Ухвала КГС ВС № 910/20111/23

УХВАЛА 05 травня 2025 року м. Київ cправа № 910/20111/23 Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Случ О. В. перевіривши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 (суддя Карабань Я. А.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 (головуючий суддя Станік С. Р., судді Гончаров С. А., Сибіга О. М.) у справі № 910/20111/23 за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до 1) Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Антимонопольний комітет України, про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору і стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: 16.04.2025 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 у справі № 910/20111/23. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2025 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К. Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу, Суд встановив, що подана скарга їм не відповідає з огляду на таке. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. За змістом пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити: пункт 1) - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах; пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення; пункт 3) - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній. У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 цього Кодексу. Аналіз наведених норм Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу (підстави) для касаційного оскарження. Частиною першою статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Таким чином правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги. У касаційній скарзі скаржник, зокрема, посилається на постанови Верховного Суду, при цьому не обґрунтовуючи зазначене пунктом частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України а також не зазначає формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована. Також скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, однак жодним чином у контексті вказаної підстави касаційного оскарження, не зазначив норму (норми) права, щодо якої (яких) відсутній висновок про її (їх) застосування та не конкретизує правовідносин, в яких цей висновок відсутній, а також не вказує, у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно. Водночас наведення в касаційній скарзі посилання на відсутність висновку Верховного Суду без взаємозв`язку з посиланням на неправильне застосування або тлумачення зазначених правових норм при ухваленні оскаржуваних судових рішень, не може свідчити про належне викладення підстав касаційного оскарження судового рішення згідно пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім цього, скаржник також посилається на частину третю статті 310 Господарського процесуального кодексу України, при цьому жодним чином не обґрунтовує свої посилання, а саме по собі зазначення відповідної частини без конкретизації пункту та належного його обґрунтування не може вважатися належним обґрунтуванням підстави передбаченої статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, на якій подається касаційна скарга. Вказане порушує вимоги пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір». Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції закону, чинній на момент подання позовної заяви) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір ставки судового збору складав 1,5 відсотка від ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру розмір ставки судового збору складав 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну немайнову вимогу. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено в розмірі 2 684 грн (позов було подано у 2023 році). Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції закону, чинній на момент подання касаційної скарги) ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. 04.06.2024 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025, позовні вимоги задоволено повністю. Як убачається з пункту третього прохальної частини касаційної скарги, скаржник просить скасувати рішення і постанову. Предметом позову у цій справі є (1) визнання недійсним рішення тендерного комітету, (2) визнання недійсним договору генерального підряду і стягнення коштів у розмірі 1 117 440 774,48 грн. Отже, згідно з приписами Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги) судовий збір за подання касаційної скарги мав бути сплачений у розмірі 1 889 536,08 грн. При цьому, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Правова позиція щодо необхідності застосування частини третьої статті 4 Закону «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті в електронній формі, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду 16.11.2022 у справі № 916/228/22. Таким чином, з огляду на те, що касаційну скаргу Комунальне підприємство «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» подало в електронній формі через систему «Електронний суд» судовий збір підлягає сплаті з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8, отже належною до сплати сумою судового збору є 1 511 628,80 грн. Проте, скаржник до касаційної скарги додав платіжну інструкцію від 14.04.2025 № 8046 про сплату судового збору в розмірі 12 112 грн, що не може вважатися належним доказом про сплату судового збору у відповідному розмірі. Таким чином, у зв`язку з відсутністю в матеріалах касаційної скарги документів, що підтверджують сплату судового збору у повному розмірі, скаржникові необхідно усунути недоліки касаційної скарги та подати до суду документ на підтвердження сплати (доплати) судового збору у встановлених законом порядку і розмірі. Згідно з частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Відповідно до частини другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Враховуючи викладене, касаційну скаргу необхідно залишити без руху із наданням скаржникові строку на (1) приведення касаційної скарги у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства і (2) надання доказів про сплату (доплату) судового збору у розмірі 1 499 516,80 грн (або уточнити вимоги касаційної скарги в прохальній її частині), який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху. При цьому Суд звертає увагу, що уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання приписів цієї ухвали, необхідно також надіслати іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 174, 234, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 у справі № 910/20111/23 залишити без руху.

2. Надати Комунальному підприємству «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

3. Роз`яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог даної ухвали, касаційна скарга буде повернута скаржникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Суддя О. В. Случ