Постанова 4854 № 490/6120/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 490/6120/24 Перша інстанція: суддя Шолох Л.М., повний текст судового рішення складено 13.06.2025, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області про скасування постанови, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ До Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов ОСОБА_2 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області про скасування постанови від 01 липня 2024 року №ПС002949. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що обставини події, викладені у оскаржуваній постанові, відбулися не в зоні габаритно-вагового контролю, в даному випадку підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є відмова водія від супроводу до найближчої зони габаритно-вагового контролю, що на його думку, не є відмовою від проходження такого контролю. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження. Від відповідача надійшов відзив на позов, у якому він просить відмовити у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2025 року постанову начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Одеської області Романченка В.В. від 01 липня 2024 року № ПС002949 залишено без змін. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області про скасування постанови від 01 липня 2024 року № ПС002949 залишено без задоволення. На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2025 року у справі №490/6120/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та визнати протиправною і скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 01.07.2024 року №ПС002949, винесену Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області; судові витрати покласти на відповідача. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення. Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки DAF ХF 95.430, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та спеціалізованого напівпричипу КОЕGEL S24, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується копіями відповідних свідоцтв (а.с. 20-23). 25 травня 2024 року посадовими особами Укртрансбезпеки за адресою: Одеська обл., Південна дорога, с. Ліски, пров. Молодіжний, 11А було зупинено зазначений вище транспортний засіб з напівпричепом під керуванням водія ОСОБА_3 . 25 травня 2024 року старшим державним інспектором відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Абраменко С.В. було прийнято рішення про супроводження транспортного засобу DAF ХF 95.430, реєстраційний номер НОМЕР_1 з спеціалізованим напівпричипом КОЕGEL S24, реєстраційний номер НОМЕР_2 (під керуванням водія ОСОБА_3 ), що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 км) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також заборону подальшого руху такого транспортного засобу: а/д Одеса-Мелітополь, 21 км + 434 м У зв`язку із відмовою водія від супроводження до найближчого місця зважування, посадовими особами Укртрансбезпеки було складено акт №007161 від 25.05.2024 року про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю, в якому зазначено місце проведення габаритно-вагового контролю: а/д Одеса-Мелітополь, 21 км + 434 м. Актом від 25 травня 2024 року заблоковано транспортний засіб DAF днз. НОМЕР_3 , що має ознаки нормативно вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 км.) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також заборону подальшого руху такого транспортного засобу. Місце блокування - Одеська обл., Південна дорога, с. Фонтанка, пров. Молодіжний, 11А. 25 травня 2024 року старшим державним інспектором відділом державного нагляду (контролю) в Одеській області Абраменко С.В. складено протокол №0002865, в якому встановлено, що водій транспортного засобу DAF ХF 95.430, реєстраційний номер НОМЕР_1 з спеціалізованим напівпричипом КОЕGEL S24, реєстраційний номер НОМЕР_2 , не виконав законні вимоги посадових осіб Укрбезпеки, що полягають у відмові від проходження габаритно-вагового контролю на автомобільній дорозі М-14, чим порушив вимоги статті 188-57 КУпАП. У графі підпис особи, щодо якої складено протокол стоїть підпис особи, стосовно якої складено протокол. Надалі постановою начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Одеської області Романченка В.В. від 01 липня 2024 року №ПС002949 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.132-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 51 000 грн. Не погоджуючись з постановою контролюючого органу, позивач звернувся до суду із цим позовом. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до абзацу дванадцятого частини сьомої статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» Укртрансбезпека здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю, вимоги до облаштування та технічного оснащення яких затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту. Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Частиною дев`ятнадцятою статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів. Пунктом 1, 3 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженим постановою КМУ від 11 лютого 2015 №103 зі змінами, встановлено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Укртрансбезпека у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, визначають «Правила дорожнього руху» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями). У силу положень ч.5 ст.14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. За змістом п.п.1.3,1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Так, ч.3 ст.132-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення, зокрема правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами. Ухилення або відмова від проходження габаритно-вагового контролю, а так само перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів, порушення вимог дорожніх знаків і розмітки проїзної частини доріг, розташування транспортних засобів на проїзній частині, вчинення правопорушень, передбачених ч.6 ст.121 цього Кодексу, в зоні габаритно-вагового контролю - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України (ст.246 КУпАП). У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності. Положеннями ст.280 КУпАП закріплено «обов`язок» посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП). Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе виключно за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка, у свою чергу, підтверджена належними, достатніми доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи. При цьому, виходячи з закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги особи в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову. Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду певної справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. У відповідності до вимог ч.1 ст.279-5 КУпАП, у разі якщо адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені ч.2 ст.122-2, ч.ч.2, 3 ст.132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- та кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або ж в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.132-2 цього Кодексу, уповноважені на те посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а в разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлюють відповідальну особу, зазначену у ч.1 ст.14-3 цього Кодексу, або вантажовідправника. Так, матеріалами справи підтверджується, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 01 липня 2024 року №ПС002949 була відмова як водія ОСОБА_3 , пройти габаритно-ваговий контроль (при встановленні за візуальною ознакою імовірного перевантаження), що, у свою чергу, є вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.132-1 КУпАП. Саме такий склад правопорушення зазначено у спірній постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та саме за це до нього було застосовано штрафні санкції, що передбачені ч.3 ст.132-1 КУпАП. Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вказує на те, що у відповідності до ч.2 ст.29 Закону №3353-ХІІ, з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або ж габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Так, порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Згідно з вимогами ч.19 ст.6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. №2344-III, під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право зокрема: супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух транспортного засобу у порядку, який визначений Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або ж пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- та відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі. Як уже зазначалося вище, ч.3 ст.132-1 КУпАП передбачено відповідальність за ухилення або відмова від проходження габаритно-вагового контролю. За приписами ч.1 ст.14-3 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені ч.2 ст.122-2, ч.ч.2 і 3 ст.132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, несе відповідальна особа, а саме - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів було внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. У цьому контексті, слід враховувати, що за визначенням, наведеним у ст.1 Закону №2344-III, відмова від габаритно-вагового контролю - будь-які дії або бездіяльність, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, що призвели до ухилення від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю. Габаритно-ваговим контролем, при цьому, є саме контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, що включає перевірку на відповідність встановленим законодавством нормативам вагових або габаритних параметрів таких транспортних засобів, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів. Аналізуючи наведені вище положення ст.1 Закону №2344-III та ч.3 ст.132-1 КУпАП, колегія суддів доходить висновку, що санкція ст.132-1 КУпАП настає у випадку ухилення або відмови від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю. При цьому, як положення ст.1 Закону №2344-III, так і ч.3 ст.132-1 КУпАП не містять будь-яких застережень щодо того, що факт ухилення від проходження габаритно-вагового контролю повинен бути зафіксований лише та виключно у зоні габаритно-вагового контролю транспортних засобів. Повертаючись до факту відмови водія (власника транспортного засобу) від проходження габаритно-вагового контролю, колегія суддів, як зазначала вище, наголошує на тому, що на законодавчому рівні «відмова від габаритно-вагового контролю» визначена у виді будь-яких дій або бездіяльності, що призвели до ухилення від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю. Як наслідок, цілком логічним та послідовним є те, що відмова водія транспортного засобу на вимогу посадових осіб Укртрансбезпеки прослідувати до стаціонарного пункту габаритно-вагового контролю є за своєю суттю діями (бездіяльністю), які так чи інакше призведуть (та фактично призвели) до подальшого ухилення від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю. Тим більше, що посадовою особою Укртрансбезпеки, у даному випадку, було чітко та однозначно запропоновано водію проїхати до пункту габаритно-вагового контролю для зважування транспортного засобу. Водночас, виходячи з наведеного розуміння, слід дійти висновку, що орган Укртрансбезпеки при встановленні факту відмови від проходження габаритно-вагового контролю має зафіксувати дії або ж бездіяльність, що призвели до ухилення від проходження габаритно-вагового контролю. На підтвердження факту відмови від проходження габаритно-вагового контролю, в матеріалах справи містяться: копії рішення про супроводження транспортного засобу, складеного щодо водія протоколу про адміністративне правопорушення; акту про відмову проходження габаритно-вагового контролю; акту про блокування/розблокування автомобільного транспортного засобу, відеофіксацію проведеної перевірки. З поданих до суду відповідачем відеофіксацій спірного адміністративного правопорушення, за наслідком їх досліджень та огляду, судом було встановлено, що на відеозапису зафіксовані обставини вчинення позивачем адміністративного правопорушення, та які, на думку колегії суддів, є доказом правомірності оскаржуваної у цій справі постанови. Однак, судом досліджено наданий відповідачем відеозапис, на якому зафіксовані обставини вчинення позивачем адміністративного правопорушення та яких на думку суду є доказом правомірності оскаржуваної у цій справі постанови. З наданого відеозапису слідує, що водій транспортного засобу марки DAF ХF 95.430, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та спеціалізованого напівпричипу КОЕGEL S24, реєстраційний номер НОМЕР_2 на законну вимогу працівників Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області відмовився від проїзду до пункту габаритно-вагового контролю та подальшого проходження габаритно-вагового контролю. Вказана відеофіксація цього факту відмови була надана відповідачем на оптичному диску, не оспорювалась стороною позивача, а відтак приймається в якості належного доказу. Разом з цим, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до вимог ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката. За п.2 розділу ІІІ «Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані не в автоматичному режим» (затв. наказом Міністерства інфраструктури України від 27.09.2021р. №512), справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, можливий лише у випадках, коли є підтвердження про належне повідомлення цієї особи про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Як свідчать обставини, повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення направлялося на адресу позивача засобами поштового зв`язку, а саме Листом від 27.05.2024 року №45558/33/24-24 позивача запрошено на розгляд справи на 01.07.2024 року (трековий номер листа 6512205961170, отримано 03.06.2024 року). З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідач діяв в межах положень КУпАП та у спосіб, визначений Інструкцією №512, не допустивши порушення прав позивача, як особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності. При цьому, направлення листів (повідомлення) про розгляд справи рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати таке повідомлення «належним». За таких умов, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана позивачем постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, обґрунтовано, тобто із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, а тому підстави для її скасування - відсутні. Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури. Згідно з вимогами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до вимог ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Стаття 272 КАС України встановлює особливості оскарження даної категорії справ та встановлює, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Розподіл судових витрат, з огляду на результат апеляційного оскарження, не передбачений. Керуючись ст.ст. 272; 286; 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2025 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька