Постанова 4851 № 520/33044/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2025 р. Справа № 520/33044/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків, повний текст складено 05.02.25 у справі № 520/33044/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі за текстом також відповідач), у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо ненарахування єдиного соціального внеску на нараховану та виплачену винагороду присяжного Орджонікідзевського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 в період з 01.01.2021 по 22.04.2023 та з 24.08.2023 по 01.12.2024; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області здійснити нарахування єдиного соціального внеску на нараховану та виплачену винагороду присяжного Орджонікідзевського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 в період з 01.01.2021 по 22.04.2023 та з 24.08.2023 по 01.12.2024 та надати звіт до податкового органу. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року адміністративний позов залишено без задоволення. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у судовому рішенні, не відповідають обставинам справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не надав оцінку доводам позивача, викладеним у позовній заяві, не врахував, що в Україні не діє прецедентне право, а також те, що відповідач не надав відзив на позов. За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Розпорядженням Голови Орджонікідзевського районного суду м. Харкова № 7 від 07.05.2020 та № 8 від 23.08.2023 ОСОБА_1 залучений з 08.05.2020 строком на три роки до 22.04.2023 та з 24.08.2023 строком на три роки до 18.08.2026 до здійснення правосуддя в Орджонікідзевському районному суді м. Харкова присяжним та внесений у список присяжних до автоматизованої системи документообігу суду. 03.06.2024 позивач звернувся до ТУ ДСА України у Харківській області з письмовою заявою, в якій просив показати на конкретному прикладі, як працює ч. 2 ст. 68 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а також чому протягом 2020-2023 р.р. відповідач не здійснював внесків до Пенсійного Фонду щодо позивача згідно з вимогами вказаного закону. Листом від 07.06.2024 за № 04-48/2177/24-13К ТУ ДСА України у Харківській області заявнику роз`яснено, що враховуючи той факт, що винагорода присяжним не зазначається в переліку видів оплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне і страхування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 за № 1170, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області здійснювалось нарахування єдиного внеску на винагороду присяжних. Водночас ревізією окремих питань фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА у Харківській області, яка проводилась Північно - східним офісом Держаудитслужби України за період 01.01.2019 - 31.12.2020, вказана фінансова операція була віднесена до порушень вимог статей 2 та 21 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року за № 322-VІІІ, статей 1, 2 та 21 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року за № 108/95-ВР і п. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 за № 2464-У1», які спричинили перевитрату бюджетних асигнувань та завдали шкоди (збитків) Державному бюджету України, що зафіксовано в акті перевірки від 31.05.2021 за № 08-13/09. Тому на виконання приписів зазначеного акту територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області з метою недопущення порушень норм чинного законодавства та, як наслідок, і завдання шкоди (збитків) фінансовій системі держави Україна, нарахування і внесків (відрахувань) до пенсійного фонду України на винагороду присяжних - не здійснюється. 17.06.2024 ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до Східного міжрегіонального управління Мін`юсту з проханням пояснити, як наразі працює ч. 2 ст. 68 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Листом від 21.06.2024 за № 31376/С-2216/15.6 позивача повідомлено, що його заява переадресована до ТУ ДСА у Харківській області. ТУ ДСА у Харківській області листом від 03.07.2024 за № 02-29/2513/24 повідомлено позивача, що його заява переадресована до Міністерства юстиції України. Листом від 13.07.2024 за № 100567/С-22546/7.2.1 Міністерством юстиції України роз`яснено про особливості виконання присяжними обов`язків у суді та зауважено, що листи вказаних міністерств не є нормативно-правовими актами, а мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм. Листом від 19.08.2024 Мінфін направив позивачу відповідь, в якій заявника повідомлено, що відповідно до пункту І частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці (підприємства, установи та організації, інші юридичні особи). Єдиний внесок для роботодавців установлено у розмірі 22 % суми нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати (частина п`ята статті 8 Закону № 2464). Водночас Законом України від 09 липня 2003 за № 1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначені принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. Відповідно до статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Отже, у разі несплати роботодавцем єдиного внеску наймані працівники такого роботодавця не вважатимуться застрахованими особами і, відповідно, період, за який не сплачено єдиний внесок, не зараховуватиметься до страхового стажу зазначених осіб та, відповідно, не враховуватиметься для обчислення пенсії та інших соціальних виплат. Листом від 02.08.2024 за № 10-15396/24 ДСА України надіслала позивачу відповідь, в якій повідомлено, що з метою формування єдиного підходу щодо нарахування винагороди присяжному ДСА України звернулася до відповідних компетентних органів. Листами від 22.07.2024 та від 28.08.2024 ТУ ДСА у Харківській області повідомлено позивача про те, що нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на винагороду присяжним здійснено з лютого по грудень 2020, надано відомість розрахунку єдиного соціального внеску за період з січня 2020 по грудень 2020 та повідомлено, що за результатами ревізії окремих питань фінансово - господарської діяльності нарахування суми ЄСВ та його сплата віднесена до порушень, які спричинили перевитрату бюджетних асигнувань та завдали шкоди (збитків) Державному бюджету України, тому нарахована сума відрахувань до Пенсійного Фонду України на винагороду присяжним була скасована з нарахувань. ГУ ПФУ України в Харківській області листом від 27.08.2024 за № 24942-26535/С-03/8-2000/24 повідомлено, що станом на 21.08.2024 в Реєстрі застрахованих осіб відомості за період з 2020 року зі звітності страхувальника ТУ ДСА України у Харківській області про суми нарахованого позивачу доходу, на який нараховується ЄСВ, відсутні. Листами від 23.09.2024 та від 16.09.2024 позивач звертався до ТУ ДСА у Харківській області з проханням нараховувати та сплачувати ЄСВ на винагороду присяжного. Листами від 03.10.2024 та від 23.09.2024 ТУ ДСА у Харківській області повідомлено позивача про відсутність достатніх підстав для сплати ЄСВ за винагороду присяжним. Позивач 05.11.2024 скерував до ТУ ДСА у Харківській області запит на інформацію з метою отримання документів згідно з переліком. Листом від 12.11.2024 за № 07-05/С-69/67/24 ТУ ДСА у Харківській області на запит позивача скеровано на адресу ОСОБА_1 листи ДСА України від 21.02.2020 та ГУ ДПС у Харківській області від 04.01.2021, копії листа відповідача на адресу ГУ ДПС у Харківській області від 16.01.2021. Позивач уважає, що ненарахування та несплата відповідачем ЄСВ на винагороду присяжного є незаконною бездіяльністю відповідача, що порушує конституційні права позивача на соціальний захист та пенсійне забезпечення. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки між позивачем та відповідачем відсутні трудові відносини, а отриманий позивачем дохід є виключно винагородою, що виплачувалася йому як особі, залученій до виконання обов`язків присяжного, та яка не є заробітною платою, відповідно, у відповідача відсутній обов`язок нараховувати і сплачувати за таку особу єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Частиною першою статті 63 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя. Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд залучає присяжних до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньою участю. Стаття 68 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає гарантії прав присяжних, відповідно до змісту якої присяжним за час виконання ними обов`язків у суді виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично відпрацьованого часу в порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Присяжним відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Зазначені виплати здійснюються за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення правосуддя територіальними управліннями Державної судової адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України. За присяжними на час виконання ними обов`язків у суді за місцем основної роботи зберігаються всі гарантії та пільги, визначені законом. Час виконання присяжним обов`язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу. Звільнення присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов`язків у суді не допускається. На присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов`язків із здійснення правосуддя. За обґрунтованим клопотанням присяжного заходи безпеки щодо нього можуть уживатися і після закінчення виконання цих обов`язків. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». За визначенням, що міститься у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу (пункт 12 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). За змістом пункту 1 частини першої статті Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту). Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. За приписами статті 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 за № 333 затверджено Інструкцію щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету (далі - Інструкція № 333). Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 глави 2 Інструкції № 333 за кодом 2110 «Оплата праці» передбачаються видатки на оплату праці всіх працівників бюджетних установ (організацій), а також грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони згідно з установленими посадовими окладами, ставками або розцінками, матеріальну допомогу, у тому числі видатки на премії та інші види заохочень чи винагород відповідно до законодавства. Підпункт 2.1.1.1 пункту 2.1 глави 2 Інструкції № 333 визначає порядок застосування коду 2111 «Заробітна плата»: 1) заробітна плата за встановленими посадовими окладами (тарифними ставками) або розцінками всіх штатних працівників, у тому числі за трудовими договорами; надбавка за вислугу років; доплата за ранг, надбавки та доплати обов`язкового характеру (оплата роботи в нічний час, доплати за науковий ступінь, за знання та використання в роботі іноземної мови тощо); 2) премії та інші види заохочень чи винагород відповідно до законодавства; 3) матеріальна допомога, допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки та в інших випадках за рішенням адміністрації установи (організації) відповідно до законодавства; винагороди та інші виплати, нараховані працівникам, які не перебувають у штаті установи (організації), відповідно до умов цивільно-правового договору (за винятком суб`єктів господарювання), якщо інше не встановлено законом; 5) одноразова грошова допомога у зв`язку з виходом на пенсію або, якщо це передбачено законодавством, у відставку. Підпунктом 10 пункту 2.6 глави 2 Інструкції № 333 визначено, що за кодом 2800 «Інші поточні видатки» здійснюються видатки, які не пов`язані з придбанням товарів та послуг установами, у тому числі відшкодування підприємствам (організаціям, установам) середнього заробітку працівників або виплата винагороди громадянам, які залучені до виконання обов`язків, передбачених законодавством та не пов`язаних з виконанням своїх службових обов`язків, або які проходять стажування в іншому державному органі. Отже, аналіз положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими визначено питання статусу присяжного, дає підстави для висновку, що виконання роботи присяжного у суді фактично є обов`язком громадянина, залученого до здійснення правосуддя, а виплата винагороди громадянам, які залучені до виконання обов`язків (що узгоджується із положеннями Порядку № 198) та не пов`язаних з виконанням своїх службових обов`язків, відноситься до «Інших поточних видатків» за кодом 2800 та не кореспондується з рахунками, за якими здійснюється облік заробітної плати. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою. Отже, виконання обов`язків присяжного не є працею за наймом на умовах трудового договору у розумінні приписів цього Закону. Відповідно, присяжний, який виконує свій обов`язок у суді, не відноситься до зайнятого населення, визначеного частиною першої статті 4 Закону України «Про зайнятість населення». З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки між позивачем та відповідачем відсутні трудові відносини, а отриманий позивачем дохід є виключно винагородою, що виплачується йому як особі, залученій до виконання обов`язків присяжного, та яка не є заробітною платою, відповідно, у відповідача відсутній обов`язок нараховувати і сплачувати за таку особу єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а отже у задоволенні позовних вимог слід відмовити. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.12.2022 у справі № 420/1059/20. Верховний Суд у постанові від 18.10.2023 у справі № 420/10723/21 не знайшов підстав для відступу від позиції Верховного Суду, викладеній у вказаній постанові від 22.12.2022 у справі № 420/1059/20. Колегія суддів звертає увагу, що в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на положення зазначеної процесуальної норми колегія суддів відхиляє доводи позивача стосовно необхідності застосування до спірних у цій справі правовідносин висновків судів першої та апеляційної інстанції, наведені у клопотанні від 11.04.2025. Отже, доводи позивача про необґрунтованість оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Водночас колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ч. 5 ст.162 КАС України подання відзиву на позовну заяву є правом учасників справи, у разі реалізації такого права суд першої інстанції встановлює відповідний строк для подання зазначеного відзиву. Згідно з ч. 6 ст. 162 КАС України у разу ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд апеляційної інстанції також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29). З огляду на вищевикладене, колегія суддів уважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі № 520/33044/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова