Постанова 4809 № 404/5951/23

ПОСТАНОВА Іменем України 02 травня 2025 року м. Кропивницький справа № 404/5951/23 провадження № 22-ц/4809/531/25 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорова С. М., Мурашка С. І., за участю секретаря судового засідання Гончар О. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління з питань захисту дітей Кропивницької міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Манзюк Тарас Юрійович, на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда (суддя Павелко І. Л.) від 27.11.2024 та додаткове рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда (суддя Павелко І. Л.) від 18.12.2024, ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог 19.07.2023 ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Манзюк Тарас Юрійович, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання укладеного між ними й зареєстрованого органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюбу, а також про визначення місця проживання їх спільної дитини - дочки ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання матері (а. с. 1 - 10). Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14.07.2012 відбулася державна реєстрація шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_3 . З моменту одруження і до червня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом, виховували спільну дочку та сина ОСОБА_1 від іншого чоловіка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У червні 2022 року між позивачкою та батьками відповідача стався конфлікт, у якому відповідач зайняв сторону своїх батьків. Примирення між сторонами конфлікту не відбулося. З червня 2023 року сторони у справі проживають окремо, їх відносини, як подружжя фактично припинилися, а подальше збереження шлюбу неможливе, через невідповідність її інтересам, інтересам відповідача та інтересам дитини. Під час конфлікту з батьками відповідача вони маніпулювали думкою останнього, а також думкою дитини, що мало наслідком відмову дитини від спілкування з матір`ю. ОСОБА_1 вважає, що суд має визначити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 з матір`ю так, як вона є працює, отримує регулярно заробіток та має частку у праві власності на житловий будинок, у якому вона проживає з старшим сином. Відповідач проживає у будинку своїх батьків, а тому, з огляду на конфлікт між позивачкою й батьками відповідача, проживання в цьому будинку дитини суперечитиме її інтересам. До того ж відповідач не мав постійного доходу. Посилаючись на такі обставини, позивач ОСОБА_1 просила суд задовольнити її вимоги.

2. Короткий зміст рішення суду 2.1. Кіровський районний суд м. Кіровограда рішенням від 27.11.2024 позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 14.07.2012 Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кіровоградського міського управління юстиції у Кіровоградській області, актовий запис № 182, розірвав, а в задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 відмовив. Крім того, в порядку розподілу судових витрат суд стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 грн. Суд мотивував своє рішення в частині розірвання шлюбу тим, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін у справі. Мотивуючи рішення в частині вирішення спору про визначення місця проживання дитини з матір`ю, суд вказав, що він виходить із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, враховує ту обставину, що дитина півтора року проживає з батьком у належних для цього умовах та має можливість безперешкодно за власним бажанням спілкуватися з матір`ю, відвідувати її, але при цьому вона бажає жити з батьком, а тому якнайкращим інтересам дитини буде відповідати подальше проживання дитини з батьком. При цьому суд вказав, що доказів того, що на дитину чиниться тиск батьками відповідача не знайшло підтвердження в судовому засіданні. Суд критично оцінив висновок органу опіки про визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки не було враховано думку дитини, як є послідовною продовж тривалого часу, яка полягає у тому, що вона хоче проживати зі своїм батьком, а не матір`ю. 2.2. Кіровський районний суд м. Кіровограда додатковим рішенням від 18.12.2024 стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн. Суд частково задовольнив заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Манзюка Т. Ю. про присудження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 32000,00 грн так, як позивач не надав до суду договір від 05.06.2023 про надання професійної правової допомоги. Крім того, суд врахував, що позовні вимоги було задоволено частково, що унеможливлює повну компенсацію судових витрат позивача.

2. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Манзюк Тарас Юрійович, подала до суду апеляційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27.11.2024 та додаткове рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18.12.2024 у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а також вирішити питання розподілу судових витрат позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам. В апеляційній скарзі вказано, що позивач оскаржує рішення суду з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справ, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Зокрема, вказується, що суд розглянув справу формально та не врахував, що дитина проживає з батьком, відповідачем у справі, який маніпулює її свідомістю через що якість спілкування матері й дочки погіршується, дитина відмолюється від контактів з матір`ю. Суд вибірково дослідив докази у справі на не дав кожному з них належну оцінку, зокрема висновку практичного психолога ОСОБА_7 , проігнорував ту обставину, що продовж 10 судових засідань відповідач з`явився до суду лише одного разу й не надав жодної заяви по суті справи, а також не підтвердив доказами своє повідомлення про те, що він проходить військову службу, не надав доказів наявності у нього заробітку (доходу). Водночас позивач надав суду достатньо достовірних доказів, які підтверджують обставини, якими обґрунтовано позов. Позивач наполягає на тому, що батьки відповідача впливають на дитину з метою формування у неї негативного ставлення до своєї матері, а тому подальше проживання дочки у житловому будинку, який належить батькам відповідача, не відповідає інтересам ні позивача, ні дитини. Суд не врахував, що проживаючи з матір`ю, малолітня ОСОБА_3 зможе підтримувати і розвивати стосунки зі своїм старшим братом, який також проживає з їх матір`ю. Суд невмотивовано відхилив висновок органу опіки і піклування щодо вирішення цього спору. Супереч нормі ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які викладені у постановах: від 09.11.2020 у справі № 487/7241/18, від 22.12.2021 у справі № 554/1124/20, від 13.07.2022 у справі № 705/3040/18. Крім того, здійснюючи розподіл понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд безпідставно вказав нібито позивач не надав достатніх доказів розміру таких витрат, не врахував відсутність заперечень з боку відповідача проти заявлено розміру судових витрат.

4. Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу До суду апеляційної інстанції від представника відповідача у справі ОСОБА_2 - адвоката Любченка Володимира Михайловича надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому викладено заперечення проти вимог та доводів апелянта.

5. Короткий зміст пояснень учасників справи, висловлених у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції Позивач у справі ОСОБА_1 та її представник адвокат Манзюк Тарас Юрійович підтримали апеляційну скаргу. Відповідач у справі ОСОБА_2 та його представник адвокат Любченко Володимир Михайлович заперечили проти апеляційної скарги. Представник органу опіки та піклування Селіванов Микола Сергійович підтримав висновок органу опіки та піклування щодо вирішення спору між сторонами про місце проживання їх дитини, а також був присутній та надав допомогу суду під час спілкування з малолітньою ОСОБА_3 .

6. Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд першої інстанції у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, суд вирішив спір між сторонами як про розірвання їх шлюбу, так і про визначення місця проживання їх малолітньої дочки. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду в цілому та ухвалити нове судове рішення про повне задоволення позовних вимог. Разом з тим, апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди позивача з рішенням суду в частині розірвання шлюбу, а тому, з урахуванням принципу диспозитивності та меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених у ст. 367 ЦПК України, а також з урахуванням усних пояснень позивача та його представника про те, що фактично оскаржуться лише рішення про відмову у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини з матір`ю, колегія суддів апеляційного суду переглядає справу лише щодо цієї позовної вимоги. Переглянувши справу в межах доводів та дійсних вимог апеляційної скарги за наявними у справі доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам закону, а тому вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.

7. Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини: Відповідно до свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_1 , виданого Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кіровоградського міського управління юстиції у Кіровоградській області, 14.07.2012 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів було зроблено актовий запис №

182. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , виданого 06.06.2023 Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припинили спільне проживання, подружні відносини не підтримують, а їх малолітня дочка ОСОБА_3 проживає разом з батьком. Згідно з висновком органу опіки та піклування Виконавчого комітету Кропивницької міської ради є доцільним визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 . Дитина ОСОБА_3 в залі судового засідання в суді першої інстанції пояснила, що останні півтора року вона проживає з батьком і надалі бажає проживати з ним, з матір`ю проживати не бажає.

8. Апеляційний суд додатково встановив такі обставини: У судове засідання 10.04.2025 особисто з`явилася ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка, за згодою обох батьків (сторін у справі), виявила бажання надати суду особисті пояснення. Спілкування суду з дитиною відбувалося у присутності представника органу опіки та піклування ОСОБА_8 та за відсутності батьків і їх представників, які на цей час видалилися із залу судового засідання. Малолітня ОСОБА_3 повідомила суду, що після того, як мати з батьком перестали проживати разом вона деякий час проживала з матір`ю, старшим братом, але у неї стався конфлікт з бабою по лінії матері, яка проживала з ними також. Баба її неодноразово ображала й принижувала. Крім того, їй не подобалося те, як мати спілкується з нею, що вона часто зайнята на роботі, має незручний графік і їм доводилося дуже рано прокидатися, також мати часто доручала догляд за нею своїм курсантам. Після конфлікту з бабою вона самостійно вирішила почати проживати з батьком і повернулася додому. Батько не забороняє їй спілкуватися з матір`ю, вони проживають неподалік на одній вулиці, але вона не хоче відвідувати матір у неї вдома, бо почувається там незручно. Зі старшим братом вони спілкують рідко. Вона повідомила, що у батька їй краще й вона хоче залишитися проживати з ним. Після спілкування з судом та надання кількох відповідей на уточнюючі питання ОСОБА_3 з дозволу суду покинула зал судових засідань. Представник органу опіки та піклування Селіванов М. С. зауважень щодо того, як відбулося спілкування між дитиною і судом не вислувив.

9. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення 9.1. Норми права та їх джерела Згідно з ч. 2, ч. 8, ч. 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства. Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом (ч. 3 ст. 29 ЦК України). Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Згідно з положеннями ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Нормами ст. 19 СК України встановленощо при розгляді спорів, зокрема, щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У п. 76 рішення ЄСПЛ від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Суд зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. У п. 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 «Хант проти України», заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. 9.2. Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 14.07.2012 та мають одну спільну дитину - ОСОБА_3 , яка після виникнення конфлікту між батьками та припиненням їх спільного проживання спершу проживала з матір`ю та старшим неповнорідним братом, але згодом з власної волі змінила місце свого проживання з батьком. Шлюб сторін у справі фактично розпався й вони не змогли досягли згоди у питанні місця проживання їх дитини. У постанові Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 466/1017/20 вказано, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. При визначенні найкращих інтересів дитини підлягає врахуванню таке: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування; захист і безпека дитини; вразливе положення; право дитини на здоров`я, освіту; спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини (місце проживання (дім), школа, коло друзів тощо); бажання дитини. У цій справі встановлено, що батьки мають належні житлові умови, доходи, мають бажання виховувати їх малолітню дочку. Позивачу ОСОБА_1 належить 13/25 часток у права власності на будинок, фактично вона користується відокремленою чого частиною. Вона працює на посаді старшого інспектора факультету № 2 Донецького державного університету внутрішніх справ, за місцем роботи отримує заробіток, характеризується позитивно. Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований і проживає з 15.06.2012 у будинку, який належить на праві власності його батькам, у цьому ж будинку раніше проживала ОСОБА_1 , а також їх спільна дочка ОСОБА_3 . Згідно з копією довідки ТОВ «Біо Сінтез Інвест» з 01.07.2023 по 31.12.2023 ОСОБА_2 працював на посаді менеджера (т. 1, а. с. 240). Згідно з наданими відповідачем до суду апеляційної інстанції довідок він з 07.06.2024 по теперішній час перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 , отримує грошове забезпечення (т. 2, 68, 69). Суд апеляційної інстанції прийняв ці нові докази з огляду на те, що згідно з ч. 2 ст. 161 СК України ця обставина має виключне значення для справи, а також у зв`язку із тим, що це необхідно для захисту прав та інтересів малолітньої особи. Згідно з висновком органу опіки та піклування було потреби сім`ї й встановлено, що за місцем проживання кожного з батьків малолітньої ОСОБА_3 створені умови для розвитку та виховання дитини, що підтверджується актами обстеження умов проживання (т. 1, а. с. 178 - 179). Сторони у справі, як батько, так і мати ОСОБА_3 , належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов`язків, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, відомості про аморальну поведінку будь-кого з них відсутні, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дитини, кожен з них бажає здійснювати опіку над дитиною, не забороняє дитині спілкування з іншим із батьків, водночас між сторонами існує особистий конфлікт, що унеможливило вирішення питання про місце проживання (фізичну опіку) щодо їхніх спільної малолітньої дочки у позасудовому порядку. У п. 105 постанови від 16.02.2024 у справі № 465/6496/19 Верховний Суд вказав, що при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним з батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. Суд першої інстанції, розглядаючи справу, яка переглядається судом апеляційної інстанції, питання спільної фізичної опіки батьків над дитиною з почерговим її проживанням з кожного з них окремо за графіком не розглядав. Під час перегляду справи суд апеляційної інстанції підняв питання можливості встановлення спільної опіки сторін у справі над дитиною у такий спосіб. Позивачка вказала, що загалом не виключає для себе таку можливість, але вона не знає на який саме умовах може бути організована така опіка, а ще висловила сумнів щодо позиції відповідача. Відповідач вказав, що він не розглядає такий варіант так, як дитина, яка не бажає проживати у матері, опиниться у небажаній для неї ситуації під імовірним тиском матері та баби, з якою у дочки є конфлікт. У постанові Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.02.2023 у справі № 753/572/20, зазначено: «[…] дитина є суб`єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Під час визначення місця проживання дитини, зважаючи на вікову категорію, необхідно проводити з нею бесіду, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення її інтересів та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків». Як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому на час вирішення справи їв виповнилося 12 років від народження. Під час спілкування з органом опіки та спілкування, під час спілкування з судом першої інстанції та з судом апеляційної інстанції вона послідовно висловлювала своє бажання проживати з батьком, а не з матір`ю. У висновку органу опіки та піклування вказано, що дитина не змогла навести обґрунтування такому своєму бажанню, що у поєднанні з поясненнями матері викликало в органу опіки враження, що дитина «використовує слова та аргументи батька». Проте в суді, без присутності батьків, дитина пояснила своє бажання та навела аргументи на користь того, що їй зручніше, звичніше і спокійніше проживати з батьком. Орган опіки та піклування не навів у обґрунтування свого висновку про те, що «поведінка батька суперечить інтересам дитини» й полягає у недотриманні права дитини на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батькам, а також невиконанні ним обов`язку виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини. У зв`язку з цим висновок органу опіки та піклування є необ`єктивним. А тому був обґрунтовано відхилений місцевим судом. Доводи позивача про те, що на дитину чинить тиск мати відповідача (баба дитини), а також сам відповідач, намагаючись створити у свідомості дитини негативний образ матері не знайшли свого підтвердження доказами. Суд першої інстанції досліджував аудіофайли, які позивач подав разом з позовною заявою. Проте частина з них містить спілкування не ідентифікованих дорослих осіб без участі дитини та не про неї. Отже, ці докази є неналежними доказами. Аудіофайли, які містять інформацію про спілкування позивача з дочкою дають підстави вважати, що дитина охоче спілкується з матір`ю, але будучи під впливом тривалого конфлікту батьків, інколи виявляє емоційну реакцію на небажання обох батьків знайти вирішення цього конфлікту в першу чергу в інтересах самої дитини. Позивач надав до суду психологічний висновок ПМ «Інсайт», виконаний практичним психологом ОСОБА_7 , згідно з яким ОСОБА_3 «стала елементом тиску бабусі і діда на матір», «маніпуляції з боку бабусі та дідуся ускладнили процес адекватного виховання та дорослішання дитини», «подальше перебування в таких травмуючих відносинах можуть призвести до розвитку негативних наслідків…», «дитина потребує психологічної підтримки та допомоги, для подальшої соціальної адаптації, щоб повернутися до нормального та повноцінного життя». Однак, як вбачається з абзацу третього цього висновку. Він був наданий на основі аналізу телефонних записів (не зазначено яких саме) та бесіди з мамою. Спілкування психолога з дитиною, її батьком, дідом та бабою, які, на думку психолога, негативно впливають на психоемоційний стан дитини, не було. За таких обставин висновок психолога також є необґрунтованим та недостовірним через обмежені й упереджені джерела інформації про факти. До того ж у цьому висновку нічого не назначено про стосунки «батько-дочка», а також «батько-дочка-мати». Водночас у позовній заяві позивач ОСОБА_1 вказала, що вона регулярно спілкуватися з дочкою, але, на її переконання, ставлення дитини до неї погіршується, дитина не бажає відвідувати її дім, почала уникати особистих зустрічей. У судовому засіданні 02.05.2025 вона пояснила суду, що рішення суду спілкування з дочкою було добрим, але вона хотіла б, що дочка проживала з нею, бо, на її думку мати має перевагу у вирішені цього питання. Вона також підтвердила пояснення, які надала ОСОБА_3 суду, про те, що між нею і бабою по лінії матері відбулася сварка після якої дочка повернулася до батька. Позивачка зазначила, що вона докладе зусиль для залагодження цього конфлікту. З огляду на обставини справи, пояснення сторін, а також пояснення малолітньої ОСОБА_3 , суди першої та апеляційної інстанції дійшли єдиного висновку, що дитина висловила своє щире бажання проживати з батьком, а не з матір`ю. Колегія суддів наголошує, що дитина є суб`єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. З огляду на те, що ОСОБА_3 виповнилося 12 років, вона має рівень розвитку, який повністю відповідає її віку, а тому вона має не лише право бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Відмовляючи у бажанні дитини проживати з одним із батьків, суд має навести конкретні вагомі аргументи, які б переконливо свідчили про те, що бажання дитини суперечить її найкращим інтересам. Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_3 неодноразово чітко та однозначно висловила бажання проживати з батьком, при цьому суд суперечностей між її бажанням і якнайкращими інтересами не знайшов, а доводи апеляційної скарги також не підтверджують наявність таких суперечностей. Оскільки дитина висловила бажання жити з батьком, суд не може не врахувати цю думку дитини при вирішенні спору і всупереч волі дитини визначити її постійне місце проживання з матір`ю, враховуючи, що наразі дитина проживає у благополучній атмосфері у з батьком, не втратила зав`язків з матір`ю та іншими членами сім`ї та родичами, які підтримують з нею спілкування, повноцінно розвивається. Окрім того, суд наголошує, що першочергова увага повинна приділятися не інтересам батьків, а саме інтересам дитини. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків. Щодо доводів апелянта про можливу шкоду стосункам ОСОБА_3 зі старшим братом ОСОБА_5 , на випадок визначення місця її проживання з батьком, то колегія суддів апеляційного суду бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 259 СК України мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов`язані сприяти їхньому спілкуванню. Так, як, згідно з поясненнями сторін, вони проживають на невеликій відстані один від одного й не мають перешкод для спілкування, то ОСОБА_3 і ОСОБА_5 можуть підтримувати необхідний рівень зв`язку між собою без загрози його втрати. Те ж саме стосується і стосунків позивача з дочкою. Ба більше. Вони мають регулярні особисті контакти, зокрема з використанням засобів зв`язку та особисті зустрічі. Місце проведення таких зустрічей, а також те, що дитина не ночує у будинку матері не є визначальним у реалізації позивачкою своїх батьківських прав та виконанні батьківських обов`язків. Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з урахуванням усіх обставин справи, з дотриманням норм процесуального та матеріального права й вирішив спір батьків про місце проживання їх дитини відповідно до закону. Стосовно доводів апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права при вирішенні питання розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу, то колегія суддів виходить з такого. Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України). За змістом ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04 від 23.01.2014). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України). Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18). З наданих до заяви про ухвалення додаткового рішення вбачається, що позивач дійсно не надав до суду договір про надання правничої допомоги з адвокатом. Проте інші докази (замовлення про надання правничої допомоги, акти про надання правничої допомоги та квитанції до прибуткових ордерів про сплату, ордер адвоката) доводять, що позивач реально поніс витрати на правничу допомогу адвоката у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції в сумі 32000,00 грн. З огляду на та, що суд задовольнив одну з двох вимог немайнового характеру (про розірвання шлюбу), відповідно до п. 3, ч. 2 ст. 141 ЦПК України позивач має право на отримання компенсації половини цієї суми. Водночас така 16000,00 грн за послуги адвоката у справі про розірвання шлюбу, в якій відповідач не заперечував проти його розірвання, не відповідає вимогам пропорційності предмета спору, складності справи та позицій сторін, а тому присуджена судом компенсація 3000,00 грн відповідає вимогам ч. 3 ст. 141 ЦПК України. Отже, підстав для зміни або скасування додаткового рішення суду немає.

10. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Аргументи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справі «Бюрг та інші проти Франції», «Гору проти Греції»).

11. Про судові витрати Відповідно до п. «в» ч. 4 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суд апеляційної інстанції має бути вказано про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. У зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, то, враховуючи норми ч. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, які понесла позивач ОСОБА_1 у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на неї без компенсації. Представник відповідача у справі адвокат Любченко В. М. у судовому засіданні заявив, що відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката у зв`язку і переглядом справи у суді апеляційної інстанції в сумі 20000,00 грн, які він просить компенсувати коштом позивача. На підтвердження судових витрат відповідача він надав до суду: - договір про надання правничої допомоги у справі № 404/5951/23, укладений 10.02.2025 між адвокатом Любченком В. М. та ОСОБА_2 , згідно з п. 2.1 якого сума гонорару адвоката за надання клієнту правової допомоги у Кропивницькому апеляційному суді складає 20000,00 грн (т. 2, а. с. 57); - розрахункову квитанцію серія ЛВАК № 698786 від 12.02.2025 згідно з якою за надання правничої допомоги у Кропивницькому апеляційному суді сплачено ФОП ОСОБА_12 20000,00 грн (т. 2, а. с. 56). Колегія суддів нагадує, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність, про що вказано в п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. З огляду на те, що згідно з умовами договору гонорар адвоката є фіксованим, він не надав розрахунку, а з наданих ним доказів вбачається, що виконані адвокатом роботи полягали у складанні невеликого за обсягом відзиву на апеляційну скаргу (т. 2, а. с. 34 - 36) та участі у судових засідання 10.04.2025 і 22.04.2025, тому, на думку колегії суддів. Пропорційним буде присудження компенсації витрат відповідача в сумі 3000,00 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384ЦПК України, суд

УХВАЛИВ: Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Манзюк Тарас Юрійович, залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27.11.2024 та додаткове рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18.12.2024 - без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О. Л. Карпенко Судді: С. М. Єгорова C. І. Мурашко