Постанова Київський апеляційний суд № 757/13827/24-ц

справа № 757/13827/24 головуючий у суді І інстанції Вовк С.В. провадження № 22-ц/824/4630/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» поданою керівником - Вітинською Вірою Володимирівною на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку,- В С Т А Н О В И В: У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фещенко І.С. звернувся до Печерського районного суду міста Києва із позовом до ТОВ «Дієса», у якому просив суд: стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 64 198,10 грн. невиплаченої заробітної плати та 94 842,69 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, але не більше як за 6 місяців; стягнути із відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20% від стягнутої заборгованості по невиплаченій заробітній платі та середньому заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 31 808,16 грн, а також судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. В обґрунтування позову зазначив, що з 10 листопада 2021 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Дієса». 18 жовтня 2023 року позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Позивачу видано копію наказу про звільнення, проте розрахунковий листок або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільнення, із зазначенням окремо кожного виду виплати на які працівник має право згідно з умовами трудового договору ні в день звільнення, а ні згодом на свою вимогу, не були надані відповідачем. Суми, що належать до виплати при звільненні, не виплачені. Останнє надходження коштів на банківський рахунок Позивача, з призначенням платежу «Зарахування заробітної плати за червень 2023 року» в сумі 11 507,67 грн. без ПДВ було 07 серпня 2023 року. В день звільнення заробітна плата та компенсація за 16 днів невикористаної відпустки не були виплачені позивачу, що стало підставою для звернення до суду. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість, а саме: 64 198,10 грн - розмір невиплаченої заробітної плати; 94 842,69 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців. Стягнуто з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 31 808,16 грн та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211, 20 грн. Стягнуто з ТОВ «Дієса» на користь держави судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць. Не погодившись із таким рішенням суду, керівник ТОВ «Дієса» - Вітинська Віра Володимирівна 22 листопада 2024 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку, в іншій частині про стягнення заробітної плати - залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що дійсно у відповідача перед працівниками наявна заборгованість по виплаті заробітної плати, компенсації невикористаних днів відпустки та інших виплат, але дана заборгованість виникла у зв`язку із обставинами непереборної сили (воєнний стан) та погашення заборгованості перед працівниками здійснюється, отже заборгованість зменшується та обов`язково буде повністю погашена як під час дії форс-мажорних обставин або після їх закінчення. Звернула увагу суду на те, що положеннями ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини збройної агресії з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і для населення. Враховуючи викладене вище Товариство знаходиться в під дією форс-мажорних обставин, у зв`язку з чим звернулося до Київської торгово-промислової палати та отримало Сертифікат №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року. У Сертифікаті визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12 березня 2022 року, який охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені за згодою сторін. Тобто з 12 березня 2022 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «Дієса» об`єктивно, з незалежних від нього причин позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача. Додатковим підтвердженням скрутного фінансового становища відповідача свідчать справи про затвердження плану санації до відкриття провадження про банкрутство (справа №910/3368/24) та розгляд заяв про банкрутство (справа №910/12677/23), матеріали яких розміщенні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з яких вбачається, що мотивом негативних матеріальних наслідків для ТОВ «Дієса» стало саме спричинення матеріальних збитків збройною агресією (форс мажор), внаслідок чого товариство втратило можливість забезпечувати взяті на себе зобов`язання, в т.ч. по своєчасній виплаті заробітної плати. 01 червня 2023 року через загальнодоступний ресурс для працівників «MyEldoLife» роботодавець повідомив працівників про обставини непереборної сили, що зумовлюють затримку розрахунку, в тому числі, при звільненні. Також рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року у справі №760/29187/23 провадження про притягнення до адміністративної відповідальності генерального директора ТОВ «Дієса», за ч. 1 ст. 41 КУпАП, - закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Підставою закриття провадження у справі є встановлення судом, що товариство знаходиться під дією обставин непереборної сили (додане до даного клопотання), а отже встановлено відсутність вини роботодавця, в особі Генерального директора, в затримці оплати праці працівникам під час дії форс-мажорних обставин, дія яких тривала, як на момент звільнення працівника, так і продовжується на цей час. Таким чином, Товариство знаходиться під дією форс-мажорних обставин, а отже невчасна виплата заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки сталися внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили. Апелянт просила врахувати, що в зв`язку військовою агресією рф відповідач знаходиться під дією форс-мажорних обставин, що зумовило неможливість підтримання нормальної господарської діяльності та вивільнення значної кількості трудового персоналу, а отже, товариство може забезпечити роботою лише одного працівника юридичного департаменту, при надходженні, починаючи з 2024 року до підприємства більше 250 судових справ, що унеможливило оперативно надати відповідні відзиви, з документальним підтвердженням доводів товариства. У зв`язку з цим клопотала про поновлення строку подачі доказів та прийняття нових доказів до розгляду, що підтверджують знаходження відповідача під дією обставин непереборної сили. Додатково апелянтка заперечила проти стягнутих з товариства витрат на професійну правничу допомогу. Вказала, що з урахуванням типовості справ по стягненню заробітної плати та середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку, а також витрати часу на підготовку типової справи, розгляд справи за відсутності представника позивача, сума витрат на правову допомогу підлягає значному зменшенню до 5 000 грн. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» поданою керівником - Вітинською Вірою Володимирівною на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку. 18 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фещенко Ігор Станіславович подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти задоволення вимог апелянта вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зауважив, що 23 квітня 2024 року, через шість місяців після звільнення Позивача, Відповідач звернувся до Київської торгово-промислової палати України та отримав Сертифікат №3000-24-0827, яким Київська торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): збройна агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні; відсутність доступу/та або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію та активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства в повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів і товарів) за адресою: вул. Гоголівська, 1А, село Квітневе, Броварський район, Київська область, де знаходився основний товарний склад внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл) та визначила період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 12 березня 2022 року, які тривають на час видачі Сертифікату №3000-240827. Проте, цей Сертифікат не засвідчує неможливість виконання внаслідок перебування ТОВ «Дієса» під дією обставин непереборної сили своїх зобов`язань перед своїм працівником, та не може вважатись належним доказом у спорі між сторонами, оскільки за своїм змістом він адресований не позивачу, а державним органам, та не стосується невиконання зобов`язань, які випливають з трудового договору та актів законодавства про працю, а стосується неможливості виконання Відповідачем своїх зобов`язань перед вказаними у сертифікаті державними органами, а отриманий для уникнення штрафних санкцій. Сертифікату, як того вимагає Регламент ТПП, по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин (пункт 6.2 розділу 6 Регламенту), який підтверджує неможливість виконання зобов`язань за трудовим договором, з належного розрахунку при звільненні роботодавцем ТОВ «Дієса» саме перед працівником ОСОБА_1 в день його звільнення 18 жовтня 2023 року відповідач не надав ні до суду першої інстанції ні до апеляційного суду. Крім того, з початком військової агресії рф ТОВ «Дієса» не припинило свою діяльність, а м. Київ ніколи не перебувало під окупацією збройних сил рф. До відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 долучив клопотання про витребування доказів. 18 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 вдруге подав клопотання про витребування доказів. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 травня 2025 року із занесенням до протоколу судового засідання, поновлено ТОВ «Дієса» строк на подання доказів та залучено їх. Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 травня 2025 року із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про витребування доказів. У судовому засіданні представник апелянта ТОВ «Дієса» - Білека Юрій Іванович доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Фещенко Ігор Станіславович заперечив проти задоволення апеляційної скарги, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу. Заслухавши пояснення учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , який з 10 листопада 2021 року працював в ТОВ «Дієса», був звільнений на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін з посади заступника керуючого магазином департаменту з роздрібної торгівлі, філії 1, що підтверджується наказом №Z00/17/10/004 від 17 жовтня 2023 року та записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 . Проте, розрахунковий листок або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, ні в день звільнення, а ні згодом, на вимогу позивача, відповідачем не були надані. Суми, що належать до виплати при звільненні, не виплачені. За твердженням позивача, у день звільнення з роботи йому не виплачена заборгованість із заробітної плати, останнє надходження коштів на банківський рахунок позивача, з призначенням платежу: «Зарахування заробітної плати за червень 2023 року» в сумі 11 507,67 грн без ПДВ було 07 серпня 2023 року. 22 березня 2024 року представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом про надання розрахункових документів, проте відповідь на адвокатський запит так і не надійшла. Незважаючи на всі вжиті заходи з боку позивача та його представника, відповідачем так і не було видано розрахункові документи, не проведено остаточний розрахунок. Позивачу невідомий точний розмір заробітної плати за серпень-вересень 2023 року з причин невиплати з боку роботодавця та не надання розрахункових документів, то як база обрахунку використовувались показники заробітної плати за травень-червень 2023 року з Відомостей з державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків. Розрахунок суми середнього заробітку, що підлягає компенсації здійснювався наступним чином: вирахування середньоденної зарплати (показник заробітку за травень 2023 року + показник заробітку за червень 2023 року) / (кількість робочих днів за травень 2023 року + кількість робочих днів за червень 2023)=(11584,34+20995,24/(23+22)=723,99 гривень (середньоденна зарплата); середній заробіток за весь час затримки (але не більше як за шість місяців) = (середньоденна зарплата) * (кількість днів затримки)=723,99*131= 94 842,69 грн. Оскільки товариством не було надано розрахунку належних сум при звільнені, позивач самостійно здійснив обрахунок невиплаченої заробітної плати за період липень-жовтень 2023 року: за липень 723,99*21 робочий день = 15 203,79 гривень; за серпень 723,99*23 робочих дні = 16 651,77 гривень; за вересень 723,99*21 робочий день = 15 203,79 гривень; за жовтень 723,99*13 робочих днів = 9 411,87 грн. Розрахунок суми грошової компенсації за невикористані 16 днів щорічної відпустки, що зазначені в наказі про звільнення позивача №Z00/17/10/004 від 17 жовтня 2023 року, здійснювався позивачем відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Для розрахунку середнього заробітку для обрахунку відпускних позивачем взято робочий період жовтень 2022 року - вересень 2023 року (де жовтень 2022 року - червень 2023 року взято з ОК-5, липень 2023 року - вересень 2023 року з розрахунку невиплаченої заробітної плати за період липень-жовтень 2023) та розраховано наступним чином (сума показників заробітку з жовтня 2022 року по червень 2023 року) / (кількість календарних днів з жовтня 2022 року по червень 2023 року) = (16401,17 + 13804,15 + 11325,19 + 15648,93 + 15650,88 + 13174,98 + 10624,01 + 11584,34 + 20995,24 + 15203,79 + 16651,77 + 15203,79 = 176 268,24) / 365 = 482,93 грн. Сума компенсації за невикористані дні відпустки становить: (середньоденна зарплата)*(кількість днів невикористаної відпустки) = 482,93 * 16 = 7 726,88 гривень. Всього на момент остаточного розрахунку при звільненні, станом на 18 жовтня 2023 борг за організацією по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, яку позивач просить суд стягнути з відповідача склав: не виплачена зарплата за липень 15 203,79 грн. + не виплачена зарплата за серпень 16 651,77 грн. + не виплачена зарплата за вересень 15 203,79 грн. + не виплачена зарплата за жовтень 9 411,87 грн. + не виплачена компенсація за невикористані 16 днів відпустки 7 726,88 грн. = 64 198,10 грн. Підтверджуючих документів виплати позивачу розрахункових коштів на суму 64 198,10 гривень ТОВ «Дієса» не надано. Як стверджував позивач, до теперішнього часу належні йому до виплати суми, відповідачем не виплачені. Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності будь-яких доказів на підтвердження або спростування відповідачем викладених у позовній заяві відомостей, у зв`язку з чим вважав за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок заборгованості із заробітної плати в розмірі 64 198,10 грн та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 94 842,69 грн. Перевіривши рішення суду у оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Наведена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц. За положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Отже, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто, свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (обов`язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів. Наведене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/19. 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який наразі триває. 24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Частинами другою та третьою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати. Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку. Відповідач, заперечуючи проти вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначав, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільнені сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась не з вини ТОВ «Дієса», а внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан), долучив до апеляційної скарги нові докази, зокрема щодо перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань. Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України). Згідно з ч. ч. 2-4 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 3 ст.367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів враховує доводи апелянта щодо поважності причин пропуску строку на подання доказів, зокрема довідку від 02 липня 2024 року вих. №07/02/003 щодо наявності у Товариства однієї штатної одиниці працівника юридичного департаменту, та вважає за доцільне поновити апелянту строк на подання нових доказів та приймає їх. В той же час, оскільки позивачем не зазначено причин, які об`єктивно не залежали від нього, заявити клопотання про витребування доказів суду першої інстанції, апеляційний суд залишає вказане клопотання без задоволення. Встановлено, що після початку військової агресії за певними контрагентами, в тому числі тими, що включені до плану санації, ТОВ «Дієса» отримало сертифікати, що засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Із долученого до апеляційної скарги сертифіката №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вбачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «Дієса» щодо обов`язку (зобов`язання) за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України «Про оплату праці», з урахуванням статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці. Вживати, всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у термін: з 12 березня 2022 року. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 12 березня 2022 року; дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року. Отже, між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «Дієса» обов`язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв`язок. Надаючи оцінку наданим доказам колегія суддів враховує, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 у справі №926/2343/16, від 19 серпня 2022 року у справі №908/2287/17 та ін), адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Також роботодавцем надано докази отриманих збитків у зв`язку з пошкодженням та втратою доступу до приміщень магазинів «Eldorado», до якої належить ТОВ «Дієса», на тимчасово окупованих територіях, знищенням товарних запасів. Крім того, з ухвали господарського суду м. Києва від 24 квітня 2024 року у справі №910/3368/23 встановлено, що військова агресія російської федерації проти України вплинула на фінансову стабільність товариства і поставила під загрозу виконання ним фінансово-господарських зобов`язань. Суд встановив доведеним отримання товариством збитків внаслідок збройної агресії в загальному розмірі, що перевищує 26 582 675,97 дол. США, вважаючи, що зазначена сума фактично була вилучена з обігу ТОВ «Дієса». Рішенням Господарського суду міста Києва від 07 лютого 2024 року у справі №910/14555/23 стягнуто з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ТОВ «Дієса» збитки у розмірі 3 613 761,12 дол. США та упущену вигоду у розмірі 254 486,87 дол. США. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01 серпня 2024 року у справі №910/2735/24 стягнуто з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ТОВ «Дієса» збитки у розмірі 15 950 007,61 дол. США. Суд установив доведеним завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії рф проти України, яка виявилася у влучанні ракетної зброї в складські приміщення за адресою Київська область, Броварський район, с. Квітневе, вул. Гоголівська, 1-А. Наведене у сукупності, на переконання колегії суддів, свідчить про відсутність умислу у діях роботодавця щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 заробітної плати та підтверджує, що унеможливлення виконання ТОВ «Дієса» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройна агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: Україна, Київська обл, Броварський р-н, с. Квітневе, вул. Гоголівська, 1а, де знаходився основний товарний склад внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл), які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором. Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «Дієса» об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, та у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, що вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Дієса» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необґрунтованими та безпідставними. При цьому, положення КЗпП України та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не передбачають обов`язок роботодавця повідомляти працівника про виникнення форс-мажорних обставин у його діяльності. Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у оскаржуваній частині. За результатами апеляційного розгляду, колегія суддів встановила, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку знайшли своє підтвердження. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки розрахунку заробітної плати в розмірі 94 842,69 грн не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині. В частині стягнення невиплаченої заробітної плати рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а тому, відповідно до ст. 367 ЦПК України, не переглядалося. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Ураховуючи, що позов ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не підлягає задоволенню, понесені позивачем витрати на сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн. суд залишає за ним. Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд зазначає наступне. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц. Суд першої інстанції встановив, що на підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги №20032024/2 від 20 березня 2024 року; додаткову угоду №1 від 20 березня 2024 року. У п. 2 Додаткової угоди сторони погодили, шо за надання правничої допомоги в обсязі, передбаченому п. 1 цієї Додаткової угоди, або за отриманий успішний результат, а саме: отримання клієнтом грошових коштів за невиплачену заробітну плату та/ або середній заробіток за період затримки розрахунку від боржника (колишнього або теперішнього роботодавця), Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату гонорар у розмірі 20% від отриманих (стягнутих) грошових коштів за невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, протягом 3 календарних днів з моменту надходження грошових коштів клієнту за рішенням суду або добровільно сплачених боржником, готівкою або шляхом безготівкового переказу. Підтвердженням такої оплати можуть бути чеки, платіжні доручення, квитанції банку, квитанції до прибуткового касового ордеру чи квитанції або інші підтвердження з системи грошових переказів. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. З аналізу ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру, - погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. За таких обставин, у зв`язку з визначенням фіксованого розміру оплати праці адвоката у цій справі, витрачений адвокатом час не можна вважати завищеним та таким, що не відповідає виконаній роботі. З урахуванням положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України щодо розподілу судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог (у даному випадку позов ОСОБА_1 задоволено на 40,36%), наявні підстави для відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 839,62 грн за рахунок відповідача ТОВ «Дієса». Отже, слід зменшити розмір стягнутих з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом першої інстанції з 31 808,16 грн до 12 839,62 грн. Також, ураховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дієса» судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 2 907,00 грн. Керуючись ст. ст. 141, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» подану керівником - Вітинською Вірою Володимирівною - задовольнити. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців у розмірі 94 842,69 грн, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців у розмірі 94 842,69 грн. Змінити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Судові витрати ОСОБА_1 на сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 коп. залишити за позивачем. Зменшити розмір стягнутих з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу з 31 808,16 грн до 12 839 (дванадцять тисяч вісімсот тридцять дев`ять гривень) 62 коп. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (код ЄДРПОУ 36483471, місцезнаходження: 06150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 45) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 907 (дві тисячі дев`ятсот сім гривень) 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 08 травня 2025 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова