Постанова 4856 № 240/6502/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/6502/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 06 травня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ГУ ПФУ в Житомирській області), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ГУ ПФУ в м. Києві) в якому просив: -визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Житомирській області, оформлене листом від 29.11.2023 №0600-0215-8/127037, щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком як учаснику бойових дій; - зобов`язати ГУ ПФУ в Житомирській області зарахувати до страхового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком як учаснику бойових дій періоди роботи в російській федерації відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 17.05.1993 з 1992 року по 2006 рік, а також період проходження військової служби з 16.05.2014 по 19.05.2015, з 06.06.2015 по 31.05.2016, з 01.11.2021 по 17.11.2023 відповідно до військового квитка НОМЕР_2 від 13.05.1985 й призначити пенсію за віком. 04 жовтня 2024 року Житомирський окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову частково. Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 22.11.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Зобов`язано ГУ ПФУ в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.11.2023 про призначення пенсії відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове рішення, яким зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком. В обґрунтуванням апеляційної скарги позивач зазначив про те, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Разом із тим присутність слова зобов`язати в судовому рішенні відносить його до ефективного способу захисту і не може розцінюватись як втручання у дискреційні повноваження суб`єктів владних повноважень. За таких обставин, на думку позивача єдиним ефективним способом захисту його прав є зобов`язати рішенням суду ГУ ПФУ в Житомирській області призначити позивачу пенсію за віком. Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Так, судом першої інстанції зобов`язано ГУ ПФУ в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.11.2023 про призначення пенсії відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, оскільки призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Відповідно до ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Згідно зі ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Так, у постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. З іншого боку, відсутні підстави для зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком без належного з`ясування питання про наявність у нього права на таку пенсію. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даному випадку, відповідач має обов`язок здійснити належну перевірку наявності у позивача права на призначення пенсії за віком, після чого прийняти відповідне рішення. З урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Крім того, у апеляційній скарзі не зазначено жодної норми матеріального або процесуального права, яку порушив суд першої інстанції під час розгляду даної справи та обставини або доказу, якому суд першої інстанції не дослідив чи не надав належної оцінки. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.