Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/8609/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2023 року справа №200/8609/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/8609/21 (головуючий суддя І інстанції - Абдукадирова К.Е.), складене у повному обсязі 20 вересня 2021 року у м. Слов`янськ Донецької області, за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області до Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про усунення порушень, ВСТАНОВИВ: 12 липня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду подана позовна заява Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області до Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області, в якій позивач просить: - визнати протиправними та скасувати підпункт 2.1. (в частині необхідності відшкодування матеріальної шкоди шляхом повернення нарахованої та виплаченої доплати за вислугу років в сумі 1211,40 тис. грн. суддям, які не здійснювали правосуддя протягом 2019-2020 років), підпункт 2.2. (в частині необхідності відшкодування матеріальної шкоди через зайве нарахування та сплату єдиного соціального внеску, що стало наслідком нарахування та виплати доплати за вислугу років в сумі 1211,40 тис. грн. суддям, які не здійснювали правосуддя протягом 2019-2020 років), підпункт 2.3. вимоги Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області від 30.06.2021 №040508-13/2181-2021. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано підпункт 2.1 пункту 2 вимоги Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області від 30 червня 2021 року № 040508-13/2181-2021 в частині необхідності відшкодування матеріальної шкоди шляхом повернення нарахованої та виплаченої доплати за вислугу років в сумі 1211,40 тис. грн. суддям, які не здійснювали правосуддя протягом 2019-2020 років. Визнано протиправним та скасовано підпункт 2.2 пункту 2 вимоги Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області від 30 червня 2021 року № 040508-13/2181-2021 в частині необхідності відшкодування матеріальної шкоди через зайве нарахування та сплату єдиного соціального внеску, що стало наслідком нарахування та виплати доплати за вислугу років в сумі 1211,40 тис. грн. суддям, які не здійснювали правосуддя протягом 2019-2020 років. Визнано протиправним та скасовано підпункт 2.3 пункту 2 вимоги Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області від 30 червня 2021 року № 040508-13/2181-2021 в частині забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області, що стало наслідком помилкової сплати сум єдиного соціального внеску у сумі 337,66 тис. грн.. нарахованого всупереч законодавству на виплачену винагороду присяжним, шляхом проведення коригування розрахунків з Пенсійним фондом України при складанні поточної звітності або шляхом поверненням помилково сплаченого єдиного соціального внеску на рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області відповідно до згаданого Порядку, затвердженого наказом МФУ від 16.01.2016 №

6. Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, Східний офіс Держаудитслужби звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі В обґрунтування апеляційної скарги зазначено наступне. За період з 01.01.2019 по 31.12.2020 внаслідок необґрунтованого нарахування та сплати єдиного соціального внеску на нараховану винагороду присяжним, проведено зайвих витрат коштів спеціального фонду державного бюджету за КПКВКДБ 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» на загальну суму 337 658,37 грн, в тому числі: за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 у сумі 242 062,90 грн, з них за загальним фондом 71 392,70 грн, за спеціальним фондом - 170 670,20 грн), за період з 01.01.2020 по 21.12.2020 у сумі 95 595,47 грн, з них за загальним фондом - 79 625,91 грн, за спеціальним фондом - 15 969,56 грн). Також вказує, що починаючи з 01 січня 2020 року суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу згідно з частиною десятою статті 135 Закону України від 02 червня 2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». Ревізією зазначеного питання встановлено, що 10 суддів місцевих судів Донецької області у ревізуємому періоді з 01.01.2019 по 31.12.2020 не здійснювали правосуддя через непроходження кваліфікаційного оцінювання внаслідок закінчення строку повноважень. За цей період їм виплачувалась суддівська винагорода у повному обсязі, в т.ч. доплата за вислугу років, за період 01.01.2020р. по 31.12.2020р. у сумі 1 211 399,20 грн, що суперечить ч.10 ст.135 Закону України від 02 червня 2016 р. № 1402 «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до вищезазначеного, вважає вимогу від 30.06.2021 № 040508- 13/2181-2021, складену на підставі акту ревізії від 01.06.2021 № 04.05.08-20/006 законною, вмотивованою та такою, що відповідає нормам чинного законодавства України. Вважає, що судом першої інстанції не надано оцінки доводам відзиву на позовну заяву та порушено процедуру розгляду справи в частині розгляду справи на 64 день від дня відкриття провадження у справі, не надано відповідачу копії відповіді на відзив, в матеріалах справи відсутні докази сплати судового збору. Представники сторін та третьої особи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Від Східного офісу Держаудитслужби 23 червня 2023 року до канцелярії суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника управління. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Управлінням Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області в період з 25.02.2021р. по 25.05.2021р. (з призупиненням з 22.03.2021р. по 11.05.2021р.) проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області за період з 01.01.2019р. по 31.12.2020р. За результатом ревізії відповідачем складено відповідний акт від 01.06.2021р. №04.05.08- 20/006, в якому викладено виявлені порушення у діяльності Управління протягом звітного періоду. Як вбачається зі змісту Акту планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області за період з 01.01.2019р. по 31.12.2020р. від 01 червня 2021 року № 04.05.08- 20/006 (далі - Акт) відповідно до п. 3.17 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужби на І квартал 2021 року (в частині проведення інспектувань), на підставі направлень, виданих начальником управлінням Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області, ревізійною групою (керівник ревізійної групи - заступник начальника відділу контролю в галузі оброни, в правоохоронних органах та органах влади Гавришків В.А., направлення від 24.02.2020 № 110) проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - ТУ ДСА України в Донецькій області, територіальне управління) за період з 01.01.2019 по 31.12.2020. Актом установлені порушення, зокрема, внаслідок допущених порушень у формі № 2д «Звіт про надходження та використання коштів загального фонду» за 2019 рік та 2020 рік за КПКВКДБ 0501020 завищено касові видатки за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» на суму 71 392,70 грн та 79 625,91 грн відповідно; у формі № 4-3д «Звіт про надходження і використання інших надходжень спеціального фонду» за КПКВКДБ 0501020 завищено касові видатки за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за 2019 рік на суму 170 670,20 грн, за 2020 рік на суму 15 969,56 грн, що є порушенням п. 2 Порядку складання бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, звітності фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.01.2012 № 44, п. 33 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI. Внаслідок допущених порушень ТУ ДСА України в Донецькій області завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 337 658,37 гривень. За період з 01.01.2020 по 31.12.2020 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету за КПКВКДБ 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» КЕКВ 2111 «Заробітна плата» проведено витрат на виплату доплати за вислугу років 10 суддям, які не здійснювали правосуддя через непроходження кваліфікаційного оцінювання з причини закінчення строку повноважень, на загальну суму 1 211 399,20 грн та, як наслідок, за КЕКВ 2120 «Нарахування на оплату праці» зайво сплачено ЄСВ у сумі 237 226,93 грн, чим порушено ч.10 ст.135 Закону України від 02 червня 2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». Порушення встановлено станом на 25.05.2021 та є триваючим. Порушення встановлено станом на 25.05.2021 та є триваючим. Не погодившись з низкою викладених в акті положень позивач надав відповідачу заперечення від 11.06.2021р. №04-2431/21. Висновком від 24.06.2021р. №040508-15/2114- 2021. 01 липня 2021р. до Управління надійшла вимога відповідача від 30.06.2021 №040508- 13/2181-2021 «Щодо усунення виявлених порушень», яку позивач оскаржує в частині, а саме просить визнати протиправними та скасувати підпункт 2.1. (в частині необхідності відшкодування матеріальної шкоди шляхом повернення нарахованої та виплаченої доплати за вислугу років в сумі 1211,40 тис. грн. суддям, які не здійснювали правосуддя протягом 2019-2020 років), підпункт 2.2. (в частині необхідності відшкодування матеріальної шкоди через зайве нарахування та сплату єдиного соціального внеску, що стало наслідком нарахування та виплати доплати за вислугу років в сумі 1211,40 тис. грн. суддям, які не здійснювали правосуддя протягом 2019-2020 років) та підпункт 2.3. вимоги щодо забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної ТУ ДСАУ в Донецькій області, що стало наслідком помилкової сплати сум ЄСВ у сумі 337,66 тис. гри, нарахованого всупереч законодавству на виплачену винагороду присяжним, шляхом проведення коригування розрахунків з Пенсійним фондом України при складанні поточної звітності або шляхом поверненням помилково сплаченого ЄСВ на рахунок ТУ ДСАУ в Донецькій області відповідно до Порядку № 6, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016р. №

6. Тобто, відповідач вимагає усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку, зокрема: - забезпечити відшкодування матеріальної шкоди заподіяної ТУ ДСА внаслідок проведення завищених витрат, а саме нарахованої та виплаченої доплати за вислугу років суддям, які не здійснювали правосуддя через непроходження ними кваліфікаційного оцінювання з причини закінчення строку повноважень, у сумі 1211,40 тис. грн., шляхом проведення претензійно- позовної роботи з такими фізичними особами, які безпідставно отримали нараховані кошти, відповідно до норм статей 15, 16, 1212-1213 Цивільного кодексу України, у тому числі шляхом надання пропозиції добровільного повернення коштів. У випадку неможливості забезпечення відшкодування у вищезгаданому порядку, розглянути питання щодо відшкодування шкоди (збитків) з винних осіб відповідно до статей 130-136 Кодексу законів про працю України; - забезпечити відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної ТУ ДСА, через зайве нарахування та сплату єдиного соціального внеску, що стало наслідком зайвого нарахування заробітної плати, шляхом проведення коригування розрахунків з Пенсійним фондом України при складанні поточної звітності або шляхом поверненням помилково сплаченого ЄСВ на рахунок ТУ ДСА України в Донецькій області відповідно до Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 № 6. - забезпечити відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної ТУ ДСА, що стало наслідком помилкової сплати сум ЄСВ у сумі 337,66 тис. грн.. нарахованого всупереч законодавству на виплачену винагороду присяжним, шляхом проведення коригування розрахунків з Пенсійним фондом України при складанні поточної звітності або шляхом поверненням помилково сплаченого ЄСВ на рахунок ТУ ДСАУ в Донецькій області відповідно до згаданого Порядку, затвердженого наказом МФУ від 16.01.2016 №

6. Не погоджуючись з вищевказаними вимогами, позивач звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність визнання протиправними та скасування оскаржуваних пунктів вимоги. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції в зазначеній частині, з наступних підстав. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Головні завдання, функції та правові засади діяльності органів державного фінансового контролю визначено Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-XII (із змінами), Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 та статтею 113 Бюджетного кодексу України. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі. Відповідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 р. № 2939-XII (із змінами) інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 р. № 2939-XII, орган державного фінансового контролю: розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 р. № 2939-XII (із змінами), органу державного фінансового контролю надається право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства. Згідно з пп. 9 п. 4 Положення № 43, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів: застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем прийнята стосовно Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області вимога від 30.06.2021 №040508- 13/2181-2021 «Щодо усунення виявлених порушень», яку позивач оскаржує в частині, а саме просить визнати протиправними та скасувати підпункт 2.1. (в частині необхідності відшкодування матеріальної шкоди шляхом повернення нарахованої та виплаченої доплати за вислугу років в сумі 1211,40 тис. грн. суддям, які не здійснювали правосуддя протягом 2019-2020 років), підпункт 2.2. (в частині необхідності відшкодування матеріальної шкоди через зайве нарахування та сплату єдиного соціального внеску, що стало наслідком нарахування та виплати доплати за вислугу років в сумі 1211,40 тис. грн. суддям, які не здійснювали правосуддя протягом 2019-2020 років) та підпункт 2.3. вимоги щодо забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної ТУ ДСАУ в Донецькій області, що стало наслідком помилкової сплати сум ЄСВ у сумі 337,66 тис. гри, нарахованого всупереч законодавству на виплачену винагороду присяжним, шляхом проведення коригування розрахунків з Пенсійним фондом України при складанні поточної звітності або шляхом поверненням помилково сплаченого ЄСВ на рахунок ТУ ДСАУ в Донецькій області відповідно до Порядку № 6, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016р. №

6. Щодо оскаржуваних п. 2.1. та п.2.2. вимоги, суд зазначає наступне. Згідно статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання суддів. Статтею 98 Кодексу законів про працю України встановлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно - правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів. Відповідно до статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402) суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом. Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Згідно частини п`ятої статті 48 Закону №1402 незалежність судді забезпечується, зокрема, окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При цьому частинами шостою-сьомою статті 48 Закону №1402 передбачено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді. Так, статтею 133 Закону України від 07.07.2010 №2453 «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453) встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за, зокрема, вислугу років. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше ЗО років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Згідно з частиною десятою статті 133 Закону №2453 суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Водночас, Конституційний Суд України 04 грудня 2018 року ухвалив рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини десятої статті 133 Закону № 2453. Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суд України від 04 грудня 2018 року (Справа № 1-7/2018(4062/15) № 11-р/2018) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453 у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу». Так Конституційний Суд України визначив, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону України від 12.02.2015 № 192 є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Статтею 151 Конституції України встановлено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Згідно з частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Конституційний Суд України у рішенні від 08.06.2016 №4-рп/2016 зауважує, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені». Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України). Разом з цим, відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно- правовими актами. Частиною десятою статті 135 Закону №1402 встановлено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Пунктом 2 розділу XII Закону №1402 визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Так, пунктом 23 розділу XII Закону № 1402-VIII, яким регулюються питання оплати праці суддів, установлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 року № 245З-VI «Про судоустрій і статус суддів». Як вже зазначалось, пунктом 2 рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453 у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме: частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді. Суд враховує рішення Конституційного Суду України №1-2/2013 від 03.06.2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.2, абз.2 п.2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), в якому Конституційний Суд України вказав, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Державна судова адміністрація України у своєму листі від 14.12.2018р. №11-26266/18 підтвердила гарантії, незалежності суддів та повідомила, що пунктом 2 вказаного рішення Конституційного суду України чітко визначено категорії випадків коли судді, який не здійснює правосуддя, виплачується суддівська винагорода в повному обсязі. Що стосується суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та не здійснюють правосуддя (посадовий оклад судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів - 35240 грн., посадовий оклад судді апеляційного суду - 30 прожиткових мінімумів - 52860 грн.), а також суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання та не здійснюють правосуддя (посадовий оклад судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів - 26430 грн., посадовий оклад судді апеляційного суду - 15 прожиткових мінімумів - 1,1 - 29073 грн.) через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їх поведінкою, таким суддям слід здійснювати виплату доплат, у розмірі визначеному Законом №1402 (крім регіонального коефіцієнта, встановленого частиною четвертою статті 135 Закону № 1402). Таким чином суд вважає, що доплата суддям, які не здійснювали правосуддя протягом 2020 року, нараховувалась та виплачувалась Управлінням правомірно, на підставі діючого законодавства, а висновки відповідача про наявність матеріальної шкоди та неефективне використання коштів і, відповідно, вимога про необхідність відшкодування завданої матеріальної шкоди внаслідок нарахування та виплати доплати за вислугу років суддям, які не здійснювали правосуддя, є такими, що зроблені внаслідок невірного застосування норм законодавства, яке визначає правовий статус суддів та порядок їх забезпечення. Вимоги відповідача про необхідність відшкодування матеріальної шкоди через зайве нарахування та сплату єдиного соціального внеску (підпункт 2.2), що стало наслідком виплати доплати за вислугу років суддям, які не здійснюють правосуддя, є похідним від описаних вище, а тому також є безпідставними та такими, що підлягають скасуванню. Щодо нарахування єдиного соціального внеску на винагороду присяжних (п. 2.3), суд зазначає наступне. Відповідно до статті 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Закон №1402) судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур. Особливості правового статусу присяжного, вимоги до присяжного, порядок залучення присяжних до виконання обов`язків у суді та гарантії їх прав визначено главою 3 розділом 3 Закону №1402. Згідно із статтею 67 Закону №1402 суд залучає присяжних до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньою участю. Статтею 68 Закону №1402 передбачено, що присяжним за час виконання ними обов`язків у суді виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично відпрацьованого часу в порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Присяжним відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Зазначені виплати здійснюються за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення правосуддя територіальними управліннями Державної судової адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України. За присяжними на час виконання ними обов`язків у суді за місцем основної роботи зберігаються всі гарантії та пільги, визначені законом. Час виконання присяжним обов`язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу. На присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов`язків із здійснення правосуддя. За обґрунтованим клопотанням присяжного заходи безпеки щодо нього можуть уживатися і після закінчення виконання цих обов`язків. Порядок виплати винагороди та відшкодування витрат, виплати добових присяжному за час виконання ним обов`язків у суді, затверджений наказом ДСА України від 05.10.2016 №198 (даті - Порядок), визначає процедуру нарахування, виплати винагороди та відшкодування витрат, виплати добових присяжному відповідно до статті 68 Закону №1402. Пунктом 3 Порядку визначено, що виплата винагороди присяжному за час виконання ним обов`язків у суді здійснюється відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення правосуддя на підставі письмової заяви присяжного. Згідно з Порядком відшкодування витрат на проїзд і наймання житла, виплата добових присяжному провадяться відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України. Частиною першою статті 4 Закон України від 08.07.2010 №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Згідно статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є, в тому числі загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Незважаючи на те, що Податковим кодексом України не визначено окремий порядок оподаткування винагороди присяжних, можна дійти висновку про те, що винагорода присяжного є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб і за своєю суттю є заробітною платою, на яку має нараховуватися єдиний соціальний внесок. Разом з тим у листах Державної податкової служби України. Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Державної казначейської служби України, наданих на запит Державної судової адміністрації України не має прямої вказівки щодо нарахування чи не нарахування ЄСВ на винагороду присяжним засідателям. Також, постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 №1170 затверджено перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується ЄСВ. У вказаному порядку відсутні виплати присяжним, тому можна прийти до висновку, що винагорода присяжним є базою для нарахування та сплати єдиного соціального внеску. Водночас, діючим законодавством чітко не врегульоване питання нарахування єдиного соціального внеску на винагороду присяжних, слід користуватись загальними нормами законодавства, яке визначає порядок нарахування єдиного соціального внеску. Частиною першою статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві правовим приписам. Таким чином присяжний, виконуючи свої обов`язки в суді та отримуючи за це винагороду, правомірно мав би очікувати, що за ним в цей період зберігається трудовий та страховий стаж, який дає право на пенсійні виплати, і саме це відповідає його правомірним очікуванням. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того щоб ситуація та правовідносини залишалися передбачуваними (рішення від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010). Вказаний підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, який велику увагу акцентує на дотриманні державами приписів «правової визначеності» і «правомірних або законних очікувань», та захисту прав людини через призму цих приписів (рішення ЄСПЛ від 28.11.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» та ін.). Крім того виплата винагороди народним та присяжним засідателям може бути прирівняна до заробітної плати і є базою нарахування єдиного соціального внеску та об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб, а органи судоустрою, у разі нарахування винагороди, є роботодавцями. З огляду на викладені обставини, суд зазначає, що ЄСВ на винагороду присяжних в зазначений відповідачем період нараховувався правомірно та у встановлений діючим законодавством спосіб, а суб`єктивна думка аудиторів щодо безпідставності його нарахування є хибною і такою, що заснована на неповному і односторонньому аналізі діючого законодавства. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовник вимог. Також колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме - не надано оцінки доводам відзиву на позовну заяву та порушено процедуру розгляду справи в частині розгляду справи на 64 день від дня відкриття провадження у справі, не надано відповідачу копії відповіді на відзив, в матеріалах справи відсутні докази сплати судового збору, з огляду на наступне. В матеріалах справи наявні докази сплати позивачем судового збору за подання адміністративного позову ( платіжне доручення №225 від 09.07.2021 року (арк. справи 33) Інші процесуальні порушення, які визначив апелянт, відповідно до вимог ч.2 та 3 ст.317 КАС України не можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення, оскільки не призвели до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 272, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі № 200/8609/21 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі № 200/8609/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 червня 2023 року. Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв І.В.Сіваченко