Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 591/13905/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2026 р.Справа № 591/13905/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. , за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Косар А.І., повний текст складено 18.02.26 року по справі № 591/13905/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області , Старшого лейтенанта поліції 2-го взводу 3-ї роти 1-го батальйону Сальника Максима Олександровича , Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України , Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до старшого лейтенанта поліції 2-го взводу 3-ї роти 1-го батальйону Сальник М.О., Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі ГУНП в Сумській області), Департамент патрульної поліції Національної поліції України (далі ДПП НПУ), Управління патрульної поліції у Сумській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі УПП у Сумській області ДПП НПУ), в якому просить : визнати протиправною та скасувати постанову від 25.11.2025 Серії ЕНА № 6222251 винесену ст. лейтенантом поліції 2-го взводу 3-ї роти 1-го батальйону УІП в Сумській області Сальник М.О. відносно ОСОБА_1 за ч 2. ст.122 КУпАП. Вимоги позову обґрунтовані тим, що згідно вказаної постанови суть правопорушення полягала в тому, що нібито 25.11.2025 близько 17 год. 39 хв. в м. Суми по вул. Харківська, поблизу будинка № 32, було виявлено транспортний засіб HONDA CR-V, номерний знак НОМЕР_1 , водій керуючи транспортним засобом проїхав регульоване перехрестя вул. Харківська вул. Холодноярської бригади в м. Суми на заборонений червоний сигнал світлофора, чим порушив вимоги п. 8.7.3 е Правил дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі ПДР), за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП. З чим категорично не погоджується і зазначає, що переглянувши на місці зупинки відеозапис, позивач не побачив порушення ним п.8.7.3 ПДР. України, на пред`явленому відеозапису рухався автомобіль, ні марку, ні колір якого за відеозаписом неможливо розгледіти. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18.02.2026 задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною та скасовано постанову від 25.11.2025 Серії ЕНА № 6222251 винесену ст. лейтенантом поліції 2-го взводу 3-ї роти 1-го батальйону УІП в Сумській області Сальник М.О. відносно ОСОБА_1 за ч 2. ст.122 КУпАП. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в сумі 605.60 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18.02.2026 та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що під час несення служби у відповідності до вимог п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» здійснювався контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. 25.11.2025 близько 17 год. 39 хв. в м. Суми по вул. Харківська, поблизу будинка № 32, було виявлено транспортний засіб HONDA CR-V, номерний знак НОМЕР_1 , водій керуючи транспортним засобом проїхав регульоване перехрестя вул. Харківська - вул. Холодноярської бригади в м. Суми на заборонений червоний сигнал світлофора, чим порушив вимоги п. 8.7.3 е ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП. Правопорушення було зафіксовано на службовий відеореєстратор Xiaomi моделі Yi Car DVR. Провадження у справі про адміністративне правопорушення зафіксовано на цифрову нагрудну відеокамеру Motorola Solutions моделі Video Badge VB-400 VB-440-64-KF-N № 471980. Вказані відеозаписи разом з відзивом на позовну заяву були направлені до суду першої інстанції. Оскаржувана постанова серії ЕНА № 6222251 від 25.11.2025 у відповідності до вимог ст. 283 КУпАП містить посилання на технічний засіб, яким здійснено відеозапис, як доказ вчинення адміністративного правопорушення, тобто доказ на підставі якого прийнята постанова, яка підтверджує скоєння позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. З відеозапису, наявного в матеріалах справи, вбачається, що подія адміністративного правопорушення зафіксована в темну пору доби з використанням службового відеореєстратора, який був закріплений у службовому автомобілі наряду поліції. У момент виявлення правопорушення транспортний засіб HONDA CR-V, номерний знак НОМЕР_1 рухався в зустрічному напрямку по відношенню до службового автомобіля наряду поліції та здійснив проїзд перехрестя на заборонений (червоний) сигнал світлофора. Обмежена видимість номерного знаку та марки транспортного засобу на початковому етапі відеозапису зумовлена фактичними обставинами, а саме: темною порою доби, відсутністю вуличного освітлення, зустрічним напрямком руху, наявністю світлових відблисків фар. Вказані обставини є типовими для умов фіксації дорожньої обстановки у темну пору доби та не свідчать про відсутність самого факту правопорушення. Вказує, що одразу після виявлення порушення вимог ПДР наряд поліції без зволікань здійснив розворот службового автомобіля та почав переслідування транспортного засобу, який проїхав регульоване перехрестя на заборонений (червоний) сигнал світлофора. При цьому відеофіксація події здійснювалася безперервно, без будь-яких зупинок, що унеможливлює підміну або зміну транспортного засобу, який вчинив правопорушення. Під час подальшого руху та безпосередньо перед зупинкою автомобіля на відеозаписі чітко зафіксовано державний номерний знак автомобіля, яким керував позивач. Таким чином, транспортний засіб, який здійснив проїзд регульованого перехрестя на заборонений (червоний) сигнал світлофора і транспортний