Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/5572/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2025 року справа №200/5572/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року (головуючий суддя І інстанції Голошивець І.О.), складеного в повному обсязі 21 жовтня 2024 року, у справі № 200/5572/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача 1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, до відповідача 2: Державної судової адміністрації України, в якому просить суд: - визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102,00 гривні; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3 028,00 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 80% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; - зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року включно. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 26288796) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 по 31 липня 2024 року (включно), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року в розмірі 2 102,00 грн. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області (ЄДРПОУ: 26288796) провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року (включно) на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн., з урахуванням: надбавки за вислугу років 80% від посадового окладу та за адміністративну посаду від посадового окладу у розмірі 10%, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, та з урахуванням вже виплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року (включно). Зобов`язано Державну судову адміністрацію України (ЄДРПОУ: 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 по 31 липня 2024 року (включно). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні. Вважає, що строк звернення до суду позивачем є пропущений. Сторони в судове зсідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Ленінським РВ у м. Донецьку ГУ ДМС України в Донецькій області 04 квітня 2014 року, РНОКПП: НОМЕР_1 . Указом Президента України «Про призначення суддів» №1026/2004 від 31.08.2004 року - ОСОБА_1 , призначено на посаду судді Кіровського районного суду Донецької області. Постановою Верховної Ради України від 20 травня 2010 року № 2280-VІ позивач обраний на посаду судді зазначеного суду безстроково. Указом Президента України від 26 вересня 2015 року № 564/2015 позивач переведений на посаду судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області. Наказом голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області № 40-к від 19.10.2015 року позивача зараховано до штату Слов`янського міськрайонного суду Донецької області. Наказом голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області №50-к від 21.10.2021 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 80 відсотків посадового окладу за наявності стажу роботи більше 35 років, починаючи з 21 жовтня 2021 року. Рішенням Вищої ради правосуддя від 11 січня 2022 року № 13/0/15-22 позивача відряджено до Авдіївського міського суду Донецької області строком на один рік із 20 січня 2022 року. Рішенням Вищої ради правосуддя від 30 січня 2023 року № 8/0/15-23 строк відрядження до Авдіївського міського суду Донецької області продовжено на один рік. Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 березня 2024 року № 791/0/15-24 позивач був відряджений до Авдіївського міського суду Донецької області строком на один рік з 01 квітня 2024 року. Рішенням Вищої ради правосуддя від 11 червня 2024 року № 1802/0/15-24 з 1 липня 2024 року змінено територіальну підсудність судових справ Авдіївського міського суду Донецької області шляхом її передачі до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська. Із розрахункових листів про виплату суддівської винагороди, а також довідки наданої відповідачем 1 від 21.08.2024 року вих.№04-1359, судом встановлено, що у період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року (включно) розмір посадового окладу позивача становив: січень 2024 року 54 286,44 грн.; лютий 2024 року 69 366,00 грн.; березень 2024 року 69 366,00 грн.; квітень 2024 року 69 366,00 грн.; травень 2024 року 69 366,00 грн.; червень 2024 року 69 366,00 грн.; липень 2024 року 63 060,00 грн. Вказані обставини також підтверджуються наданим ТУ ДСА в Донецькій області відзивом, в якому він зазначив наступне: - «Таким чином з 01.01.2021 року суддівська винагорода суддів місцевих судів відповідно до діючого законодавства обраховується від розміру посадового окладу судді, який складає 63060 грн., а доплати обчислюються від цього розміру посадового окладу. Відповідно до штатного розпису Слов`янського міськрайонного суду Донецької області (позивач відряджений до Авдіївського міського суду) посадовий оклад судді цього суду становить 69 366 грн. (з урахуванням регіонального коефіцієнта).». Згідно із вищезазначеною довідкою вих.№04-1359 від 21.08.2024 року, позивачу нараховувалась суддівська винагорода виходячи із прожиткового мінімуму 2102,00 грн., а саме: у щомісячному розмірі посадовий оклад (2102 х 30 х (1.1 регіональний коефіцієнт з січня по червень 2024 року включно) + вислуга років 80% + доплата 10% за адміністративну посаду (січень, квітень, травень, червень, липень). Отже, обчислення суддівської винагороди позивачу з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року проведено у відповідності до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. (2 102 грн. х 30 = 63060 грн.), що не заперечується сторонами у справі, про що свідчать позовна заява та відзив на позовну заяву наданий відповідачем

1. Позивач, не погодившись із нарахуванням та виплатою йому суддівської винагороди за період з 1 січня 2024 року по 31 липня 2024 року, розрахованих виходячи із прожиткового мінімуму 2102,00 грн., звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання суддівської винагороди, виходячи з базового розміру посадового окладу та інших складових суддівської винагороди судді, визначених із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» Суд погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402). Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Згідно з приписами ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду-30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду-50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду-75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до частин 4,5 ст.135 Закону № 1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Згідно з ч. 9 ст. 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Таким чином, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів (ч.1 ст. 136 Закону №1402-VIII). Частиною 1 ст. 143 Закону №1402-VIII обумовлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. Відповідно до положень Закону України Про прожитковий мінімум від 15.07.1999 № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Статтею 7 Закону України від 03 листопада 2022 року №2710-IX Про Державний бюджет України на 2024 рік з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня. Отже, зазначеною нормою Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 грн. Сторонами у справі не заперечується, що суддівську винагороду позивачу у січні липні 2024 році обчислено на підставі приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» із урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Позивач, з яким погодився суд першої інстанції, наполягає, що суддівську винагороду за січень-липень 2024 року йому має бути обчислено відповідачем із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, статтею 7 Закону законодавцем фактично розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб. Суд зазначає, що до 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII. Суд наголошує, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону №1402-VIII, з огляду на наступне. Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII), що набрали чинності з 30 вересня 2016 року, серед іншого внесено зміни до Конституції України, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.» Таким чином, Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій. Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020, з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020. Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018). Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України). Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Так, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон «№966-XIV»). Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум. Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. За таких обставин, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України Про судоустрій та статус суддів та Законом України Про прожитковий мінімум, які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для суддів, при цьому застосування статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік, в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні прямо суперечить статті 130 Конституції України. При цьому, Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені: ч.2 ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій); ст. 1 Закону України Про прожитковий мінімум (встановлює перелік до основних соціальних і демографічних груп населення). Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis). На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). Відтак, неможливо розглядати положення статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік у частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні, як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача. З урахуванням вищевикладеного, суд погоджує висновок суду першої інстанції про те, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) на підставі статті 7 Закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік», була неправомірною. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10.11.2021 в справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 2 серпня 2023 року у справі №560/5597/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 400/12428/21 та інших. Суд зазначає, що поновлення строку звернення до суду ухвалою судді першої інстанції від 11 жовтня 2024 року є обґрунтованим та законним з огляду на наступне. Право на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, а обмеження такого права є порушенням вимог статті 19, 130 Конституції України, статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII та статті 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно зі статтями 8, 9 Конституції України, у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, то застосовуються останні як норми прямої дії. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права. Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. З урахуванням вищенаведеного, а також зазначеного у заяві позивачем щодо поважних причин пропущеного строку звернення (перебування у відрядженні в Авдіївському міському суді Донецької області, введення воєнного стану), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строк звернення до суду в частині позовних вимог з 01.01.2024 по 30.04.2024 має бути поновленим. Всі наведені апелянтом доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року у справі № 200/5572/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 травня 2025 року. Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв І.Д.Компанієць