Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 492/1765/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 492/1765/24 Головуючий І інстанції: Черевата В.І. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 21 січня 2025 року (м.Арциз, дата складання повного тексту судового рішення - 21.01.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною і скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В: 23.12.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Арцизького районного суду Одеської області із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову від 03.12.2024р. №1373, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 майором ОСОБА_2 , по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, якою на нього накладено штрафні санкції у розмірі - 17000 грн., а також закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем винесено постанову від 03.12.2024р. №1373 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 17000 грн. Однак, позивач не згоден із вказаною постановою, вважає її протиправною, незаконною, та такою, що підлягає скасуванню, адже відповідачем, при її винесенні, всупереч вимогам чинного законодавства не з`ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення, та чи наявна вина у вчиненні такого правопорушення. Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та мотивовано просив відмовити в їх задоволенні. Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 21 січня 2025 року (ухвалене в порядку письмового провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, позивач 31.01.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Арцизького районного суду Одеської області від 21.01.2025р. та прийняти нове, яким його позовні вимоги - задовольнити у повному обсязі. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. 03.03.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Позивач - ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в якості військовозобов`язаного з 12.12.2014р., що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 . Згідно з довідкою ДП «Дослідне господарство імені М.І. Кутузова інституту водних проблем і меліорації НААН України» від 17.12.2024р. №01-04-42, ОСОБА_1 з 01.03.2024р. по 12.02.2025р. знаходиться у відпустці по догляду за дитиною інвалідом ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). 03.12.2024р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 майором ОСОБА_2 було винесено постанову №1373 про притягнення позивача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 17000 грн. Згідно з вказаною вище постановою, 29.11.2024р. приблизно о 12:00 год. в м. Арциз, позивач в умовах особливого періоду, введеного Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014р. №303/2014, будучи військовозобов`язаним у передбачений законом строк не уточнив облікові дані (через ЦНАП або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у ТЦК та СП за місцем свого перебування чи знаходження) протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, чим фактично і допустив порушення абз.6 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Не погоджуючись з правомірністю винесення відповідачем постанови від 03.12.2024р. №1373 про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся із даним позовом до суду. Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувана постанова від 03.12.2024р. №1373 була прийнята відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для її скасування. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Нормами ч.3 ст.210-1 КУпАП передбачено відповідальність осіб за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Порушення вказаної норми в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян в розмірі від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Неоподатковуваний мінімум доходів громадян - грошова сума розміром у 17 грн., встановлена п.5 підрозділу 1 розділу XX ПК України, яка застосовується при посиланнях на неоподаткований мінімум доходів громадян в законах або інших нормативно-правових актах, за винятком норм адміністративного і кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів чи правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп.169.1.1 п.169.1 ст.169 розділу IV ПК України для відповідного року. Таким чином, станом на момент винесення спірної у даній справі постанови, розмір штрафу у грошовому виразі, який міг бути накладений на громадянина, винного у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, складав від 17000 грн. до 25500 грн. У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності. Положеннями ст.280 КУпАП закріплено обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- та кінозйомки, відеозапису або засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП). Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності дійсно можливе за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного, а також об`єктивного з`ясування обставин справи. При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову. Згідно з ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод або інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або ж мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно зі ст.62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Як уже встановлено колегією суддів і підтверджується матеріалами даної справи, 03.12.2024р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 майором ОСОБА_2 винесено спірну постанову по справі про адміністративне правопорушення №1373, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено на останнього стягнення у вигляді штрафу у розмірі - 17000 грн. Саме такий склад правопорушення зазначено у спірній постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Основоположними ж доводами позивача фактично є те, що спірна постанова була винесена з порушенням вимог ст.268 КУпАП, оскільки не містить відомостей стосовно його повідомлення про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги позивача, колегія суддів звертає увагу на те, що указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64/2022, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05:30 год. 24.02.2022р. введено воєнний стан, який триває і по теперішній час. Згідно з Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022р. оголошено проведення загальної мобілізації. У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII. Частиною 10 ст.1 Закону №2232-XII визначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, окрім іншого: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (абз.2); виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством (абз.6). Частина 10 ст.1 Закону №2232-XII була викладена в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024р., який набув чинності 18.05.2024р. У силу ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» від 21.10.1993р. №3543-XII, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках чи мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. Як передбачено ст.42 Закону №2232-XII та п.19 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. №1487), громадяни України, які винні в порушенні правил військового обліку громадян України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов`язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом. Так, приміткою у ст.210 КУпАП визначено, що положення ст.чи.210,210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. За ч.3 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017р. №1951-VIII, до Реєстру вносяться відомості, визначені ст.6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов`язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону. Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною (ч.3 ст.14 Закону №1951-VIII). Перелік органів, від яких органи ведення Реєстру одержують відповідну інформації наведено у абзацах від 3 до 20 ч.3 ст.14 Закону №1951-VIII. Відтак, з огляду на вимоги вказаного Закону, а також вимоги Закону №2232-XII, можливість отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи не виключає обов`язку позивача актуалізувати свої облікові дані в ТЦК. Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024р. було визначено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, у разі перебування на території України, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані шляхом прибуття самостійно до ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до ЦНАП, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності). Таким чином, громадянин України, який перебуває на військовому обліку, був зобов`язаний уточнити вказані дані у період з 18.05.2024р. по 16.07.2024р., зокрема, шляхом прибуття до Центру надання адміністративних послуг. Законодавством чітко визначено терміни для оновлення облікових даних: вони мали чіткі межі - з 18.05.2024р. по 16.07.2024р. (60 днів) та способи уточнення: через ЦНАП (як підтвердження витяг про уточнення); через оновлення в застосунку (витяг із «Резерву+») або особисто в ТЦК та СП (тоді в реєстрі «Оберіг» містилася б відмітка про уточнення/оновлення даних при особистій явці). Слід зазначити й про те, що уточнення військових облікових даних є не правом, а обов`язком військовозобов`язаного, за порушення якого може наставати відповідальність. Судом першої інстанції вірно встановлено, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 , відповідно до даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів - система «ОБЕРІГ», перебував у активному розшуку за електронним зверненням до органів Національної поліції України, як порушник ст.22 Закону №3543-XII. 29.11.2024р., на підставі електронного звернення №47877 від 21.11.2024р., працівником першого відділення Болградського РВП ГУ НП в Одеській області ОСОБА_4 позивач був доставлений до відділу поліції, як порушник ст.22 Закону №3543-XII. У той же день, на позивача складений протокол про адміністративне правопорушення №1373, а саме в умовах особливого періоду будучі військовозобов`язаним у передбачений законом строк не уточнив облікові дані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України з оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, а тому допустив порушення абз.6 ч.3 ст.22 Закону №3543-XII та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП. Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення чітко вбачається, що позивач був повідомлений про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 16:00 грн. 03.12.2024р. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 каб.№1 за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить дата та його підпис у протоколі про адміністративне правопорушення. Таким чином, позивача повідомлено про дату час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. 03.12.2024р. ОСОБА_1 прибув на розгляд вищевказаного протоколу та постановою №1373 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 на нього накладено штраф у сумі 17000 грн. Водночас, доказів на спростування інкримінованого йому адміністративного правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП не надав. Відомостей відносно того, що позивач, на момент винесення спірної постанови, не має статусу військовозобов`язаного матеріали даної адміністративної справи також не містять. У поясненнях ОСОБА_1 зазначив виключно про те, що не уточнив данні у зв`язку сімейним обставинами, без надання жодних підтверджуючих доказів. Аналізуючи наведені докази колегія суддів зазначає, що позивач будучи військовозобов`язаним, не оновив свої військово-облікові данні через «Резерв+», або ЦНАП, або в ІНФОРМАЦІЯ_2 протягом 60 днів з 18.05.2024р., тобто своїми діями вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.210 КУпАП. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана позивачем постанова була винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, обґрунтовано, тобто із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, а тому підстави для її скасування - відсутні. При цьому, окремі дефекти спірного рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо його протиправності та, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), то відповідне рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. З огляду на зазначене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.286,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Арцизького районного суду Одеської області від 21 січня 2025 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку. Повний текст постанови виготовлено: 08.05.2025р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко