Постанова Київський апеляційний суд № 761/26525/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 761/26525/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6357/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Шпаковичу С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бондар Анни В`ячеславівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року (суддя Левицька Т.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, встановив: у липні 2024 року позивачка звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, укладеного між нею та ОСОБА_2 , який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1560. Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що 10 жовтня 2014 року між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб, під час якого в них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на даний час проживають з нею. Позивачка посилалась на те, що подружнє життя у них з відповідачем не склалося, оскільки після укладення шлюбу з`ясувалось, що характери у них є різними, погляди на різні сторони життя та сімейні питання кардинально відрізняються, що унеможливлює подальше подружнє життя. Позивачка стверджувала, що між ними немає взаєморозуміння, вони не можуть дійти спільної точки зору у спірних питаннях, мають різні сімейні цінності, тому подальшу спільне життя і збереження шлюбу є неможливим. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Бондар А.В. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Представник позивачки зазначає, що суд першої інстанції, всупереч взаємній згоді сторін, відмовив у задоволенні позовних вимог про розірвання шлюбу. Представник позивачки вважає, що підстави для збереження шлюбу між сторонами відсутні, оскільки особи не можуть утримуватись у шлюбі без своєї згоди та позбавлятись права на розірвання шлюбу, однак всупереч цьому та позиції сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові. Відзив на апеляційну скаргу не подано. 11 березня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 про визнання позову, у якій відповідач зазначає, що повністю визнає позовні вимоги і не заперечує проти розірвання шлюбу, посилаючись на те, що вони з позивачкою проживають окремо, шлюбно-сімейні відносини припинено. Також ОСОБА_2 просить розглянути справу у його відсутність. 18 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бондар А.В. направила до апеляційного суду заяву про розгляд справи у їх з позивачкою відсутність. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з`явилися. Враховуючи подані учасниками справи заяви та положення статті 372 ЦПК України, колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 10 жовтня 2014 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 10 жовтня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві. Сторони мають двох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено того, що їх з відповідачем шлюб носить формальний характер, оскільки вони проживають разом, ведуть спільне господарство, спільно піклуються про дітей, відповідач не вчиняє насильства по відношенню до неї та їх дітей, тому шлюб сторін необхідно зберегти, так як розірвання шлюбу суперечило б інтересам подружжя та інтересам їх дітей. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з таких підстав. Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Згідно із частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з частинами другою, третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України. Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя визначено статтею 112 СК України. Відповідно до частини другої статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. При вирішенні спору про розірвання шлюбу суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. З матеріалів справи вбачається, що відповідач у вересні 2024 року подав до суду першої інстанції заяву про визнання позову, а також не заперечував проти задоволення позову під час судового засідання 19 листопада 2024 року, не виявляючи бажання зберегти шлюб та продовжити сімейні стосунки з позивачкою. Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Частина четверта статті 206 ЦПК України передбачає, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Разом з цим, рішення суду першої інстанції не містить обґрунтування не прийняття судом визнання позову відповідачем. Також у рішенні не зазначено, якому закону суперечить визнання позову відповідачем та чиї права при цьому порушуються. Висновок суду першої інстанції, що розірвання шлюбу сторін призведе до порушення прав та інтересів малолітніх дітей сторін, та суперечить їх інтересам, належним чином не обґрунтований. Судом встановлено, що сторони турбуються про своїх дітей, між ними не існує спору з приводу утримання дітей. Однак, наявність двох малолітніх дітей не може бути єдиною підставою для збереження шлюбу сторін, які не бажають продовжувати шлюбі відносини. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку стосовно того, що розірвання шлюбу між сторонами буде порушувати права, свободи чи інтереси інших осіб, зокрема самих сторін та їх дітей. За таких обставин, суд першої інстанції безпідставно не врахував заяву відповідача про визнання позову при вирішенні даної справи. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для подальшого збереження шлюбу сторін під час судового розгляду встановлено не було, а примушування сторін до шлюбу буде суперечити принципу добровільності шлюбу та порушуватиме принцип вільності особи у своїй гідності та правах, встановлений статтею 21 Конституції України, тобто буде суперечити інтересам сторін. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи допущено порушення норм процесуального права, що полягало у безпідставному відхиленні поданої позивачем заяви про визнання позову, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. У позовній заяві позивачка просила судові витрати залишити за нею, тому колегія суддів не здійснює перерозподіл судових витрат. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бондар Анни В`ячеславівни задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити. Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві 10 жовтня 2014 року, актовий запис № 1560, розірвати. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 5 травня 2025 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук