Ухвала КЦС ВС № 756/12644/24

УХВАЛА 12 травня 2025 року м. Київ справа № 756/12644/24 провадження № 61-5940ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року у справі за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на дії головного державного виконавця Хмільницького відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лукашенко Олени Сергіївни, заінтересована особа - ОСОБА_1 , ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (далі - ТОВ «Дебт Форс») звернулося у суд із скаргою на дії головного державного виконавця Хмільницького відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Хмельницький ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області) Лукашенко О. С. (далі - головний державний виконавець Лукашенко О. С.), заінтересована особа - ОСОБА_1 . Скарга обґрунтована тим, що 22 грудня 2010 року Оболонським районним судом м. Києва ухвалено рішення у справі № 2-520/2010, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 116 407,94 доларів США заборгованості та 1 820,00 грн судових витрат. Ухвалою Оболонським районним судом м. Києва від 06 червня 2024 року у справі № 756/5512/24, змінено стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Дебт Форс». 17 вересня 2024 року головним державним виконавцем винесено постанову ВП № НОМЕР_1 про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», в мотивувальній частині якої зазначено, зокрема: «Залишок нестягнутої суми за виконавчим документом 894 053,77 грн; сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 49 735,69 грн. Також на виконавчому листі здійснено відмітку держаного виконавця, відповідно до якої: «Борг в сумі 928 834 грн 63 коп стягнуто частково та станом на 17 вересня 2024 року залишок боргу становить 894 053 грн 77 коп. Виконавчий збір в сумі 92 883 грн 46 коп стягнуто частково та станом на 17 вересня 2024 року залишок становить - 43 147 грн 77 коп, виконавчий збір винесено в окреме провадження». Вказано, що державний виконавець у постанові про повернення та у відмітці на виконавчому документі мав вказати залишок нестягнутої заборгованості саме у тій валюті, яка зазначена у виконавчому документі, тобто в доларах США, а не в гривнях. Також державним виконавцем, у порушення вимог статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», було невірно здійснено розподіл стягнутих з боржника сум та надмірно стягнуто виконавчий збір на загальну суму 41 284,04 грн (49 735,69 - 8 451,66 = 41 284,04), який підлягає поверненню та подальшому перерахуванню стягувачу, в рахунок погашення заборгованості за виконавчим документом. Враховуючи вищевикладене, просило суд: - визнати незаконними дії головного державного виконавця Хмільницького ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області Лукашенко О. С. під час розподілу стягнутих з боржника сум та винесення постанови ВП № НОМЕР_1 від 17 вересня 2024 року про повернення виконавчого документу стягувачу; - скасувати постанову ВП № НОМЕР_1 від 17 вересня 2024 року про повернення виконавчого документу стягувачу; - зобов`язати головного державного виконавця Хмільницького ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області Лукашенко О. С. здійснити розподіл стягнутих з боржника сум, у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, у відповідності до вимог статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: перерахувати ТОВ «Дебт Форс» 41 284,04 грн у рахунок погашення заборгованості за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 та 8 451,66 грн у рахунок погашення виконавчого збору; - зобов`язати головного державного виконавця Хмільницького ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області Лукашенко О. С. винести постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у відповідності з вимогами Закону, а саме: зазначити залишок нестягнутої заборгованості у доларах США, як зазначено у виконавчому документі та зробити аналогічну відмітку на виконавчому документі. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року визнано незаконними дії головного державного виконавця Хмільницького ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області Лукашенко О. С., під час розподілу стягнутих з боржника сум та винесення постанови ВП № НОМЕР_1 від 17 вересня 2024 року про повернення виконавчого документу стягувачу. Скасовано постанову ВП № НОМЕР_1 від 17 вересня 2024 року про повернення виконавчого документу стягувачу. Зобов`язано головного державного виконавця Хмільницького ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області Лукашенко О. С. здійснити розподіл стягнутих з боржника сум, у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, у відповідності до вимог статті 45 Закону України «Про виконавче провадження». Зобов`язано головного державного виконавця Хмільницького ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області Лукашенко О. С. винести постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у відповідності з вимогами Закону, а саме: зазначити залишок нестягнутої заборгованості у доларах США, як зазначено у виконавчому документі та зробити аналогічну відмітку на виконавчому документі. Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець під час винесення постанови ВП № НОМЕР_1 від 17 вересня 2024 року про повернення виконавчого документу стягувачу, не враховував положення статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме те, що між стягувачем та боржниками існувало валютне грошове зобов`язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом в іноземній валюті - доларах США, а отже залишок заборгованості у постанові про повернення виконавчого документу стягувачу повинен зазначатись саме у доларах США. Крім того, суд першої інстанції вказав, що в порушення вимог статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем було невірно здійснено розподіл стягнутих з боржника сум та надмірно стягнуто виконавчий збір, оскільки виконавчий збір повинен був стягуватись у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не усієї суми заборгованості, яка підлягала стягненню за виконавчим листом. Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року апеляційну скаргу Хмільницького ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області задоволено частково. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року в частині вимог скарги про оскарження дій головного державного виконавця Хмільницького ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області Лукашенко О. С. щодо визначення суми виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та зобов`язання в цій частині вчинити дії, скасовано й провадження у справі в цій частині закрито. Повідомлено ТОВ «Дебт Форс» про віднесення розгляду справи в частині вимог про оскарження дій головного державного виконавця Хмільницького ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області Лукашенко О. С. щодо визначення суми виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та зобов`язання в цій частині вчинити дії до юрисдикції адміністративного суду. Роз`яснено ТОВ «Дебт Форс» право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду з заявою про направлення справи в частині закриття провадження до відповідного суду адміністративної юрисдикції. У решті ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року залишено без змін. Частково скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та закриваючи у цій частині провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимога скарги про оскарження дій головного державного виконавця Хмільницького ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області Лукашенко О. С. щодо визначення суми виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. 06 травня 2025 року ТОВ «Дебт Форс» засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року (повний текст постанови виготовлено 07 квітня 2025 року, касаційна скарга надійшла до суду 08 травня 2025 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована тим, що державним виконавцем, у порушення вимог статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», було невірно здійснено розподіл стягнутих з боржника сум та надмірно стягнуто виконавчий збір, який підлягає поверненню та подальшому перерахуванню стягувачу в рахунок погашення заборгованості за виконавчим документом. Колегія суддів, оцінивши доводи касаційної скарги та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції, вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою. Судами встановлено, що 22 грудня 2010 року Оболонським районним судом м. Києва ухвалено рішення у справі № 2-520/2010, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 116 407,94 доларів США заборгованості та 1 820,00 грн судових витрат. 06 червня 2024 року Оболонським районним судом м. Києва постановлено ухвалу у справі № 756/5512/24, якою змінено стягувача на ТОВ «Дебт Форс». 17 вересня 2024 року головним державним виконавцем винесено постанову ВП № НОМЕР_1 про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», в мотивувальній частині якої зазначено зокрема: «Залишок нестягнутої суми за виконавчим документом 894 053 грн 77 коп; сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 49 735 грн 69 коп.». Також на виконавчому листі здійснено відмітку держаного виконавця, відповідно до якої: «Борг в сумі 928 834 грн 63 коп стягнуто частково та станом на 17 вересня 2024 року залишок боргу становить 894 053 грн 77 коп. Виконавчий збір в сумі 92 883 грн 46 коп стягнуто частково та станом на 17 вересня 2024 року залишок становить - 43 147 грн 77 коп, та виконавчий збір винесено в окреме провадження.». Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України). Зазначене конституційне положення відображено у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців. Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до частин першої та третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову. За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. Судами попередніх інстанцій встановлено, що державний виконавець у постанові ВП № НОМЕР_1 від 17 вересня 2024 року про повернення виконавчого документу стягувачу, окрім іншого, здійснив розподіл стягнутих з боржника сум та стягнув виконавчий збір на загальну суму 41 284,04 грн. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанова Велика Палата Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19 (провадження № 14-118цс20)). Відповідно до частини друга статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Згідно з частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13 (провадження № 12-277гс18) та постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) та інших. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що вимога скарги про оскарження дій головного державного виконавця Хмільницького ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області Лукашенко О. С. щодо визначення суми виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а провадження у цій частині підлягає закриттю. Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанцій. У касаційній скарзі ТОВ «Дебт Форс» зазначало, що постанова Київського апеляційної суду від 02 квітня 2025 року оскаржується лише в частині вимог про оскарження дій головного державного виконавця Хмільницького ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області Лукашенко О. С. щодо визначення суми виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії. Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції, не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Оскільки правильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судових рішень, то колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року у справі за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на дії головного державного виконавця Хмільницького відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лукашенко Олени Сергіївни, заінтересована особа - ОСОБА_1 , відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник