Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 478/1075/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 478/1075/24 Головуючий І інстанції: Іщенко Х.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційні скарги Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2024 року (смт. Казанка, дата складання повного тексту судового рішення - 15.10.2024р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до заступника начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Золотарьова Сергія Борисовича, Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: 10.12.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Казанківського районного суду Миколаївської області із позовом до заступника начальника Відділу Державного нагляду (контролю) у Одеській області Золотарьова С.Б. та Укртрансбезпеки в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд визнати протиправною і скасувати постанову від 03.06.2024р. №ПС002918 про накладення адміністративного стягнення та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.132-1 КУпАП. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заступником начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Золотарьовим С.Б. 03.06.2024р. прийнято оскаржувану постанову за №ПС002918 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.132-1 КУпАП, якою накладено штраф в розмірі 51 000 грн. Разом із тим, позивач не згоден із зазначеним рішенням, вважає його протиправним, незаконним, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він не вчиняв вказане адміністративні правопорушення, а відповідачем, при його винесенні, всупереч вимогам законодавства, не з`ясовано належним чином чи було вчинено адміністративне правопорушення, та чи наявна вина у вчиненні відповідних правопорушень. Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2024 року (ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Скасовано постанову від 03.06.2024р. №ПС002918 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.132-1 КУпАП. Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3ст. 132-1 КУпАП відносно позивача - закрито. В решті позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Укртрансбезпека 10.12.2024р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просила скасувати рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 15.10.2024р. та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. За результатами автоматизованого розподілу дану справу передано на розгляд колегії суддів у складі судді-доповідача - ОСОБА_2 , суддів - Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою 297 комендатури охорони та обслуговування. Однак, у зв`язку зі звільненням з посади судді П`ятого апеляційного адміністративного суду Домусчі С.Д. за рішенням ВРП від 21.01.2025р. №88/0/15-25, справу №478/1075/24 було передано на повторний розподіл в порядку, встановленому ч.1 ст.31 КАС України. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 28.01.2025р., для її розгляду визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Осіпов Ю.В., судді - Семенюк Г.В. та Шляхтицький О.І. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2025р. дану апеляційну скаргу - прийнято до провадження. 17.02.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. 27.02.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до ст.ст.268,286 та ст.311 КАС України, за відсутності клопотань належним чином повідомлених сторін про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами (доказами). Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. 20.04.2024р. посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області здійснювалась рейдова перевірка (перевірка на дорозі) відповідно до направлення від 11.04.2024р. за №000016. 20.04.2024р. по вул.Семена Палія,151А головним спеціалістом Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Барляком А.В. було зупинено вантажний автомобіль у складі спеціального вантажного сідлового тягача «MAN TGA 18.440», державний номерний знак « НОМЕР_1 », а також напівпричепа «KRONE SDP27», державний номерний знак « НОМЕР_2 », водій ОСОБА_3 . Під час перевірки та візуального огляду даного транспортного засобу головним спеціалістом було встановлено імовірне перевантаження транспортного засобу за візуальною ознакою, а саме: 1) завантаження транспортного засобу вище бортів кузова: 2) просідання вузлів підвіски транспортного засобу. У зв`язку із чим, водію ОСОБА_3 запропоновано проїхати до пункту габаритно-вагового контролю, що розташований за адресою автомобільна дорога М-14 Одеса-Мелітополь (21 км + 434 м), для зважування вказаного транспортного засобу, про що складено рішення про супроводження автомобільного транспортного засобу, копію якого водій отримав та проставив власний підпис. Однак, водій ОСОБА_3 відмовився прослідувати до пункту габаритно-вагового контролю, про що складено акт №007195 про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю та щодо водія складено протокол про адміністративне правопорушення №001067 за порушення, яке передбачене ст.188-57 КУпАП - невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті. 07.05.2024р. постановою Суворовського районного суду м.Одеси у справі №523/7039/24 водія ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення, передбачене ст.188-57 КУпАП. 03.06.2024р. заступником начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Золотарьовим С.Б. було винесено постанову №ПС002918 про притягнення позивача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідно до ч.3 ст.132-1 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 51000 грн. У відповідності до цієї постанови, 20.04.2024р. о 05:37 год. у м.Одеса по вул. Семена Палія, 151А, водій ОСОБА_3 здійснював вантажоперевезення на транспортному зacoбі марки «MAN», державний номерний знак « НОМЕР_3 », що належить ОСОБА_1 , з причепом марки «KRONE», державний номерний знак « НОМЕР_3 », та відмовився проходити габаритно-ваговий контроль в зоні габаритно-вагового контролю, а тому позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.132-1 КУпАП, та накладено стягнення у розмірі - 51000 грн. Не погоджуючись із правомірністю винесення зазначеної вище постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся з даним позовом до суду. Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, враховуючи відсутність доказів фото- або відеофіксації та наявності складу адміністративного правопорушення у діях позивача, та притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.132-1 КУпАП постановою від 03.06.2024р. за №ПС002918, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та, як наслідок, скасування даної постанови. Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, частково не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції та вважає їх частково необґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, визначають «Правила дорожнього руху» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями). У силу положень ч.5 ст.14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. За змістом п.п.1.3,1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Так, ч.3 ст.132-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення, зокрема правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами Ухилення або відмова від проходження габаритно-вагового контролю, а так само перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів, порушення вимог дорожніх знаків і розмітки проїзної частини доріг, розташування транспортних засобів на проїзній частині, вчинення правопорушень, передбачених ч.6 ст.121 цього Кодексу, в зоні габаритно-вагового контролю - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України (ст.246 КУпАП). У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності. Положеннями ст.280 КУпАП закріплено «обов`язок» посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП). Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе виключно за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка, у свою чергу, підтверджена належними, достатніми доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи. При цьому, виходячи з закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги особи в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову. Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду певної справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. У відповідності до ч.1 ст.279-5 КУпАП, у разі якщо адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені ч.2 ст.122-2, ч.ч.2, 3 ст.132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- та кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або ж в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.132-2 цього Кодексу, уповноважені на те посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а в разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлюють відповідальну особу, зазначену у ч.1 ст.14-3 цього Кодексу, або вантажовідправника. Так, матеріалами справи підтверджується, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 03.06.2024р. №ПС002918 була відмова як водія - ОСОБА_3 , так і власника транспортного засобу - ОСОБА_1 пройти габаритно-ваговий контроль (при встановленні за візуальною ознакою імовірного перевантаження), що, у свою чергу, є вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.132-1 КУпАП. Саме такий склад правопорушення зазначено у спірних постановах про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та саме за це до нього було застосовано штрафні санкції, що передбачені ч.3 ст.132-1 КУпАП. Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вказує на те, що у відповідності до ч.2 ст.29 Закону №3353-ХІІ, з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або ж габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Так, порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч.19 ст.6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. №2344-III, під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право зокрема: супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух транспортного засобу у порядку, який визначений Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або ж пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- та відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі. Як уже зазначалося вище, ч.3 ст.132-1 КУпАП передбачено відповідальність за ухилення або відмова від проходження габаритно-вагового контролю. За приписами ч.1 ст.14-3 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені ч.2 ст.122-2, ч.ч.2 і 3 ст.132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, несе відповідальна особа, а саме - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів було внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. У цьому контексті, слід враховувати, що за визначенням, наведеним у ст.1 Закону №2344-III, відмова від габаритно-вагового контролю - будь-які дії або бездіяльність, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, що призвели до ухилення від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю. Габаритно-ваговим контролем, при цьому, є саме контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, що включає перевірку на відповідність встановленим законодавством нормативам вагових або габаритних параметрів таких транспортних засобів, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів. Аналізуючи наведені вище положення ст.1 Закону №2344-III та ч.3 ст.132-1 КУпАП, колегія суддів доходить висновку, що санкція ст.132-1 КУпАП настає у випадку ухилення або відмови від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю. При цьому, як положення ст.1 Закону №2344-III, так і ч.3 ст.132-1 КУпАП не містять будь-яких застережень щодо того, що факт ухилення від проходження габаритно-вагового контролю повинен бути зафіксований лише та виключно у зоні габаритно-вагового контролю транспортних засобів. Повертаючись до факту відмови водія (власника транспортного засобу) від проходження габаритно-вагового контролю, колегія суддів, як зазначала вище, наголошує на тому, що на законодавчому рівні «відмова від габаритно-вагового контролю» визначена у виді будь-яких дій або бездіяльності, що призвели до ухилення від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю. Як наслідок, цілком логічним та послідовним є те, що відмова водія транспортного засобу на вимогу посадових осіб Укртрансбезпеки прослідувати до стаціонарного пункту габаритно-вагового контролю є за своєю суттю діями (бездіяльністю), які так чи інакше призведуть (та фактично призвели) до подальшого ухилення від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю. Тим більше, що посадовою особою Укртрансбезпеки, у даному випадку, було чітко та однозначно запропоновано водію проїхати до пункту габаритно-вагового контролю для зважування транспортного засобу. Водночас, виходячи з наведеного розуміння, слід дійти висновку, що орган Укртрансбезпеки при встановленні факту відмови від проходження габаритно-вагового контролю має зафіксувати дії або ж бездіяльність, що призвели до ухилення від проходження габаритно-вагового контролю. Відсутність же фіксації вказаного правопорушення фактично і була покладена в основу оскаржуваного рішення суду 1-ї інстанції. У той же час, на підтвердження факту відмови від проходження габаритно-вагового контролю до суду апеляційної інстанції відповідачем надано: копії рішення про супроводження транспортного засобу, складеного щодо водія протоколу про адміністративне правопорушення; акту про відмову проходження габаритно-вагового контролю; відеофіксацію проведеної перевірки. З поданих до суду відповідачем відеофіксацій спірного адміністративного правопорушення, за наслідком їх досліджень та огляду, судом було встановлено, що дійсно 20.04.2024р. по вул. Семена Палія,151А в м.Одесі уповноваженими особами Укртрансбезпеки зупинено вантажний автомобіль у складі спеціального вантажного сідлового тягача «MAN TGA 18.440», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », а також напівпричепа «KRONE SDP27», реєстраційний номер « НОМЕР_2 », під керуванням водія ОСОБА_3 . На відео фіксації зафіксовано, що вказані транспортні засоби були зупинені на шляху руху автомобільної дороги. Після зупинки та огляду документів, посадовими особами було здійснено огляд транспортних засобів та повідомлено про наявність ознак перевантаження, зокрема, завантаження транспортного засобу вище бортів кузову, просідання вузлів підвіски транспортного засобу. У зв`язку із чим, водію - ОСОБА_3 запропоновано проїхати до пункту габаритно-вагового контролю, що розташований за адресою автомобільна дорога М-14 Одеса-Мелітополь (21 км + 434 м), (тобто відстань між місцем зупинки та пунктом габаритно-вагового контролю становить 8,1 км) для зважування транспортного засобу, про що складено рішення про супроводження автомобільного транспортного засобу, копію якого водій отримав та проставив власний підпис. Втім, з наданих відеозаписів вбачається категорична відмова водія вказаного вище транспортного засобу від проїзду до пункту габаритно-вагового контролю та подальшого проходження габаритно-вагового контролю. Вказана відеофіксація цього факту відмови була надана відповідачем на оптичному диску, не оспорювалась стороною позивача, а відтак приймається в якості належного доказу. Разом з цим, апеляційний суд враховує, що відповідно до ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката. За п.2 розділу ІІІ «Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані не в автоматичному режим» (затв. наказом Міністерства інфраструктури України від 27.09.2021р. №512), справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, можливий лише у випадках, коли є підтвердження про належне повідомлення цієї особи про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Як свідчать обставини, повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення направлялося на адресу позивача (вул. Кривцова, 26, смт. Казанка, Миколаївська область, 56002) засобами поштового зв`язку, однак повернулося з відміткою національного оператора поштового зв`язку «про невручення із зазначенням причини такого невручення» (закінчення терміну зберігання) З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідач діяв в межах положень КУпАП та у спосіб, визначений Інструкцією №512, не допустивши порушення прав позивача, як особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності. При цьому, направлення листів (повідомлення) про розгляд справи рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати таке повідомлення «належним». Отримання ж листів адресатом перебуває поза межами контролю контролюючого органу, а тому і не може свідчити про неправомірність його дій. На переконання суду апеляційної інстанції, позивач, як власник транспортного засобу, який використовується у підприємницькій діяльності, мав усвідомлювати можливі негативні наслідки, пов`язані із порушенням ПДР України при перевезенні вантажів, та забезпечити внесення даних про місце свого проживання до відповідних державних реєстрів або подати заяву до національного оператора поштового зв`язку про переадресацію поштових відправлень, чи забезпечити отримання кореспонденції уповноваженою особою. За таких умов, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана позивачем постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, обґрунтовано, тобто із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, а тому підстави для її скасування - відсутні. Отже, доводи апеляційної скарги є суттєвими та свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірне застосування ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Слід звернути увагу, що положення ч.4 ст.9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування доказів, яких, на думку суду, не вистачає для з`ясування всіх обставин, що розглядається. Однак, суд першої інстанції вищевказаних процесуальних вимог не дотримався та, часткового задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною та скасування постанови від 03.06.2024р. №ПС002918, формально послався на відсутність фото- чи відеофіксації наявності складу адміністративного правопорушення у діях позивача, а також відсутності підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.132-1 КУпАП (без витребування таких доказів). Варто також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Однак, варто звернути увагу на те, визначений ст.77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії або ж бездіяльності не виключає визначеного ч.1 цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.06.2020р. у справі №520/2261/19. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, у відповідності до п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне частково скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Керуючись ст.ст.286,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - задовольнити. Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2024 року - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку. Повний текст постанови виготовлено: 08.05.2025р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький