Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 333/3077/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 13 травня 2025 року м. Дніпросправа № 333/3077/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Головко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2024 року (суддя Стоматов Е.Г.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - поліцейський взвод №2 роти №1 батальйону №2 Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України сержант поліції Кирило Владислав Сергійович про визнання противоправною та скасування постанови про адміністративне відповідальності,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Запорізькій області, в якому просить скасувати постанову ББА № 121571 від 13.03.2024 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.03.2024 інспектором поліції було прийнято постанову у справі про адміністративне правопорушення ББА № 121571, відповідно до якої позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді адміністративного штрафу. На адресу позивача постанова направлена поштою та отримана 19.03.2024. Зазначена постанова є незаконною та такою, що прийнята з порушенням інспектором норм чинного законодавства, що є безумовною підставою для скасування зазначеної постанови, виходячи з наступного. По суті адміністративного правопорушення посадовою особою, яка уповноважена розглядати адміністративну справу, не було з`ясовано фактичних обставин по справі, притягнення до відповідальності відбулося за обставин необґрунтованості та за звинуваченим ухилом при вчиненні незаконної зупинки автотранспортного засобу (при незаконному супроводженні автомобіля) при цьому зупинка автомобіля відбулося не у зв`язку із порушенням ПДР, а через суб`єктивні причини поліцейського, що є свавіллям. При здійсненні адміністративної процедури та безпосередньо при розгляді справи поліцейським були проігноровані вимоги ст.280 КУпАП щодо з`ясування фактичних обставин по справі в сукупності, зокрема, особою, що розглядала справу не було з`ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у вчиненні зазначеного правопорушення, чи підлягає відповідальності. Вважає, що посадовою особою, що прийняла оскаржуваний акт було порушено вимоги законодавства щодо упередженості та безсторонності вирішення справи про адміністративне правопорушення, оскільки, посадова особа фактично розглянула адміністративну справу та притягла особу з порушенням права на захист, без врахування фактичних обставин по справі у відсутність провини у вчиненні проступку. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. З рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без будь-якого нормативного обґрунтування, без доказів, що не мають юридичної сили, без всебічно і повного з`ясування обставин в даній справі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, об`єктивним обставинам справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що суд першої інстанції обґрунтував своє рішення лише на доказі відеозапису, який не має юридичної сили, так як відображає саму його початкову частинку. Про вказані обставини було повідомлено суду першої інстанції. Також вказує скаржник, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам, передбаченим статтею 283 КпАП України в частині зазначення технічного засобу, на який здійснено відеозапис правопорушення. Крім того, суд також не звернув увагу на грубі порушення вимог ст.268 КпАП України щодо позивача при винесенні відповідачем оскаржуваної постанови. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з оскаржуваної постанови серії ББА № 121571 від 13 березня 2024 року, 07 березня 2024 року водій ОСОБА_1 у м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 1, керував транспортним засобом BMW 318, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив проїзд регульованого перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора, чим порушив п.8.7.3 «е» Правил дорожнього руху України. За що його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн. Вважаючи вказану постанову незаконною та необґрунтованою, позивач звернувся із даним позовом до адміністративного суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова поліцейського є правомірною, винесена з дотриманням процедури, за наявності необхідних доказів вини позивача, підстав для її скасування немає. Суд апеляційної інстанції не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 222 КУпАП України, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (ст. 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша ст. 44, ст. 44-1, ч. 2 ст. 106-1, ч. 1, 2, 3, 4 і 6 ст. 109, ст. 110, ч. 3 ст. 114, ч. 1 ст. 115, ст. 116-2, ч. 2 ст. 117, ч. 1,ч 2 ст. 119, ч. ч. 1, 2, 3, 5 і 6 ст. 121, ст. 121-1, 121-2, ч. 1, 2 і 3 ст. 122, ч. 1 ст. 123, ст. 124-1 - 126, ч. 1, 2 і 3 ст. 127, ст. 128-129, ст. 132-1, ч. 1, 2 та 5 ст. 133, ч.ч. 3, 6, 8, 9, 10 і 11 ст. 133-1, ч. 2 ст. 135, ст. 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), ст. 137, ч. 1, 2 і 3 ст. 140, ст. 148, 151, ст. 161, 164-4, ст. 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), ст. 176, 177, ч. 1 ч. 2 ст. 178, ст. 180, 181-1, ч. 1 ст. 182, ст. 183, 184, 189-2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Справи, які віднесено до компетенції Національної поліції відповідають вимогам ч. 4 ст. 258 КУпАП - постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місці вчинення правопорушення. Працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанову у справах про адміністративні правопорушення з порушенням ПДР на місці вчинення правопорушення. Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Згідно з ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти (510 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до пункту 8.7.3 «е» ПДР України - червоний сигнал світлофора, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб та забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 19.02.2020 у справі № 496/4315/16-а, обов`язковому доказуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення підлягають лише факти вчинення або невчинення певною особою адміністративного правопорушення, які в свою чергу, підтверджуються відеозйомкою фіксації події адміністративного правопорушення. Дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач надав суду відеозапис на диску DVD-R, відповідно до якого автомобіль BMW 318, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , почав рух на червоний сигнал світлофора. Водночас, відповідачем не надано доказів про те, що позивач керував транспортним засобом, оскільки факту складання постанови відносно позивача, зазначений відеозапис не містить. Крім того, оскаржувана постанова прийнята відповідачем 13.03.2024 та складена за фактом правопорушення вчиненого 07.03.2024, що свідчить про необізнаність прийняття зазначеної постанови відносно позивача у день скоєння адміністративного правопорушення. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 транспортний засіб НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з 23.07.2024 належить ОСОБА_2 . При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що під час несення служби 07.03.2024, інспектором управління патрульної поліції було зупинено транспортний засіб, під керуванням ОСОБА_1 , який керуючи транспортним засобом, здійснив проїзд регульованого перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора, чим порушив п.8.7.3 «е» Правил дорожнього руху України. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, якими було б зафіксовано порушення позивачем вимог п. 8.7.3 «е» ПДР, оскільки не було відповідачем надано належних та беззаперечних доказів суду на підтвердження керування транспортним засобом саме позивачем. Колегія суддів наголошує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості. При цьому, відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. З огляду на положення ч.2 ст.77 КАС України та предмет спору у цій справі, доведення вчинення особою адміністративного правопорушення належними та допустимими доказами законодавством покладено на суб`єкта владних повноважень, про що також наголошено в постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №177/525/17. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року в справі №760/3696/16-а, від 18 липня 2019 року в справі №216/5226/16-а, від 17 березня 2020 року в справі № 482/83/17. Отже, враховуючи, що обов`язок доказування покладається на відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо недоведеності відповідачем під час судового розгляду справи правомірності прийнятого ним рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Також колегія суддів зазначає, що лише встановлений факт вчинення особою правопорушення, який зафіксований належними та допустимими доказами, та за умови дотримання процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, може свідчити про правомірність та обґрунтованість рішень суб`єктів владних повноважень у справах про адміністративні правопорушення. Отже, колегія суддів дійшла висновку про протиправність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП у зв`язку із відсутністю належних доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові серії ББА № 121571 від 13.03.2024, а тому постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії підлягає скасуванню. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з приписів ст. 139 КАС України. Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2024 року скасувати. Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - поліцейський взвод №2 роти №1 батальйону №2 Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України сержант поліції Кирило Владислав Сергійович про визнання противоправною та скасування постанови про адміністративне відповідальності задовольнити. Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА № 121571 від 13.03.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, справу про адміністративне правопорушення закрити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1514,00 грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров суддя О.В. Головко