 року № 360 вбачається, що довідка серії 12ААГ №239948 від 14 лютого 2023 року, яка видана ОСОБА_1 про встановлення їй третьої групи інвалідності довічно визнана неправомірною та відмінена. Вказували, що у зв`язку з одержанням такої інформації виплата пенсії ними була припинена та нарахована переплата пенсії за період з 01 лютого 2023 року до 31 травня 2024 року в сумі 44 360,00 грн. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 1900-0503-8/33414 від 05 липня 2024 року відповідача повідомлено про переплату пенсії та необхідність її повернення на рахунок позивача, однак станом на день подання позовної заяви переплата не повернута, що і стало причиною звернення до суду. На підставі наведеного, просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ГУ ПФУ в Тернопільській області переплату пенсії у розмірі 44 360,00 грн.. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2024 року в задоволені позовних вимог ГУ ПФУ в Тернопільській області відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ГУ ПФУ в Тернопільській області, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити їх позовні вимоги. Вважають рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим. Зазначають, що безпідставно набута пенсія відповідачем це заподіяння майнової шкоди державному бюджету, що своєю чергою порушує інтереси держави в особі Пенсійного фонду України. Звертають увагу, що переплата пенсії ОСОБА_1 відбулася у зв`язку з поданням нею довідки 12ААГ № 239948 від 14 лютого 2023 року, яка в подальшому визнана неправомірною та відмінена органом, який її видав. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За змістом ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зазначена справа є справою з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Виходячи з вищенаведеного, дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено, що на підставі виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 239948 від 14 лютого 2023 року, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності довічно (а.с. 6). Листом Голови обласної МСЕК № 1 Ольги Ремези № 360 від 10 червня 2024 року повідомлено Начальника ГУ ПФУ в Тернопільській області про те, що обласною МСЕК прийнято рішення, відповідно до п. 12 Постанови КМУ від 03 грудня 2009 року № 1317, про визнання неправомірними довідок про встановлення інвалідності певним особам, зокрема і стосовно ОСОБА_1 , довідка серії 12ААГ № 239948. Додатково повідомляли, що всіх осіб, вказаних у списку буде проінформовано про необхідність повторного фахового ЛКК для подальшого проходження МСЕК щодо підтвердження факту інвалідності (а.с. 4). Відповідно до довідки про перерахунок пенсії від 13 червня 2024 року, ОСОБА_1 встановлено переплату пенсії в розмірі 44 360,00 грн, яка виникла в період з 01 лютого 2023 року по 31 травня 2024 року із причини припинення виплати пенсії по інвалідності, згідно листа Обласної МСЕК № 1 від 10 червня 2024 року (а.с. 3). Із протоколу індивідуального перерахунку за період з 01 січня 2023 року по 31 липня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 за даний період виплачено 46 660,00 грн, а переплата становить 44 360,00 грн. (а.с. 5). 05 липня 2024 року ГУ ПФУ в Тернопільській області надіслало ОСОБА_1 лист №1900-0503-8/33414, у якому повідомило вищевказані обставини та запропонувало повернути переплату в добровільному порядку зазначивши реквізити для здійснення платежу (а.с. 7). 05 лютого 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало до апеляційного суду клопотання про долучення доказів до справи, а саме: копії листа № 1900-0801-8/60539 від 13 грудня 2024 року з додатками та копії відповіді на лист № 1900-0801-8/60539 від 13 грудня 2024 року з додатками, посилаючись на те, що вказані документи не могли бути долучені до позовної заяви, оскільки вони були відсутні у Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Вирішуючи питання щодо можливості долучення даних доказів, апеляційний суд враховує таке. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно з ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частиною 8 статті 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Колегією суддів встановлено, що в апеляційній скарзі вказані докази не зазначалися, в порушення вимог ст. 356 ЦПК України, а в клопотанні про долучення доказів, яке подане позивачем лише 05 лютого 2025 року, не було обґрунтовано неможливість їх подання при подачі апеляційної скарги з причин, що не залежали від них. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Враховуючи те, що зазначені вище докази були подані з пропуском строку та порушенням порядку їх подання, клопотання про продовження строку на їх подачу не подавалося, тому колегія суддів вважає, що клопотання Головного управління Пенсійного фонду України про долучення нових доказів слід залишити без розгляду. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає. Відмовляючи у задоволені позовних вимог ГУ ПФУ в Тернопільській області, суд вважав, що у матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 вчиняла будь-які зловживання зі свого боку або подала ГУ ПФУ в Тернопільській області недостовірні дані, необхідні для нарахування та виплати їй пенсії по інвалідності. Зловживання іншими особами своїми посадовими обов`язками не можуть покладати на особу, яка отримує пенсійну виплату, тягар відповідальності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: 1) має місце набуття або збереження майна; 2) вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; 3) має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України). В силу п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Порядок та підстави повернення суми пенсій, виплачених пенсіонеру, визначено Законами України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно частини першої статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відповідно до п. 3 Порядку відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, затвердженого постановою Правління Пенсійного Фонду України № 64 від 21 березня 2003 року із змінами, суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Отже, статтею 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено дві підстави для повернення пенсіонером сплачених йому пенсійних виплат: коли має місце зловживання з боку самого пенсіонера, який надав недостовірні дані, що впливають на призначення пенсії; або коли такі дані були надані страхувальником. Зловживанням є умисні протиправні дії пенсіонера, спрямовані на безпідставне отримання пенсій, або отримання пенсії у більшому, ніж визначено законом, розмірі. Статтею 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що пенсіонери зобов`язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов`язку і одержання у зв`язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду. Відповідно до статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові стягуються лише у випадку зловживання з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями тощо). Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо. Оцінюючи докази, що свідчать про можливе зловживання, суду слід виходити з презумпції дійсності документів, наданих для призначення/перерахунку пенсії, та презумпції добросовісності заявника. Ці презумпції можуть бути спростовано на підставі доказів, що доводять умисел заявника на отримання пенсії без законних для цього підстав. Правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-91цс14 від 02 липня 2014 року визначено, що до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають. Тобто, до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 753/15556/15-ц та постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі № 607/4570/17-ц зазначено, що: «правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум». Колегія суддів зазначає, що обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2018 року в справі № 556/1231/17; від 26 червня 2018 року в справі № 174/404/16-ц; від 16 січня 2019 року в справі № 753/15556/15-ц. А також у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2014 року в справі № 6-151цс13; постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14; Так, добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов`язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету. Враховуючи вищенаведене, позивач повинен довести вину відповідача у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про обставини, які мали значення для продовження отримання пенсії по інвалідності, з метою незаконного отримання такої. Як зазначила у своїй поставові Велика Палата Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 912/2797/21, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. Посилання ГУ ПФУ в Тернопільській області в апеляційній скарзі на те, що здійснена переплата пенсії була вчинена внаслідок наданої відповідачем довідки, яка вважається неправомірною та відмінена відповідно до листа Голови обласної МСЕК № 1 Ольги Ремези № 360 від 10 червня 2024 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки причиною відміни довідки стосовно відповідачки є неправомірні дії іншої особи, колишнього директора ПП «Амбулаторії загальної практики сімейної медицини Медікус №2» ОСОБА_2 та не залежали від волі ОСОБА_1 , а відтак не можуть свідчити про недобросовісність її поведінки. За таких обставин, недобросовісність з боку ОСОБА_1 , яка набула пенсійних виплат, відсутня. Пункт 1 частини 1 статті 1215 ЦК України виключає покладення на неї обов`язку повернути переплату пенсійних виплат за період з 01 лютого 2023 року до 31 травня 2024 року, оскільки доводи апеляційної скарги фактично зводяться до власного помилкового тлумачення норм права, що регулюють виниклі спірні правовідносини. Встановивши, що відповідач отримав від позивача спірні грошові кошти у вигляді пенсії, їх виплата проведена позивачем добровільно, без рахункової помилки та без недобросовісності з боку відповідача, суд першої інстанцій обґрунтовано відмовив у задоволенні цього позову, з підстав передбачених ст. 1215 ЦК України. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що переплата пенсії виникла саме внаслідок зловживання з боку відповідача по справі. Більш того, пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року встановлено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії» (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2018 року у справі № 556/1231/17). За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Повний текст постанови складено 07 березня 2025 року. Головуючий: Гірський Б.О. Судді: Хома М.В. Храпак Н.М.