засіб, зупинений працівниками поліції, є одним і тим самим автомобілем. Інших транспортних засобів з аналогічними зовнішніми ознаками, які могли б здійснити вказане правопорушення та бути зупиненими замість позивача, на відеозаписі не зафіксовано. Отже, відеозапис, наявний в матеріалах справи підтверджує факт вчинення адміністративного правопорушення саме позивачем, а твердження позивача про фіксацію на відеозаписі із реєстратора, закріпленого у службовому автомобілі наряду поліції іншого автомобіля є припущеннями, не підтвердженими жодними належними та допустимими доказами. Посилається на те, що позивач, керуючи транспортним засобом HONDA CR-V, номерний знак НОМЕР_1 , повинен був знизити швидкість, наближаючись до регульованого перехрестя по вул. Харківська - вул. Холодноярської бригади та мав змогу зупинитись у місцях, визначених п. 8.10 ПДР не вдаючись до екстреного гальмування, оскільки з відеозапису вбачається, що попереду автомобіля позивача, ані позаду інших транспортних засобів на короткій дистанції не було, тобто необхідності прискорювати швидкість на під`їзді до регульованого перехрестя у позивача не було, ніякої небезпеки позивач взагалі нікому не створював, дорожнє покриття було чисте та сухе, тобто, відсутні підстави вважати, що у випадку гальмування позивачем могла бути створена аварійна ситуація на регульованому перехресті, а гальмівний шлях був би довгим. Вказує, що позивач міг і мав час для зупинки свого транспортного засобу відповідно до ПДР України, але не зробив цього, що свідчить про те, що позивач проігнорував ПДР, в результаті чого порушив п. 8.7.3 е ПДР та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. З вищевикладеного можна зробити висновок, що позивач був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та не зреагував на її зміну, не обрав безпечної швидкості руху в результаті чого здійснив проїзд регульованого перехрестя на червоний сигнал світлофора, що зафіксовано на відеореєстратор Xiaomi Yi Car DVR, чим порушив п. 8.7.3 е ПДР України. Враховуючи вищевикладене, вважає, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Матеріали справи містять достатньо належних і допустимих доказів вчиненого позивачем адміністративного правопорушення. Стосовно задоволення позивачу відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору в розмірі 605.60 грн судом першої інстанції, зазначає, що відповідно до положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0.8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. З матеріалів справи вбачається, що позовна заява про скасування постанови серії ЕНА № 6222251 від 25.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі сформована в системі «Електронний суд» 05.12.2025. Отже, при зверненні до Зарічного районного суду м. Суми з позовною заявою позивачу з урахуванням коефіцієнту 0.8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 484.48 грн , а не 605.60 грн, як зазначено в позовній заяві. За таких обставин, суд першої інстанції мав за результатами розгляду цієї справи стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь позивача судовий збір у розмірі 484.48 грн. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у позовній заяві. Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з`ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Позивач та відповідачі копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, судову повістку, в т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів. Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 25.11.2025 старший лейтенант поліції 2-го взводу 3-ї роти 1-го батальйону Сальник М.О. склав стосовно ОСОБА_1 постанову серія серії ЕНА № 6222251. За змістом цієї постанови: «25.11.2025 близько 17 год. 39 хв. в м. Суми по вул. Харківська, поблизу будинка № 32, було виявлено транспортний засіб HONDA CR-V, номерний знак НОМЕР_1 , водій керуючи транспортним засобом проїхав регульоване перехрестя вул. Харківська вул. Холодноярської бригади в м. Суми на заборонений червоний сигнал світлофора, чим порушив вимоги п. 8.7.3 е ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП». Не погодившись з накладенням адміністративного стягнення, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на наданих відеозаписах не зафіксовано факт керування тз позивачем ОСОБА_1 . З відеозапису (файл УІ 2025-11-28_1153-52mp4), встановлено, що перетин перехрестя невстановленим транспортним засобом відбувся в темну пору доби 25.11.2025. Ні кольору, ні марки, ні номеру автомобіля не видно. Суд зазначив, що відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення ПДР України. Сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про скоєння адміністративного правопорушення. Також, судом за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 605.60 грн. Частково погоджується з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту КУпАП). Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Стаття 8 КУпАП визначає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 14 Закону України від 30.06.1993 № 3353-XII «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон України № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 23 Закон України № 580-VIII зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі по тексту ПДР). Ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила (п.п. 1.1, 1.3, 1.4 ПДР). Відповідно до п. 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Відповідно до п. 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно з п. 8.1 ПДР, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Пунктом 8.7 ПДР передбачено, що світлофори (додаток 3) призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально. Сигнали світлофора можуть бути з нанесеною суцільною чи контурною стрілкою (стрілками), із силуетом пішохода, X-подібні. Відповідно до п. 8.7.3 ПДР, сигнали світлофора мають такі значення: а) зелений дозволяє рух; в) зелений миготливий дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде ввімкнено сигнал, який забороняє рух; ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів; д) жовтий миготливий сигнал або два жовтих миготливих сигнали дозволяють рух і інформують про наявність небезпечного нерегульованого перехрестя або пішохідного переходу; е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух; є) поєднання червоного і жовтого сигналів забороняє рух і інформує про наступне вмикання зеленого сигналу; ж) чорні контурні стрілки на червоному і жовтому сигналах не змінюють значення цих сигналів та інформують про дозволені напрямки руху при зеленому сигналі; з) вимкнений сигнал додаткової секції забороняє рух у напрямку, вказаному її стрілкою (стрілками). За приписами п. 8.10 ПДР, у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 «Місце зупинки», якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів. Водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху (пункт 8.11 ПДР). За приписами п 16.8. ПДР, водій, який виїхав на перехрещення проїзних частин згідно із сигналом світлофора, що дозволяє рух, повинен виїхати у наміченому напрямку незалежно від сигналів світлофора на виїзді. Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу. Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу. Відповідно до ст. 31 Закону України № 580-VIII поліція може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 Закону України № 580-VIII визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою:1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Згідно з ч. 2 ст. 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. За приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Отже, ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1-3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Колегія суддів зазначає, що у п. 7 оскаржуваної постанови міститься посилання на відео з відеореєстратора Xiaomi YI CAR DVR 2901, Motorola Solutions vb400 471980. На підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем до відзиву на позовну заяву, через систему «Електронний суд» надано докази адміністративного правопорушення, а саме відеофайли : video_ 2025-11-28_1153-52.mp4; clip-0.mp4. Як вбачається з наданого відеозапису video_2025-11-28_1153-52.mp4 (Фіксація правопорушення) у момент виявлення правопорушення транспортний засіб позивача рухався в зустрічному напрямку по відношенню до службового автомобіля наряду поліції. З аналізу запису video_2025-11-28_1153-52.mp4 вбачається зафіксований рух транспортного засобу темного кольору на регульованому перехресті, однак не видно ані марки автомобіля, ані державного номерного знаку. З відеозапису також зафіксовано, що автомобілем поліції здійснено маневр розвороту з зустрічної смуги на проїжчий частині дороги та розпочато переслідування вказаного автомобіля в напрямку його руху з метою встановлення порушника. Однак, оглянутим відео підтверджено, що під час переслідування транспортного засобу, який вчинив порушення Правил дорожнього руху, зазначений автомобіль на певному відрізку часу зникає з поля зору екіпажу поліції, зокрема під час маневрування по вулично-дорожній мережі. Через втрату візуального контакту та неможливості ідентифікації державного реєстраційного номера транспортного засобу з відеозапису, відсутні належні та допустимі докази, які б беззаперечно підтверджували, що саме транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 вчинив порушення п. 8.7.3.е ПДР . Також з відеозапису неможливо встановити чи порушено позивачем обов`язок зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія) під час подання світлофором жовтого, а потім червоного сигналу, що забороняє рух, оскільки самої стоп-лінії на відео не видно, а позивач заперечує рух ним на заборонений сигнал світлофору при під`їзді до перехрестя. Пунктом 16.8 ПДР України встановлено, що водій, який виїхав на перехрещення проїзних частин згідно із сигналом світлофора, що дозволяє рух, повинен виїхати у наміченому напрямку, незалежно від сигналів світлофора на виїзді. Матеріалами справи не підтверджено те, що позивач мав змогу, без застосування екстреного гальмування, зупинити керований ним транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 Правил дорожнього руху, зокрема: перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), а за відсутності розмітки - за 10 м перед світлофором чи пішохідним переходом. За вказаних обставин, враховуючи вимоги ст. 251 КУпАП, колегія суддів приходить до висновку, що надання таких доказів недостатньо для встановлення особи порушника та подальшого його притягнення до адміністративної відповідальності. Інших належних та допустимих доказів наявності в діях позивача ознак вчинення адміністративного правопорушення відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано. Колегія суддів критично ставиться до копії циклограми роботи світлофорного об`єкту на перехресті вулиць : Харківська СКД м. Суми 2012 в якій міститься схема пофазного роз`їзду, яка надана відповідачем, оскільки вона не є беззаперечним доказом з огляду на те, що роботу вказаного світлофорного об`єкту засвідчено станом на 18.12.2012, в той час як скоєння адміністративного правопорушення відповідачем позивачу ставиться 25.11.2025. Тобто, у суду відсутні докази того, що саме 25.11.2025 вказаний світлофорний об`єкт працював відповідно до схеми пофазного роз`їзду. З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Тобто в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту вчинення вищезазначеного адміністративного правопорушення. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості. При цьому, відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. При цьому, сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Також, Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі № 177/525/17 зазначив, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. Суд звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень трактуються на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов`язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач. Таким чином, колегія суддів вважає, що фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а в даному випадку відповідачем в порушення вимог статті 72 КАС України не виконано обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, не надано належних і допустимих доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, що в свою чергу не дає можливості встановити вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова про накладання на ОСОБА_1 адміністративного стягнення на підставі ч. 2 ст. 122 КУпАП, відповідачем прийнята за відсутності належних доказів, що мають значення для прийняття рішення, а відтак підлягає скасуванню повністю, що безпідставно не враховано судом першої інстанції. Відповідно до КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245). Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п. 1 ст. 32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011; п. 75 рішення у справі Огороднік проти України від 05.05.2015; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013). Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не довів належними доказами факт вчинення позивачем зазначеного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення, відтак і підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні, у зв`язку з чим колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування. Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова від 25.11.2025 серії ЕНА № 6222251 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, є протиправною та підлягає скасуванню, з закриттям справи про адміністративне правопорушення. Враховуючи відсутність належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів зазначає, що інші доводи сторін про правомірність чи неправомірність оскаржуваної постанови не впливають на вирішення справи по суті. Стосовно доводів апеляційної скарги про помилкове стягнення з апелянта сум судового збору у розмірі 605.60 грн колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Так, ОСОБА_1 за подання позову сплачено судовий збір в розмірі 605.60 грн, який стягнутий судом першої інстанції за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Водночас, суд першої інстанції не звернув уваги, що при визначенні розміру ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви про оскарження постанови про адміністративне правопорушення застосуванню підлягають положення ч. 5 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.03.2020 у справі № 543/775/17), відповідно до яких ставка судового збору складає 0.2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, розмір судового збору, що підлягає сплаті при зверненні до суду першої інстанції з даним позовом становить 605.60 грн. (0.2 х 3 028.00 грн). Крім того, позовна заява подана ОСОБА_1 через систему «Електронний суд», а отже за її подачу мав застосовуватись коефіцієнт 0.8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, передбачений ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір». Таким чином, за подання позову до сплати підлягав судовий збір у розмірі 484.48 грн (605.60 грн х 0.8), проте позивачем сплачено 605.60 грн. Сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 605.60 грн стягнута судом з відповідача по справі. Враховуючи наведене, відповідно до ст. 139 КАС України, на користь позивача підлягали стягненню судові витрати зі сплати судового збору в сумі 484.48 грн за рахунок бюджетних асигнувань ДПП. В свою чергу, надміру сплачений судовий збір підлягає поверненню позивачу на підставі заяви, поданої відповідно до п. 1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір». Натомість, суд першої інстанції невірно застосував норми процесуального права, що призвело до помилкового висновку про стягнення на користь позивача сплаченого судового збору в повному розмірі. Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розподілу судових витрат, а саме шляхом викладення четвертого абзацу резолютивної частини тексту судового рішення в наступній редакції: "Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в сумі 484.48 грн». В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідності до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18.02.2026 по справі № 591/13905/25 змінити виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на сплату судового збору в сумі 484.48 грн». В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18.02.2026 по справі № 591/13905/25 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко