Постанова 4803 № 191/5480/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3269/26 Справа № 191/5480/24 Суддя у 1-й інстанції - Окладнікова О. І. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Окладніков О.І., повний текст складено 02.12.2025 року), - В С Т А Н О В И В: В листопаді 2024 року ТОВ «Українські Фінансові Операції» звернулись до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідачки на їх користь заборгованість за кредитним договором №5933087 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 14.09.2022 року станом на 17.09.2024 року у розмірі 55 510 грн., яка складається з : 20 000 грн. заборгованість за кредитом; 35 510 грн. заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п.1.4 кредитного договору за ставкою 1,99% за кожен день користування кредитом за період з 14.09.2022 року по 17.09.2024 року, а також судові витрати у розмірі 2 422,40 грн., та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодилось ТОВ «Українські Фінансові Операції» та подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи. Зокрема зазначає, що ними належними та допустимими доказами доведено наявність у відповідачки заборгованості за кредитним договором №5933087 та перехід до них від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» права вимоги за цим договором. Вважає, що наданий ними витяг з реєстру права вимоги є належним та допустимими доказом, а тому не правомірно залишений поза увагою судом першої інстанції. Враховуючи наведене просили рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 рокускасувати в частині розміру стягнутої кредитної заборгованості 8 900 грн. та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором № 5933087 від 14.09.2022 р. станом на 17.09.2024 року у розмірі 55 510 гривень, яка складається з:- 20 000 гривень заборгованість за кредитом;- 35 510 гривень заборгованість за нарахованими процентами, а також судові витрати у розмірі 2 422,40 гривень за першу інстанцію, за апеляцію 3 633,60 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. Відповідача не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить 55 510 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3 328х30 =99 840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 14.09.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 5933087, згідно з п.1.2 якого Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту згідно п.1.3 Договору складає 20 000 грн.. Зазначений договір був підписаний електронним підписом відповідача Вірної І.М. Стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується у межах строку кредиту ( п.1.5.1 Договору). Крім того, 26.09.2023 року між ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал - Фінанс» та ТОВ «Авентус Україна» було укладено договір Факторингу № 26.09/23-Ф, згідно з яким кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрах боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості). Пункт 1.1 Договору Факторингу визначає, що перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно Додатку №1 та є невід`ємною частиною Договору. Загальна сума вимоги, що відступаються за Договором становить 49094821,84 грн. Ціна продажу за Договором становить 938001,65 грн.. ( п.3.2, 3.3 Договору). 26.09.2023 року ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» здійснило на користь ТОВ «Авентус Україна» оплату згідно з договором факторингу від 26.09.2023 року № 26.09/23-Ф в розмірі 938001,65 грн., що підтверджується квитанцією №198 від 26.09.2023 року. До договору додаються наступні додатки, що складають його невід`ємну частину: додаток №1 форма реєстру боржників; додаток №2 - форма акту прийому-передачі реєстру боржників; додаток №3 форма акту прийому-передачі документації; додаток №4 форма акту прийому-передачі інформації згідно з реєстром боржників в електронному виді (п.9.8 договору). Відповідно до витягу із реєстру боржників до договору факторингу № 26.09.2023 року № 26.09/23-Ф, укладеного між ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал - Фінанс» та ТОВ «Авентус Україна» до фактора перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 5933087 на загальну суму 55 510 грн. Крім того, 31.07.2024 року між ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал - Фінанс» та ТОВ «Українські фінансові операції» було укладено договір факторингу № 31.07/24-Ф, згідно з яким кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрах боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості). Пункт 1.1 договору факторингу № 31.07/24-Ф від 31.07.2024 року визначає, що перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 та є невід`ємною частиною договору. Загальна сума прав вимоги, що відступаються за договором становить 36533639,22 грн. Ціна продажу за договором становить 67377,00 грн. ( п.3.2, 3.3 Договору). 02.08.2024 року ТОВ «Українські фінансові операції» здійснило на користь ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» оплату згідно з договором факторингу від 31.07.2024 року № 31.07/24-Ф в розмірі 67377,00 грн., що підтверджується квитанцією №2 від 02.08.2024 року. До договору додаються наступні додатки, що складають його невід`ємну частину: додаток №1 форма реєстру боржників; додаток №2 форма акту прийому-передачі реєстру боржників; додаток №3 форма акту прийому-передачі документації; додаток №4 форма акту прийому-передачі інформації згідно реєстру боржників в електронному виді (п.9.8 Договору). Матеріали справи містять витяг реєстру боржників до договору факторингу №31.07/24-Ф від 31.07.2024 року, укладеного між ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» та ТОВ «Українські фінансові операції», відповідно до якого фактор набув право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 5933087 на загальну суму 55 510 грн. Згідно із розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за договором №5933087 від 14.09.2022 року має заборгованість у загальному розмірі 55 510 грн. з яких 20 000 грн. основний борг, 35 510 грн. відсотки. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами перехід права вимоги до ТОВ «Українські Фінансові операції» за договором про надання споживчого кредиту № 5933087 від 14.09.2022 року, а саме не надано реєстрів боржників. Апеляційний суд не погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Як зазначалося вище з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 уклала із ТОВ «Авентус Україна» кредитний договір №5933087 відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 20 000 грн. строком на 360 днів під 1,99 %. При цьому кредитний договір №292855 від 01.09.2018 року, який складається із декількох документів підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором М440611, який було надіслано на номер відповідачки, який зазначений останньою у договорі разом із реєстраційним номером облікової картки платника податків, паспортними даними, місцем проживання та електронною адресою. Відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону №675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі ОСОБА_2 . Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23). Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису. Також матеріали справи містять відомості про перерахування кредитних коштів позичальнику, а саме виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 , яка надана АТ КБ «Приват Банк» на запит суду першої інстанції . Що ж стосується переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Згідно з пунктом першим частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України). Тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним (Постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 2-2035/11, постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15). Як вбачається з матеріалів справи та вказано вище 26.09.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» укладено договір факторингу №26.09/23-Ф про відступлення прав вимог, відповідно до положень якого право вимоги переходить від клієнта до фактора в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі боржників (п.1.2). Крім того позивачем надано підписаний сторонами акт прийому- передачі боржників за договором факторингу №26.09/23-Ф та витяг із реєстру права вимоги за договором факторингу №26.09/23-Ф, відповідно до яких до ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 5933087 на загальну суму 55 510 грн. з яких 20 000 грн. сума виданого кредиту, 35 510 грн. сума заборгованості за відсотками. Також з матеріалів справи вбачається укладення між ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» та позивачем ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу №31.07/24-Ф про відступлення прав вимог, відповідно до положень якого право вимоги переходить від клієнта до фактора в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі боржників (п.1.2). Матеріали справи містять підписаний сторонами акт прийому- передачі боржників за договором факторингу №31.07/24-Ф та витяг із реєстру права вимоги за договором факторингу №31.07/24-Ф, відповідно до яких до ТОВ «Українські фінансові операції» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 5933087 на загальну суму 55 510 грн. з яких 20 000 грн. сума виданого кредиту, 35 510 грн. сума заборгованості за відсотками. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до положень цих договорів факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором факторингу, а в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог. Також суд апеляційної інстанції вважає що витяги з реєстру прав вимоги є належними та допустимими доказами, які у своїй сукупності разом із іншими доказами підтверджує перехід права вимоги у спірних правовідносинах. Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає помилковим твердження суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами набуття позивачем права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №5933087. гідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року) Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Таким чином, колегія суддів на підставі наведеного вище, не може погодитись з висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами заявлених позовних вимог в частині переходу прав вимоги від первісного кредитора до нового ТОВ «Українські фінансові операції» та вважає такий висновок суду першої інстанції таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, зробленим без належного дослідження наявних у справі доказів, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню на підставі статті 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про повне задоволення позовних вимог. З приводу судових витрат суд апеляційної інстанції вважає за необіжне звернути увагу на наступне. Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до вимог частин 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. На підтвердження надання професійної правничої допомоги до суду першої інстанції надано Договір про надання юридичних послуг №01/08/2024-А від 01 серпня 2024 року, укладений позивачем з адвокатом Дідух Є.О.; Довіреність від 31.07.2024 року на представництво ОСОБА_3 інтересів ТОВ «Українські фінансові операції» у судах України; Акт приймання-передачі наданих послуг від 17.09.2024 року за договором від 01 серпня 2024 року, відповідно до якого адвокат виконав, а замовник прийняв послуги з підготовки та подання позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за договором №5933087 у розмірі 10 000 грн.; Детальний опис робіт №5933087 від 17.09.2024 року відповідно до якого роботи адвоката у справі за позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості полягали у підготовці та направленні адвокатського запиту до АТ КБ «Приват Банк», підготовці та направленні до суду клопотання про витребування доказів, підготовці та відправленні до суду позову. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див.: пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц). Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 2 000 грн. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн. Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, то витрати у вигляді судового збору які поніс позивач у суді першої та апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у загальному розмірі 6 056 грн. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 55 510 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. 141, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» задовольнити частково. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 року скасувати. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» (код ЄДРПОУ 40966896) заборгованість за договором №5933087 від 14.09.2022 р. в загальному розмірі 55 510 грн.з яких 20 000 грн. основна сума боргу, 35 510 грн. сума боргу за процентами. Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» (код ЄДРПОУ 40966896) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 056 грн. Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» (код ЄДРПОУ 40966896) судові витрати у вигляді правової допомоги у розмірі 2 000 грн.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О.В. Халаджи О.В Агєєв А.В. Гапонов