Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/9513/24

05.05.25 22-ц/812/694/25 Єдиний унікальний номер судової справи: 489/9513/24 Провадження №22-ц/812/694/25 Суддя-доповідач апеляційного суду: Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 05 травня 2025 року м. Миколаїв справа № 489/9513/24 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Самчишиної Н.В., суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником адвокатом Сікорською Іриною Станіславівною, на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2025 року, ухвалене у складі головуючого судді Рум`янцевої Н.О. в приміщенні цього ж суду в м. Миколаєві, повний текст рішення складено того ж дня, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (далі ТОВ «Українські фінансові операції» або Товариство) подало до суду зазначений позов, який обґрунтовувало наступним. 08 лютого 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту№ 5506484, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 9100 зі сплатою відсотків у розмірі 1, 99 % в день, які мали сплачуватися кожні 30 днів. Строк кредитування був визначеній у 360 днів. Позивач зазначав, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував. Протягом дії договору не здійснював погашення заборгованості. У зв`язку з цим у нього утворилася заборгованість за кредитним договором. 26 вересня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» було укладено договір факторингу № 26.09/23-Ф, за умовами якого до ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» перейшло право вимоги за зазначеним вище кредитним договором. 31 липня 2024 року між позивачем та ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» укладено договір факторингу № 31.07/24-Ф, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги за вищезазначеним кредитним договором. Станом на 17 вересня 2024 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 33 728, 24 грн, яка складається з тіла кредиту у сумі 9 100 грн та процентів за користування кредитом у сумі 24 628, 24 грн. Посилаючись на зазначене, ТОВ «Українські фінансові операції» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 33 728, 24 грн та судові витрати у вигляді судового збору у сумі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн. У відзиві на позов ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Сікорську І.С., заперечуючи проти позову, зазначав, що позивач не довів належними доказами перехід до позивача права вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу, оскільки він не довів підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників. Крім того, ОСОБА_1 вказував на відсутність належних доказів на підтвердження підписання кредитного договору та отримання ним кредитних коштів, а також на невірний розрахунок заборгованості, зокрема розмір процентів вважав неспірмірним сумі кредиту. Заперечуючи проти вимог позивача щодо витрат на професійну правничу допомогу звертав увагу на не долучення доказів оплати наданих послуг та їх не співмірність зі складністю справи, часом витраченим на виконання робіт, обсягом виконання робіт та ціною позову. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2025 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 25 березня 2025 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованості за договором № 5506484 від 08 лютого 2022 про надання коштів на умовах споживчого кредиту у розмірі 33728 грн 24 коп, що складається з: заборгованості за кредитом 9100 грн; заборгованості за нарахованими процентами за період з 08 лютого 2022 року по 17 вересня 2024 року - 24628 грн 24 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 користь ТОВ «Українські фінансові операції» судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп. У задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» витрат на правничу допомогу відмовлено. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача, який є новим кредитором згідно з договором факторингу, виникло право вимоги до відповідача про стягнення кредитних коштів у розмірі, який був визначений за умовами укладення договору факторингу, оскільки ОСОБА_1 , взявши кредитні кошти у ТОВ «Авентус Україна» у сумі 9100 грн, вчасно їх не повернув. Відмовляючи у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив з того, що позивачем не надано квитанції про сплату за послуги адвоката. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Сікорську І.П. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи свою скаргу, ОСОБА_1 вказував на відсутність належних доказів на підтвердження підписання ним кредитного договору та отримання кредитних коштів, а також дійсного розміру заборгованості. Звертав увагу на те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 24628,24 грн не є співрозмірною сумі кредиту 9100,00 грн, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, тому розмір процентів підлягає зменшенню. ТОВ «Українські фінансові операції» подано відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Позивач зазначав, що суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до положень статті 369 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Судом установлено, що 08 лютого 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір про надання споживчого кредиту № 5506484 про надання споживчого кредиту, який був підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора «А346900», а директором товариства за допомогою електронного підпису створеного шляхом накладення аналогу власноручного підпису та відтиску печатки товариства, що відтворені засобами електронного копіювання. Відповідно до умов договору ТОВ «Авентус Україна» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у сумі 9100 гривень, а ОСОБА_1 зобов`язався протягом 360 днів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 1,99% в день, які він мав сплачувати кожні 30 днів. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби (п. 1.6 договору). Орієнтована реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: - за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 29653,85 % річних; - за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 9510,31% річних (п. 1.7. договору). Орієнтована вартість кредиту на дату укладання договору складає: - за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 74292,40 грн; - за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 70217,88 грн. (п. 1.8. договору). ТОВ «Авентус Україна» згідно з свідоцтвами №426 від 28 лютого 2017, ФК №В0000495 від 21.01.2022, розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, №756 від 28.03.2017, витягом з Державного реєстру фінансових установ про видачу ліцензії для здійснення діяльності з надання фінансових послуг від 24.01.2022 є фінансовою установою, яка має ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, надання послуг з факторингу. ТОВ «Авентус Україна» надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 9100 гривень, перерахувавши їх на вказану ним в договорі платіжну карту № НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями АТ «ПУМБ» про зарахування 08 лютого 2022 року коштів клієнту у сумі 9 100 грн. 26 вересня 2023 року ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) та ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» (фактор) уклали договір факторингу № 26.09/23-Ф, за умовами якого до ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» перейшло право грошової вимоги за зазначеним вище кредитним договором. Умовами зазначеного договору сторони передбачили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору. 26 вересня 2023 року ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» склали акт прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу №26.09/23-Ф від 26 вересня 2023 року, відповідно до якого Клієнт передав, а Фактор прийняв Реєстр боржників кількістю 5 390, після чого, з урахуванням пункту 1.2 договору факторингу, від Клієнта до Фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей. Реєстр боржників передано в повному об`ємі відповідно до умов договору факторингу, будь-яких зауважень до зазначеного реєстру немає. Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу, ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором у сумі 33 728, 24 грн, яка складається з тіла кредиту у сумі 9 100 грн та процентів за користування кредитом у сумі 24 628, 24 грн. 31 липня 2024 року ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» (клієнт) та ТОВ «Українські фінансові операції» (фактор) укладено договір факторингу № 31.07/24-Ф, за умовами якого до ТОВ «Українські фінансові операції» перейшло право грошової вимоги за зазначеним вище кредитним договором. 31 липня 2024 року ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» (клієнт) та ТОВ «Українські фінансові операції» (фактор) склали акт прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу №31.07/24-Ф від 31 липня 2024 року, відповідно до якого Клієнт передав, а Фактор прийняв Реєстр боржників кількістю 4 240, після чого, з урахуванням пункту 1.2 договору факторингу, від Клієнта до Фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей. Реєстр боржників передано в повному об`ємі відповідно до умов договору факторингу, будь-яких зауважень до зазначеного реєстру немає. Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу, ТОВ «Українські фінансові операції» набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором у сумі 33 728, 24 грн, яка складається з тіла кредиту у сумі 9 100 грн та процентів за користування кредитом у сумі 24 628, 24 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» на законодавчому рівні визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У статті 3 Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. За приписами статті 11 Закону електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідно до статті 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України). Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно з статтями 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача, який є новим кредитором згідно з договором факторингу, виникло право вимоги до відповідача про стягнення кредитних коштів у розмірі, який був визначений за умовами укладення договору факторингу, оскільки ОСОБА_1 , взявши кредитні кошти у ТОВ «Авентус Україна» у сумі 9100 грн, вчасно їх не повернув. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. Матеріали справи свідчать, що належними та допустимими доказами підтверджений факт укладання між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 кредитного договору на суму 9 100 грн у передбаченій законом формі, виконання кредитором умов договору про надання позичальнику кредитних коштів та невиконання останнім зобов`язань з повернення кредитних коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, а також перехід права вимоги за цим договором до ТОВ «Українські фінансові операції», що є підставою для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь позивача. Посилання відповідача на те, що позивач не довів належними доказами перехід до нього права вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу, оскільки не довів підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, оскільки вказаний акт наявний у матеріалах справи. За умовами договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості. Що стосується тверджень ОСОБА_1 про відсутність належних доказів на підтвердження підписання ним кредитного договору та отримання кредитних коштів, то вони спростовуються дослідженими доказами. Факт підписання відповідачем кредитного договору підтверджений електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а надання позивачем відповідачу кредитних коштів - довідками АТ «ПУМБ» про перерахування кредитних коштів на банківську картку клієнта, номер якої ним було вказано в договорі. Відповідач вказаного факту не спростував. Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі №420/370/19, від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорія стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри». Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості (картка обліку договору №5506484 від 08 лютого 2022 року) заборгованість ОСОБА_1 станом на 17 вересня 2024 року становить 33728,24 грн, з яких: заборгованість за основною сумою боргу 9100 грн, заборгованість за відсотками 24628,24 грн. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що за цим розрахунком заборгованості нарахування процентів здійснювалось кредитором до 07 листопада 2022 року, тобто протягом строку кредитування. Відповідачем не надано власного розрахунку заборгованості на спростування доводів і розрахунку позивача або об`єктивних доказів про погашення заборгованості та її відсутності. Таким чином, суд першої інстанції, стягнувши вказану заборгованість з відповідача, правильно вказав, що оскільки відповідач у добровільному порядку належним чином не виконав своїх договірних зобов`язань щодо повернення коштів, він повинен їх відшкодувати у примусовому порядку. Посилання відповідача на те, що нараховані проценти є несправедливими, не є слушними, оскільки перед укладанням кредитного договору відповідач був ознайомлений з його умовами та розміром процентної ставки, та його умови не оспорював. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Частина п`ята вказаної статті Закону передбачає, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Вимог про визнання кредитного договору або окремих його умов недійсними відповідач не пред`являв. Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із первісним кредитором, якщо дійсно вважав розмір процентної ставки несправедливою умовою, натомість він погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень та його умови в частині нарахування відсотків не оспорював. Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені кредитним договором. Не є слушними посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції висновків зазначених в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 провадження № 61-1602св20, оскільки в цій постанові зроблено правові висновки щодо інших правових ситуацій, зокрема за зустрічним позовом позичальника про захист прав споживачів та визнання недійсним договору позики в частині нарахування відсотків. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи аналогічні доводам відзиву на позов були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який з дотриманням вимог цивільно-процесуального закону перевірив їх та спростував відповідними висновками. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що оскаржуване судове рішення зміні або скасуванню не підлягає, оскільки є законним та обґрунтованим. Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Сікорською Іриною Станіславівною, залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосереднього до Верхового Суду у випадках та з підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: В.В. Коломієць Т.В. Серебрякова Повна постанова складена 05 травня 2025 року.