Постанова 4824 № 939/370/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 939/370/24 № апеляційного провадження: 22-ц/824/3284/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 лютого 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Вітинської Віри Володимирівни в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на рішення Бородянського районного суду Київської області від 16 липня 2024 року у складі судді ГерасименкоМ.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И В : У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом уякому просив стягнути з ТОВ «Дієса» на свою користь нараховану, але не виплачену працівникові суму заробітної плати у розмірі 104 953 грн 04 коп, грошову компенсацію за невикористані відпустки у сумі 30 134 грн 63 коп та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 83 781 грн 10 коп та по день ухвалення судового рішення. Позов обґрунтовано тим, що у період з 05 листопада 2021 року по 17 листопада 2023 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем та працював на посаді фахівця з безпеки філії департаменту з роздрібної торгівлі. 17 листопада 2023 року позивач звільнений за угодою сторін, однак, відповідач при звільненні не провів з позивачем повного розрахунку по виплаті заробітної плати та не виплатив компенсацію за 35 днів невикористаної щорічної відпустки. Враховуючи те, що заборгованість по заробітній платі не сплачена, вважає, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 104 953 грн 04 коп. Також позивач просить стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 30 134 грн 63 коп. Крім того позивач зазначає, що, оскільки він був звільнений 17 листопада 2023 року, а виплату всіх сум, що йому належать від відповідача не було проведено, то за час затримки розрахунку за період з 17 листопада 2024 року по 16 лютого 2024 року підлягає стягненню середній заробіток в сумі 83 781 грн 10 коп за 65 робочих днів. Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 16 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_2 : нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 104 953 грн 04 копійки; грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 30 134 грн 63 коп; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 25 134 грн 33 коп. Стягнуто з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. Стягнуто з ТОВ «Дієса» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Вітинська В.В. в інтересах ТОВ «Дієса»,посилаючись на незаконність на необґрунтованість рішення Бородянського районного суду Київської області від 16 липня 2024 року, просить скасувати його в частині стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 30 134 грн 63 коп та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 25 134 грн 33 коп, в іншій частині позову залишити без змін; вирішити питання судових витрат. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що стягнення додаткової грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 30 134 грн 63 коп не відповідає дійсному розміру заборгованості відповідача перед позивачем та в цій частині підлягає скасуванню. Вказує, що борг відповідача перед позивачем по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку становить 104 953 грн 04 коп, що підтверджується розрахунковими листами. Посилається на те, що в матеріалах справи наявний єдиний належний документ, що підтверджує обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань це сертифікат №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року. У даному сертифікаті визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12 березня 2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені за згодою сторін. Крім того зазначає, що загальний орієнтовний розмір збитків товариства внаслідок збройної агресії російської федерації проти України складає 26582675 дол США 97 центів. Вказано, що між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом №3000-240827 від 23 квітня 2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «ДІЄСА» обов`язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв`язок. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Білоус-Литвиненко Л.О. в інтересах ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Бородянського районного суду Київської області від 16 липня 2024 року - без змін. Зазначено, що суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував всі обставини справи та ухвалив законне рішення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Білеки Ю.І. в інтересах ТОВ «Дієса», ОСОБА_2 та його адвоката Білоус-Литвиненко Л.О., які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Аналіз змісту апеляційної скарги свідчить, що особа, яка її подала оскаржує в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 30 134 грн 63 коп та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 25 134 грн 33 коп, а тому в іншій частині рішення суду апеляційна інстанція не переглядає. Судом встановлено, що позивач з 05 листопада 2021 року перебував у трудових відносинах з ТОВ "Дієса» на посаді фахівця з безпеки філії департаменту з роздрібної торгівлі й 17 листопада 2023 року укладений з ним трудовий договір було розірвано згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України - за угодою сторін. Установлено, що в день звільнення виплата всіх сум, що належали до справи позивачу, роботодавцем не проведена. Щодо вимоги апеляційної скарги про скасування рішення суду в частині стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 30 134 грн 63 коп, апеляційний суд враховує таке. Так обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач зазначає, що долучена та покладена судом у основу позову довідка про доходи ОСОБА_2 , згідно якої суд установив заборгованість товариства перед позивачем, у розмірі 104 953 грн 04 коп, у своєму розрахунку включала й суму компенсації за невикористану відпустку, що підтверджується розрахунковими листами, наданими представником товариства як додаток до пояснень, а тому стягнення з позивача додатково грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 30 134 грн, 63 коп не відповідає дійсному розміру заборгованості відповідача перед позивачем та в цій частині підлягає скасуванню. Разом з тим колегія суддів вказані доводи апеляційної скарги відхиляє з наступних підстав. Згідно зі ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Так зі справи видно, що позивачем на підтвердження вимог до позову долучено довідку від 12 грудня 2023 року № Z0000000566 про доходи за період з 01 грудня 2022 року по 17 листопада 2023 року й одночасно заявлено клопотання про витребування у ТОВ "ДІЄСА" довідки про фактично існуючу заборгованість товариства по зарплаті та інших платежах перед ним, ОСОБА_2 (а.с. 22). Відповідно до матеріалів, ухвалою районного суду від 05 березня 2024 року одночасно з вирішенням питання про відкриття провадження у справі задоволено подане по справі клопотання про витребування у відповідача доказів й копію відповідної ухвали товариству направлено цього ж дня до виконання (а.с. 54,55, 58). Матеріали справи свідчать, що 31 травня 2024 року представником відповідача до справи долучено пояснення, за змістом якого підтверджено факт наявності заборгованості товариства перед працівником по виплаті заробітної плати та компенсації невикористаних днів відпустки, проте зазначено про виникнення такої заборгованості у зв`язку з наявністю обставин непереборної сили, форс-мажорних обставин. На підтвердження доводів клопотання долучено судові рішення, рішення ТППУ та сертифікат (а.с. 65-113). Отже, будь-яких заперечень щодо неправильності нарахування позивачем заявленої у позові заборгованості по заробітній платі та розміру компенсації за невикористану відпустку, представником відповідача не подано. Відповідно до справи, районним судом повторно було вжито заходи щодо виконання ухвали суду від 05 березня 2024 року, а саме направлено її листом № 939/370/24/9114/2024 від 04 червня 2024 року, в якому також повідомлено, що судове засідання по справі призначено на 10 год. 16 липня 2024 року. Вказаний лист доставлено до електронного кабінету відповідача 06 червня 2024 року (а.с. 118, 119). Між тим, як установлено, ухвала районного суду відповідачем так і не виконана, довідка про заборгованість по заробітній платі та інших зобов`язаннях ТОВ «ДІЄСА» перед ОСОБА_2 до суду не надана. Дані протоколу судового засідання № 3121752 від 16 липня 2024 року свідчать, що розгляд справи розпочато у призначений час - о 10 год, у судове засідання представник відповідача не з`явився, доказів на виконання ухвали не долучив, а тому судом першої інстанції обґрунтовано вирішено спір за наявними у справі доказами й о 10 год 41 хв її розгляд завершено (а.с. 130-132). При цьому свої висновки в частині визначення суми компенсації за невикористану відпустку районний суд обґрунтовував долученими до справи доказами, а також враховував відсутність зі сторони відповідача будь-яких заперечень щодо заявленого позивачем розрахунку, що об`єктивно також підтверджується долученими до справи письмовими поясненнями представника товариства від 31 травня 2023 року (а.с.136). Отже, на момент розгляду справи в суді першої інстанції належних доказів, які б підтверджували зазначені доводи апеляційної скарги в розпорядженні суду були відсутні, що виключало можливість їх дослідження судом й оцінки у судовому рішенні, а тому та обставина, що після закінчення судового розгляду справи представником відповідача було направлено на адресу районного суду через систему «електронний суд» розрахункові листи на ім`я ОСОБА_2 за період серпень-грудень 2023 року, по справі правового значення не має й на суть прийнятого рішення не впливає. Відповідно до керівних роз`яснень, які містяться у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз`яснено, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання. Між тим, відповідно до матеріалів, клопотання про долучення до справи розрахункових листів на імя ОСОБА_2 з відповідним обгрунтуванням причин поважності в апеляційній скарзі, яка є предметом розгляду, заявлено не було (а.с. 189-195). Не було подано таке клопотання представником товариства й під час апеляційного розгляду справи, а тому долучені товариством до справи розрахункові листи апеляційний суд залишає без розгляду. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України). З огляду на викладене та обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками районного суду про наявність правових підстав до стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку, в сумі 30 134 грн 63 коп. Відповідач, заперечуючи проти вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначив, що затримка виплати належних ОСОБА_2 грошових коштів при звільнені у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася не з вини роботодавця, а внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан). Частково задовольнивши зазначені позовні вимоги та стягнувши на користь позивача 25 134 грн 33 коп середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції погодився із позивачем щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП підстав для покладення на відповідача відповідальності за порушення строків розрахунку з працівником. Колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим, виходячи з такого. Так, товариство, заперечуючи проти стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні, посилалось на обставини непереборної сили, а саме форс-мажорні обставини, викликані наслідками повномасштабної збройної агресії рф, яка розпочалася 24 лютого 2022 року. Суд першої інстанції, вирішуючи спір у згаданій частині, будь-якої оцінки таким запереченням відповідача не навів, що є порушенням вимог пункту 3 частини 2 статті 265 ЦПК України. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні"). Позиція Верховного Суду в цій категорії справ послідовна: форсмажорні обставини підтверджують відсутність вини роботодавця у невиплаті заробітної плати, порушенні строків її виплати, затримці розрахунку із працівником при його звільненні. Зокрема такі висновки зроблені Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 264/923/17. При цьому слід мати на увазі, що в кожній конкретній справі залежно від фактичних обставин суд повинен встановлювати існування тих чи інших обставин, на які сторони посилаються як на форсмажорні, й оцінювати реальність виконання тих чи інших зобов`язань у зв`язку з існуванням цих обставин. Суд повинен, насамперед, встановити, чи дійсно обставини були непереборними і нездоланними. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 12 березня 2022 року; дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року. Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19). 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час. У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). 24 березня 2022 року набрав чинності Закон України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану (далі - Закон № 2136-IX), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України Про правовий режим воєнного стану. Частинами 2 та 3 статті 1 Закону № 2136-IX встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону № 2136-IX роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. При цьому не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати. Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку. У справі, яка переглядається, на підтвердження своїх заперечень відповідач долучив до відзиву на позовну заяву виданий Товариству Київською торгово-промисловою палатою 23 квітня 2024 року за № 17/13-4/398 сертифікат № 3000-24-0827 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): збройна агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вул. Гоголівська, буд. 1А, с. Квітневе, Броварський р-н, Київська обл., де знаходився основний товарний склад внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл) щодо обов`язку (зобов`язання), а саме: вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у термін з 12 березня 2022 року за статтями 94 та 115-117 КЗпП України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці" з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", які унеможливили його виконання в зазначений термі. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання 12 березня 2022 року, дата закінчення тривають на 23 квітня 2024 року (а.с. 83-89). Згідно із частин 5, 6 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Так, у долученій відповідачем до справи ухвалі Господарського суду міста Києва від 24 квітня 2024 року у справі № 910/3368/24 за заявою ТОВ "ДІЄСА" про затвердження плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство суд встановив, що збитки внаслідок збройної агресії російської федерації проти України в загальному розмірі перевищує 26582675 доларів США 97 центів, які були вилучені з обігу товариства (а.с. 90-112). У постанові від 24 січня 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва у справі № 760/29187/23 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 41 КУпАП генерального директора ТОВ "ДІЄСА" суд встановив, що заборгованість із виплати заробітної плати перед звільненими та працюючими працівниками ТОВ "ДІЄСА" виникла внаслідок бойових дій та окупації частини території України, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, що призвело до знищення частини складських приміщень товариства та втрати контролю над частиною магазинів торгівельної мережі Ельдорадо, діяльність яких була призупинена, а деяких - припинена у зв`язку із фізичним знищенням (а.с 73-80). За такого колегія суддів вважає доведеним, що невиплата ОСОБА_2 заробітної плати та інших платежів у день звільнення, відбулася не з вини роботодавця ТОВ "ДІЄСА", а в силу обставин непереборної сили, пов`язаних із повномасштабною збройною агресією рф проти України, внаслідок якої відповідач фактично втратив контроль над значною частиною своїх ресурсів, потужностями та документацією, внаслідок завданих підприємству збитків. Такі обставини є нездоланними, не залежали від волі Товариства, що дає підстави для висновку, що відповідач з незалежних від нього причин не зміг виконати зобов`язання щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні. Оскільки вина роботодавця є обов`язковою умовою для застосування ст. 117 КЗпП України, немає підстав для покладення на відповідача обов`язку із виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та припустився порушень вимог процесуального закону, а тому в силу пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення підлягає скасуванню, а по справі в цій частині слід ухвалити нове судове рішення про відмову у позові. У зв`язку з скасуванням рішення районного суду в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підлягає скасуванню й нарахований районним судом та стягнутий з ТОВ «Дієса» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп. З огляду на викладене доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час перегляду рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Вітинської Віри Володимирівни в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» задовольнити частково. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 16 липня 2024 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати. Ухвалити по справі в цій частині нове судове рішення про відмову в позові. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 20 лютого 2025 року. Суддя-доповідач: Судді: