Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 750/3492/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 750/3492/25 Головуючий у 1-й інстанції: Маринченко О.А. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Черпака Ю.К., суддів Кобаля М.І., Штульман І.В., за участю секретаря судового засідання Шіндер Ю.О., представника позивача Приходко І.М., представника відповідача адвоката Шадуйкіса Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката Шадуйкіса Геннадія Володимировича, подану в інтересах громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 , на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області до громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 про затримання особи з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, В С Т А Н О В И В: 14 березня 2025 року Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі - позивач/УДМС України в Чернігівській області) звернулось до Деснянського районного суду м. Чернігова з адміністративним позовом до громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 (далі - відповідач/апелянт/ ОСОБА_1 ) з вимогою затримати громадянку Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на шість місяців до 12 вересня 2025 року, з метою забезпечення примусового видворення за межі території України. Позов обґрунтовано тим, що громадянка Республіки Білорусь ОСОБА_1 з 30 вересня 2017 року перебуває на території України незаконно, без оформлення документів на продовження терміну перебування чи отримання відповідного статусу. За ці порушення її двічі притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 203 КУпАП. Рішенням УДМС України в Чернігівській області від 29 травня 2024 року її зобов`язано покинути територію України до 27 червня 2024 року, однак вона цього не зробила. 12 березня 2025 року її повторно виявлено та затримано, після чого ухвалено рішення про примусове видворення та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців. Враховуючи ухилення від добровільного виїзду, тривале незаконне перебування, відсутність місця роботи та ознак захисту, позивач вважає за необхідне затримати особу з метою забезпечення її видворення з України. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 березня 2025 року позов УДМС України в Чернігівській області задоволено. Затримано громадянку Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на шість місяців до 12 вересня 2025 року. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що громадянка Республіки Білорусь ОСОБА_1 з 30 вересня 2017 року перебуває на території України без належних правових підстав, не вчинила жодних дій для легалізації свого статусу, двічі притягувалась до адміністративної відповідальності за перевищення строку перебування, не виконала рішення про примусове повернення та надалі продовжує ухилятися від виїзду з України. Визнання нею позову, наявність чинного рішення про примусове видворення, а також ризик ухилення від його виконання обґрунтовують необхідність її затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців строком до шести місяців відповідно до положень статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та статті 289 КАС України, з метою забезпечення примусового видворення за межі України. В апеляційній скарзі представник громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 - адвокат Шадуйкіс Г.В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Також викладено прохання про скасування протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МЧГ № 001626 від 12 березня 2025 року, постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН МЧГ № 001612 від 12 березня 2025 року (за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 203 КУпАП) та рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства № 7401100100000310 від 12 березня 2025 року, і закриття справи про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 203 КУпАП. Зазначено, що ОСОБА_1 було затримано та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців до ухвалення відповідного судового рішення, чим порушено вимоги частини третьої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», яка передбачає можливість такого розміщення лише на підставі судового рішення. Адвокат наголосив на незаконності дій уповноважених осіб ДМС, які фактично затримали ОСОБА_1 ще до подання позову про її затримання. Також звернув увага на те, що копії постанови про адміністративне стягнення, рішення про видворення і сам позов ОСОБА_1 вручені вже після її доставки до пункту перебування. Крім того, слід враховувати відсутність умислу в діях ОСОБА_1 , її українське походження, тривале фактичне проживання в Україні, відсутність реальної змоги своєчасно оскаржити попередні акти ДМС, а також на обставини гуманітарного характеру, пов`язані з загрозою переслідування в Республіці Білорусь через проукраїнську позицію. У відзиві на апеляційну скаргу УДМС України в Чернігівській області підтримало рішення суду першої інстанції та просило залишити його в силі, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначено, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність та необхідність затримання ОСОБА_1 і поміщення її до пункту тимчасового перебування іноземців з метою забезпечення примусового видворення за межі України строком на шість місяців. Апелянт не навів належних доказів на підтвердження своєї позиції, а рішення суду ухвалене на підставі ретельно досліджених доказів, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Затримання відбулося після встановлення факту тривалого незаконного перебування відповідачки на території України без належних правових підстав, а доводи щодо гуманітарних обставин не спростовують її обов`язку дотримуватись вимог міграційного законодавства. Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів враховує наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 12 березня 2025 року працівниками УДМС України в Чернігівській області було виявлено громадянку Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перевіркою УДМС України в Чернігівській області встановлено, що ОСОБА_1 перетнула державний кордон України 2 липня 2017 року та перебувала на її території на підставі паспорта громадянина Республіки Білорусь № НОМЕР_1 , виданого 11 січня 2017 року, чинного до 11 січня 2027 року. Строк її законного перебування в Україні закінчився 30 вересня 2017 року. Документи на продовження перебування або інші документи, що дають право на законне перебування в Україні, вона не оформлювала. Заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до відповідних органів ДМС України не подавала. 24 травня 2024 року головним спеціалістом Городнянського сектору УДМС у Чернігівській області Денисюком Д.О. було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МЧГ № 001373, в якому зазначено, що ОСОБА_1 перевищила встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів (починаючи з 30 вересня 2017 року) та ухиляється від виїзду з України після закінчення цього строку. Правопорушення зафіксовано за адресою: АДРЕСА_1 , відповідальність передбачена частиною другою статті 203 КУпАП. У протоколі зазначено, що ОСОБА_1 роз`яснено зміст статті 63 Конституції України, а також її права відповідно до статті 268 КУпАП, що підтверджено її підписом. У поясненнях ОСОБА_1 вказала, що приїхала до України у 2017 році та проживала у селі Хоробичі. Документи на легалізацію свого перебування не оформлювала. Провину визнала. Українську мову розуміє, у перекладачі не має потреби. На підставі зазначеного протоколу, того ж дня (24 травня 2024 року) головним спеціалістом Денисюком Д.О. було винесено постанову серії ПН МЧГ № 001359, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП та накладено штраф у розмірі 3 570 грн. Копію постанови відповідач отримала під підпис. 29 травня 2024 року тією ж посадовою особою прийнято рішення № 2 про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни у строк до 27 червня 2024 року. Вона зобов`язалася покинути територію України у визначений строк, що підтверджується її підписом. Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 5 вересня 2024 року у справі № 732/1006/24 в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішення про примусове повернення та постанови про накладення штрафу - відмовлено. 12 березня 2025 року головним спеціалістом УДМС України в Чернігівській області Крачило А.І. складено протокол № МЧГ 000024 про адміністративне затримання ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 263 КУпАП у зв`язку з учиненням правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 203 КУпАП. Цього ж дня було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МЧГ № 001373 щодо факту продовження незаконного перебування в Україні після набрання законної сили рішенням суду у справі № 732/1006/24. У поясненнях ОСОБА_1 зазначила, що не зверталася до підрозділів міграційної служби через незнання законодавства та побоювання. Провину визнала, перекладача не потребує. 12 березня 2025 року перший заступник начальника УДМС України в Чернігівській області Кран Ю.О. виніс постанову серії ПН МЧГ № 001312 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5 270 грн за частиною третьою статті 203 КУпАП. Того ж дня УДМС України в Чернігівській області прийняло рішення № 7401100100000310 про примусове видворення ОСОБА_1 за межі України, а також рішення про її поміщення до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців. Крім того, 12 березня 2025 року УДМС України в Чернігівській області повідомило Чернігівську окружну прокуратуру та Департамент консульської служби МЗС України про затримання та поміщення ОСОБА_1 до ПТПІ. Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) визначено правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України. Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні. Згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 3773-VI в`їзд в Україну та виїзд іноземців та осіб без громадянства з України здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України. Статтею 16 Закону № 3773-VI встановлено, що реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону (частина перша). Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України (частина друга). Згідно з частиною першою статті 17 Закону № 3773-VI іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування. Частиною другою статті 29 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію або якщо такий договір не має механізму реалізації чи не виконується. Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього. За приписами частини четвертої статті 30 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою. Статтею 31 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: - де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; - де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; - де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; - де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства. Згідно з частиною першою статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу. Відповідно до частини одинадцятої статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців. Як встановлено судом першої інстанції, громадянка Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на території України без документів, що дають право на законне проживання, не має постійного законного джерела існування, дозволу на працевлаштування, із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до підрозділів ДМС України не зверталася. Згідно з інформацією, наданою Управлінням ДМС України в Чернігівській області, ОСОБА_1 перетнула державний кордон України 02 липня 2017 року на підставі паспорта громадянина Республіки Білорусь серії НОМЕР_2 , виданого 11 січня 2017 року, термін дії якого до 11 січня 2027 року. Водночас термін законного перебування на території України закінчився 30 вересня 2017 року, після чого вона продовжувала перебувати в Україні незаконно, не оформивши жодних документів на легалізацію свого статусу. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МЧГ № 001373 від 12 березня 2025 року, складеного головним спеціалістом УДМС у Чернігівській області Крачило А.І., відповідачка вчинила адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 203 КУпАП, а саме: перевищила встановлений строк перебування в Україні більше ніж на 30 днів та ухиляється від виїзду з України після набрання законної сили рішенням суду про відмову в задоволенні її позову щодо скасування рішення про примусове повернення. Зі змісту протоколу судового засідання вбачається, що відповідачка підтвердила свою особу, визнала факт відсутності документів, що дають право на проживання, та пояснила, що не зверталася до міграційної служби через страх та незнання законодавства. Водночас вона підтвердила, що має паспорт, але перебуває в Україні без жодних дозвільних документів. Отже, враховуючи встановлені обставини, ОСОБА_1 тривалий час перебуває на території України без законних підстав, не вжила жодних заходів для легалізації свого перебування, що свідчить про наявність обґрунтованих підстав для застосування до неї заходу примусового характеру. 12 березня 2025 року УДМС України в Чернігівській області було прийнято рішення № 7401100100000310 про примусове видворення з України громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 . Того ж дня, 12 березня 2025 року, цим же органом прийнято рішення про поміщення ОСОБА_1 до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою забезпечення її ідентифікації та подальшого примусового видворення. Відповідно до пункту «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. Стаття 5 Конвенції також вимагає, щоб будь-яке затримання чи взяття під варту здійснювалося у «порядку, передбаченому законом». Це передбачає як додержання матеріальних вимог, наприклад, умов, за яких людина може бути затримана, так і додержання власне процедури позбавлення свободи, наприклад, обов`язку скласти протокол або повідомити близьких особи, або як в даному випадку забезпечити участь перекладача та адвоката у разі необхідності. У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року «Справа Анатолій Руденко проти України», яке стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08), вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою, воно також має бути необхідним за конкретних обставин. Європейський суд наголосив, що п. 1 ст. 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує п.1 ст. 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення. Затримання відповідача з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців, з урахуванням характеру та тривалості порушення законодавства про правовий статус іноземців, ухилення від добровільного виїзду після прийняття рішення про примусове повернення, а також відсутності будь-яких дій з боку відповідача щодо легалізації свого статусу в Україні, колегія суддів вважає необхідним та обґрунтованим заходом для забезпечення виконання рішення про примусове видворення. З огляду на те, що з 24 лютого 2022 року в Україні діє воєнний стан (Указ Президента України №?64/2022), існує підвищений ризик ускладнення процедур прикордонного контролю, реадмісії та забезпечення правопорядку, тому ефективне забезпечення видворення іноземців, які свідомо тривалий час порушують міграційне законодавство, набуває особливої ваги з точки зору національної безпеки та публічного інтересу. У цій ситуації застосування менш суворих заходів (як-от застава або взяття на поруки) не гарантує належного контролю за поведінкою відповідача та не забезпечує реального виконання рішення про видворення. Отже, застосований захід у вигляді затримання є пропорційним, необхідним та таким, що відповідає легітимній меті. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності обґрунтованих підстав вважати, що відповідачка ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, з огляду на иривале перебування без законних підстав, відсутність дій щодо легалізації статусу та невиконання рішення про повернення свідчать про системне порушення міграційного законодавства та реальний ризик уникнення видворення. У зв`язку з цим застосування заходу у вигляді затримання є виправданим та відповідає вимогам статті 289 КАС України і статті 30 Закону № 3773-VI. Щодо доводів представника відповідачки про порушення її права на захист, колегія суддів зазначає таке. Так, відповідно до положень статті 59 Конституції України та Закону України «Про безоплатну правову допомогу», іноземці, які підлягають затриманню з метою примусового видворення, мають право на безоплатну вторинну правову допомогу з моменту фактичного затримання. Водночас чинне процесуальне законодавство не містить безумовної вимоги щодо обов`язкової участі захисника у судовому розгляді, якщо особа не заявляла відповідного клопотання та не вказувала про порушення свого права на правову допомогу. Як убачається з матеріалів справи, відповідачка була особисто присутня у судовому засіданні, ознайомлена з позовними вимогами, надала пояснення по суті спору, визнала позов та не заявляла клопотань про відкладення розгляду чи залучення захисника. За таких обставин сам по собі факт відсутності адвоката не є істотним порушенням, яке б свідчило про несправедливість судового розгляду або порушення її конституційних прав. Крім того, відповідно до статті 289 КАС України справи про затримання іноземців з метою забезпечення примусового видворення належать до категорії термінових та розглядаються судом у день надходження позовної заяви. Такий особливий порядок розгляду обумовлений необхідністю негайного судового контролю за позбавленням свободи особи і не виключає реалізації права на захист, проте не передбачає автоматичну участь захисника у кожному випадку. Отже, у цій справі суд першої інстанції забезпечив відповідачці можливість реалізувати право на захист відповідно до процесуального закону, а обставини вирішення адміністративного позову не свідчать про порушення гарантій справедливого судового розгляду. Стосовно аргументів про вручення процесуальних документів постфактум та неналежне інформування щодо позову або процесуальних рішень, то такі є безпідставними, оскільки із протоколу судового засідання та тексту рішення суду вбачається, що відповідачка особисто брала участь у розгляді справи, була ознайомлена з позовними вимогами, надала пояснення по суті спору та визнала позов. Відсутність попереднього письмового вручення позовної заяви за таких умов не порушує сутність права на захист. Закон не забороняє надання матеріалів справи під час судового розгляду, особливо у справах, що розглядаються за прискореною процедурою згідно зі статтею?289 КАС України. Аргументи апеляційної скарги про порушення порядку звернення до суду є безпідставними, оскільки із матеріалів справи вбачається, що позовна заява була подана 14 березня 2025 року, тобто у день фактичного адміністративного затримання відповідачки, а розгляд справи відбувся того ж дня, як того вимагає частина сьома статті 289 КАС України. Отже, суб`єкт владних повноважень дотримався вимог щодо невідкладного звернення до суду, а твердження апелянта про порушення строків не підтверджуються жодними доказами. З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає порушення права відповідачки на свободу, гарантованого статтею 29 Конституції України, оскільки затримання особи з метою забезпечення виконання рішення про примусове видворення здійснено на підставі та в порядку, передбачених законом, і не суперечить міжнародним зобов`язанням України. Вимоги апеляційної скарги, які стосуються скасування протоколу про адміністративне правопорушення, рішення про примусове видворення і постанови про накладення адміністративного стягнення, не можуть бути предметом апеляційного перегляду, оскільки вони не заявлялись та не вирішувались судом першої інстанції в цій справі. Їх розгляд можливий виключно в межах окремих адміністративних проваджень відповідно до встановленого законом порядку. Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 229, 272, 288, 308, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Шадуйкіса Геннадія Володимировича, подану в інтересах громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 березня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. Судді: Кобаль М.І. Штульман І.В.