Постанова 4851 № 520/35872/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2025 р. Справа № 520/35872/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 05.02.25 у справі № 520/35872/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування правового акту індивідуальної дії, спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі за текстом також відповідач, Головне управління ДПС у Харківській області), в якому просив: 1) визнати протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України № 7150/20-40-24-17-08 від 12.12.2024 про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ; 2) зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 в реєстрі платників єдиного податку як платника єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 5 відсотків з 01 жовтня 2024 року шляхом включення до реєстру платників єдиного податку. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України №7150/20-40-24-17-08 від 12.12.2024. Зобов`язано Головне управління ДПС у Харківській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України поновити з 01.10.2024 реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в реєстрі платників єдиного податку як платника єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 5 відсотків шляхом включення до Реєстру платників єдиного податку. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 2 422,40 грн у якості компенсації витрат на оплату судового збору. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, із ненаданням належної оцінки усім істотним обставинам справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції врахував не всі доводи, наведені у позовній заяві, зокрема щодо того, що перевірка дотримання умов перебування на спрощеній системі оподаткування, зокрема перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої групи, відсутня серед можливих предметом камеральної перевірки, перелічених в пунктах 1-11 абз.2 пп.75.1.1 п.75.1 ст. 75 ПК України, відповідно акт такої камеральної перевірки не може бути допустимим доказом, а отже і підставою для прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку; що обмеження перебування на єдиному податку згідно з абз.8 пп.291.5.1 п.291.5 ст.291 ПК України стосується виключно суб`єктів, які безпосередньо здійснюють види діяльності, прямо зазначені у ПК України, а саме: поштовий зв`язок, телефонний зв`язок, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж (позивач жодного з перелічених видів діяльності не здійснював). За результатами апеляційного розгляду позивач просить оскаржуване рішення суду змінити у мотивувальній частині з урахуванням аргументів, наведених в апеляційній скарзі, стягнути з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому Головне управління ДПС у Харківській області звертає увагу на необґрунтованість доводів позивача щодо помилковості висновку суду першої інстанції про правомірність проведення контролюючим органом відносно платника податку єдиного податку 1-3 групи такого заходу податкового контролю як камеральна перевірка з питання дотримання умов перебування на спрощеній системі оподаткування. Також просить здійснити розгляд справи за участі уповноваженого представника відповідача. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, із ненаданням належної оцінки усім істотним обставинам справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неврахування судом першої інстанції того, що відповідно до норм Закону № 1089 платники єдиного податку фізичні особи підприємці при постачанні електронних комунікаційних послуг не мають права застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності; водночас для застосування спрощеної системи оподаткування платники податків подають заяву за формою, яка затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 16.07.2019 за №308; форма цієї заяви передбачає зазначення платниками видів діяльності за кодами з КВЕД ДК 009:2010, які суб`єкт господарювання має здійснювати, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування; класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД-2010), згідно з якою діяльність з надання послуг, доступу до мережі Інтернет не виокремлюється в окремий клас або підклас видів економічної діяльності, а є складовою класів 61.10 - «Діяльність у сфері проводового електрозв`язку», 61.20 «Діяльність у сфері безпроводового електрозв`язку», 61.30 «Діяльність у сфері супутникового електрозв`язку» та класу 61.90 - «Інша діяльність у сфері електрозв`язку», а отже фізичні особи підприємці, які обрали вищевказані КВЕД та надають електронні комунікаційні послуги, не мають права застосовувати спрощену систему оподаткування. За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач вказує на безпідставність доводів контролюючого органу як таких, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства. Також просить здійснити розгляд справи за участі уповноваженого представника позивача. У додаткових поясненнях у справі позивач наводить додаткові аргументи в обґрунтування своєї позиції у справі, просить їх урахувати під час розгляду справи. Щодо клопотань сторін про розгляд справи за їх участі (участі їх представників), то колегія суддів зазначає, що такі ж уже було заявлено позивачем і відповідачем в апеляційних скаргах. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2025 року надано оцінку доводам сторін щодо розгляду справи за їх участі (участі їх представників) та клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Харківській області про розгляд справи за їх участю (участю представників) залишено без задоволення. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, уважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що ОСОБА_1 пройшов визначену законом процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, набув правового статусу фізичної особи-підприємця, зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 3247404836, у спірних правовідносинах знаходився на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Харківській області. Головним управлінням ДПС у Харківській області проведено камеральну перевірку щодо порушення платником єдиного податку ФОП ОСОБА_1 умов застосування спрощеної системи. Результати зазначеної перевірки оформлені актом від 21.11.2024 за № 53631/20-40-24-17-08, за висновками якого встановлено порушення умов застосування спрощеної системи оподаткування позивачем, а саме: абз.5 п.п.298.2.3. п.298.2. ст.298 ПК України (у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання) здійснення виду діяльності за КВЕД 61.90 інша діяльність у сфері електрозв`язку, який заборонено п.п.8 п.291.5.1. п.291.5 ст.291 ПК України (далі також Акт № 53631) (т.1 а.с. 28-29). На викладені в Акті № 53631 висновки позивачем до контролюючого органу подані письмові заперечення від 28.11.2024. Листом Головного управління ДПС у Харківській області від 10.12.2024 за №60394/6/20-40-24-17-23 позивача повідомлено про відсутність підстав для врахування поданих заперечень. 12.12.2024 на підставі Акта № 53631 відповідачем прийнято рішення №7150/20-40-24-17-08 про анулювання реєстрації та виключення з Реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) з 01.10.2024 з Реєстру платників єдиного податку (т.1 а.с.42). Згідно з рішенням №7150/20-40-24-17-08 підставою для виключення позивача з реєстру платників єдиного податку є положення абз.5 п.п.298.2.3 ст.298, п.299.10 ст.299, п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України, а фактичною здійснення позивачем видів діяльності, які не дають права на застосування спрощеної системи оподаткування (а саме: провадження діяльності за КВЕД 61.90 (інша діяльність у сфері електрозв`язку), що заборонено п.п.8 п.291.5.1 ст.291 Податкового кодексу України. Скориставшись правом на оскарження рішення №7150/20-40-24-17-08 від 12.12.2024 у судовому порядку, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України при прийнятті спірного рішення і таке суперечить п.5 п.п.298.2.3 ст.298 та абз.1 п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі також ПК України) та Цивільним кодексом України (далі також - ЦК України). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п.п. 291.2, 291.3 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Застосування спрощеної системи оподаткування фактично є одним із видів пільгового оподаткування господарської діяльності. Податковим кодексом України встановлено коло осіб, на яких розповсюджується вказана норма. Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. Стаття 298 ПК України встановлює порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування, або відмови від спрощеної системи оподаткування. У підпункті 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України визначено, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку (п. 299.2 ст. 299 ПК України). Згідно з п.п. 299.10, 299.11 ст. 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу. У разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом. З огляду на викладене реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, установлених законом. Водночас прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході такої перевірки порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування. Як убачається з матеріалів справи, рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку №7150/20-40-24-17-08 від 12.12.2024 прийняте Головним управлінням ДПС у Харківській області за наслідками камеральної перевірки. Виїзна документальна перевірка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 податковим органом не проводилась. Натомість, як свідчать встановлені обставини справи, відповідачем проведено камеральну перевірку, наслідки якої в силу норм пункту 299.11 статті 299 ПК України не передбачають прийняття рішення про анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи. Колегія суддів зазначає, що згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Відповідно до пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні". Згідно з п. 76.1 ст. 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова. Об`єктом камеральної перевірки є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні податкового органу, будь-які інші дані не можуть бути предметом дослідження податковим органом. Отже, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, установлених п. 75. ст. 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником податків вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. При цьому будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюються. Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складання розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування тощо). Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 у справі № 200/697/20-а, які підлягають обов`язковому врахуванню судом першої інстанції відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що акт від 21.11.2024 за №53631/20-40-24-17-08 «Про результати камеральної перевірки щодо порушення платником єдиного податку умов застосування спрощеної системи», не може бути підставою для прийняття рішення про анулювання реєстрації Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи та вчинення дій щодо анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління ДПС у Харківській області №7150/20-40-24-17-08 від 12.12.2024 щодо анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , прийняте у порушення вимог частини 2 статті 19 Конституції України та норм Податкового кодексу України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 травня 2023 року у справі № 320/1040/19. Водночас, за відсутності поданих учасниками спору на виконання імперативних приписів ч.5 ст.44, ч.3 ст.77, ч.2 ст.79, ч.3 ст.79, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України доказів суд у межах даного спору виходить із того, що під час прийняття оскарженого рішення контролюючий орган не надав доказів, котрі б неспростовно підтверджували в якості джерела отримання відображених позивачем у податкових деклараціях платника єдиного податку фізичної особи підприємця за І-ІІІ квартали 2024 року доходів (з яких було задекларовано до сплати єдиний податок за ставкою 5%) саме фінансові результати від провадження господарської діяльності у сегменті надання послуг з доступу до мережі Інтернет. Так, за матеріалами справи позивач у межах спірних правовідносин здійснено оподаткування фінансових результатів власної господарської діяльності в якості платника єдиного податку, а саме: з 01.07.2021 по 01.01.2022 як платник єдиного податку 2 групи із ставкою єдиного податку у 20%; з 01.01.2022 по 31.03.2022 як платник єдиного податку 3 групи із ставкою єдиного податку у 5%, з 04.07.2023 по 31.07.2023 як платник єдиного податку 3 групи із ставкою єдиного податку у 2%; з 01.08.2023 по 01.10.2024 як платник єдиного податку 3 групи із ставкою єдиного податку у 5%. Згідно з податковою декларацією платника єдиного податку фізичної особи підприємця за І квартал 2024 року позивачем задекларовано 1 345 081,53 грн доходу, з якого до сплати задекларовано 67 254,08 грн (т.1 а.с.60-63). Згідно з податковою декларацією платника єдиного податку фізичної особи підприємця за І півріччя 2024 року позивачем задекларовано 3 161 566,02 грн доходу (обчисленого за правилами накопичувального підсумкового значення), з якого до сплати задекларовано 90 824,22 грн (т.1 а.с.65-68). Згідно з податковою декларацією платника єдиного податку фізичної особи підприємця за три квартали 2024 року позивачем задекларовано 5 104 472,35 грн доходу (обчисленого за правилами накопичувального підсумкового значення), з якого до сплати задекларовано 97 145,32 грн (т.1 а.с.70-73). З огляду на наведене обставину декларування позивачем доходу саме від провадження господарської діяльності у сегменті надання послуг з доступу до мережі Інтернет слід визнати недоведеною матеріалами справи. Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання Головного управління ДПС у Харківській області поновити з 01.10.2024 реєстрацію ОСОБА_1 в реєстрі платників єдиного податку як платника єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 5 відсотків шляхом включення до Реєстру платників єдиного податку. В контексті доводів апеляційних скарг суд апеляційної інстанції враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд апеляційної інстанції також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29). Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи сторін, оскільки судом досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно установив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. З урахуванням приписів статті 139 КАС України підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі № 520/35872/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова