Постанова 4821 № 712/11527/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2021 року м. Черкаси Справа № 712/11527/17 Провадження № 22-ц/821/345/21 Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Єльцова В. О. суддів: Бородійчука В. Г. Карпенко О. В. за участю секретаря Захарченко А. Д. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, Служба у справах дітей Городоцької районої державної адміністрації Львівської області представник позивача - Мороз Г. І. представник відповідача - ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Константина Владислава Михайловича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, служба у справах дітей Городоцької райдержадміністрації Львівської області про визначення місця проживання дитини, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, служба у справах дітей Городоцької райдержадміністрації Львівської області, про визначення місця проживання дитини, в с т а н о в и в :

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. Позовна заява мотивована тим, що 23 травня 2015 року у відділі Державної реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району м. Черкаси, реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції він зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , актовий запис №141. Від подружнього проживання в них народилася дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає з ним в АДРЕСА_1 і знаходиться на його повному утриманні і вихованні. Підставою позову зазначає невиконання відповідачкою обов`язків по догляду за донькою, неналежне виховання дитини, відсутність материнських почуттів до дитини, відсутність медичного догляду, залишення дитини без нагляду, небажання відповідача спілкуватися з дитиною та дбати про її розвиток. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд визначити постійне місце проживання його малолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з ним, в будинку АДРЕСА_1 . У травні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини, яка мотивована тим, що добровільно ОСОБА_1 не надає їй можливості спілкуватися з донькою, чинить всілякі перешкоди, щоб унеможливити їх зустрічі з нею, силоміць утримує їх доньку у себе, у зв`язку з чим вона не має фізичної можливості отримати доступ до неї. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з нею за адресою: АДРЕСА_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 травня 2019 року первісний позов задоволено. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що починаючи з серпня 2017 року ОСОБА_2 з дитиною не спілкується, дитину не відвідувала, що в свою чергу свідчить про відсутність прихильності дитини до матері. Посилання представника ОСОБА_2 на той факт, що мати не мала можливості спілкуватися з дитиною через перешкоди, які чинились зі сторони батька та його родичів суд вважав безпідставними, оскільки у випадку існування таких перешкод ОСОБА_2 могла звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, проте такого позову не пред`являла, доказів про звернення до органу опіки та піклування із відповідними заявами щодо усунення перешкод суду не надала. Суд критично оцінив посилання представника ОСОБА_2 на той факт, що уклавши повторно шлюб з ОСОБА_7 малолітня буде виховуватись у повноцінній сім`ї, оскільки дитина з моменту свого народження і до даного часу, тобто досягнення трьох років постійно проживає з батьком ОСОБА_1 , знає його як свого батька, у зв`язку з чим спілкування з особою, яку дитина не знає, тим більше проживання з нею може негативно вплинути на психологічний стан малолітньої. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 04 липня 2019 року адвокат Канстантин В. М. подав апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_2 , в якій вказував, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, оскільки висновки викладені у рішенні суду не відповідають дійсним обставинам справи, а тому просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позовом ОСОБА_2 задовольнити, визначивши місце проживання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що протягом майже двох років ОСОБА_1 фізично не надає ОСОБА_2 можливості спілкуватися з донькою, чинить всілякі перешкоди, щоб унеможливити її зустрічі з донькою, силоміць утримує доньку у себе, а ОСОБА_2 не має фізичної можливості отримати доступ до доньки. Під час розгляду справи в суді першої інстанції, ОСОБА_2 неодноразово заявляла, що не має заперечень щоб батько дитини ОСОБА_1 спілкувався з дитиною, натомість сам ОСОБА_1 та його родичі своїми діями чинять перешкоди для унеможливлення ОСОБА_2 спілкуватися з донькою. Вказує, що мати ОСОБА_2 любить свою доньку і спроможна забезпечити її всім необхідним. На даний час ОСОБА_2 має повноцінну сім`ю, має окреме житло, в якому створені належні умови для проживання малолітньої дитини, що підтверджується Актом обстеження умов проживання № 195 від 10.07.2018 року, складеного спеціалістами служби у справах дітей Черкаської міської ради. Крім того, у висновку спеціаліста юридичного психолога Дем`яненка В.В. від 18.06.2019 року № 04/19 вказано, що для малолітнього віку дитини вкрай необхідний контакт з матір`ю. Вказує, що висновки суду з приводу того, що ОСОБА_2 з серпня 2017 року з дитиною не спілкується, дитину не відвідувала, що в свою чергу свідчить про відсутність прихильності дитини до матері, не відповідають дійсності, оскільки після 28 серпня 2017 року, коли ОСОБА_1 , силоміць відібрав дитину, мати за допомогою Служби у справах дітей Городоцької РДА мала побачення з дитиною, яка позитивно реагувала на зустріч з нею, незважаючи на тривалу розлуку, а тому висновок суду про відсутністю прихильності дитини до матері є лише припущенням. Адвокат звертає увагу суду на той факт, якщо донька ОСОБА_6 2016 року народження і далі буде проводити свій час без психофізіологічної підтримки матері і брати участь у конфліктних відносинах, то це може і далі розхитувати її несталу психіку і сприятиме дезорганізації дитини ,психічному перенавантаженню. Також необхідно враховувати, як вікові, так і психологічні особливості дитини, її психоемоційний стан в динаміці і глибині, інакше це може привести до підвищення тривожності, неспокою, невпевненості в собі, що негативно позначиться на подальший психоемоційний розвиток та буде сприяти невротизації та психотравмуванню дитини. У відзиві на апеляційну скаргу, який був поданий до апеляційного суду 07.09.2019 ОСОБА_1 вказував на те, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки вони ґрунтуються на всебічному дослідженні обставин справи. Позивач вказує, що суд належним чином проаналізував пояснення сторін, дослідив пояснення свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , та прийшов до правильного висновку, визначивши місце проживання доньки ОСОБА_6 саме з батьком - позивачем ОСОБА_1 . При цьому у своєму відзиві зауважив, що дитина росте, гарно розвивається, здорова і на рівні спілкується зі своїми однолітками та старшими дітьми. Він провів їй усі рекомендовані лікарями щеплення, її стан постійно контролюється лікарями Городоцької районної поліклініки та Львіського Охматдит, жодних симптомів хворобливого стану у дитини немає, дочка готується до відвідування дитячого садочку. Надходження апеляційної скарги Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 08 липня 2019 року відкрито апеляційне провадження. Указом Президента України від 29 грудня 2017 № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» апеляційний суд Черкаської області ліквідова, утворено Черкаський апеляційний суд. Відповідно до ч. 5 ст 31 ЦПК України у разі ліквідації суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом. 26 липня 2019 року розпочав свою роботу Черкаський апеляційний суд, у зв`язку з чим йому була передана для розгляду вказана цивільна справа. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями через систему документообігу суду визначено для розгляду суддю (суддю-доповідача) Черкаського апеляійного суду Вініченка Б. Б., суддів Храпка В. Д. та Новікова О. М. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято до свого провадження. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року справу призначено до розгляду з участю сторін у справі. Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року була задоволена апеляційна скарга представника ОСОБА_2 адвоката Константина В. М. та визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_6 з матір`ю ОСОБА_2 . Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2020 року, скасована постанова Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, а справу направлено на новий судовий розгляд до Черкаського апеляційного суду. При цьому у постанові Верховного Суду вказується, що під час нового апеляційного розгляду суду апеляційної інстанції необхідно дослідити питання доцільності визначення місця проживання дитини з батьком або матір`ю на підставі зібраних у справі доказів, а також з урахуванням висновків органів опіки та піклування щодо можливості визначення місця проживання дитини як з матір`ю, так і з батьком. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Як вбачається з матеріалів справи, 23 травня 2015 року у відділі Державної реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району міста Черкаси реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_2 , актовий запис №141, який рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 жовтня 2017 року розірвано. Від шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 21.04.2016 року. Судом апеляційної інстанції встановлено та не заперечується сторонами у справі наразі дитина проживає разом з батьком за адресою в АДРЕСА_1 . Відповідно до акту обстеження фактичного місця проживання ОСОБА_1 від 04.09.2017 року складеного посадовим особами Угрівської сільської ради Городоцького району Львівської області, встановлено, що малолітня ОСОБА_6 проживає без реєстрації в АДРЕСА_1 з 27 липня 2017 року з батьком (том 1 а.с. 7). Відповідно до Акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 31 серпня 2017 року № 843, складеного комісією посадових осіб Угрівської сільської ради Городоцького району Львівської області, встановлено, що ОСОБА_1 проживає в будинку, який належить матері ОСОБА_12 . Будинок 2008 року будівництва, цегляний, дах покритий метало-черепицею. В будинку 3 житлові кімнати площею 54,8 кв.м., загальна площа 93,3 кв.м. Є світло, газ, централізоване водопостачання, опалення індивідуальне - опалюється газовим котлом. Є необхідна побутова техніка, нові меблі. В кімнатах проведено євроремонт. Є дитяча кімната. Умови проживання добрі. На виконання постанови Верховного Суду від 23.12.2020, апеляційним судом повторно було надано доручення відповідним службам у справах дітей надати висновки щодо доцільності проживання малолітньої ОСОБА_6 як з батьком, так і з матір`ю. Згідно висновку органу опіки та піклування м. Черкаси від 22.02.2021 № 86, комісія, під час вирішення спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, виходячи з балансу інтересів батьків та дитини й інші обставини, керуючись ст.ст. 19, 160, 161 Сімейного кодексу України, вважає за можливе визначити проживання малолітньої ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у матері ОСОБА_2 (а.с. 23 том 4). Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 15.04.2021, складеного комісією у складі завідувача сектору у справах дітей Городоцьої м/р Містюкова В., начальника відділення соціальної роботи КУ ЦНСП Городоцької м/р Шандра О., головного спеціаліста ССД Львівської РДА, встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає по АДРЕСА_1 . Дитина має дитяче спальне місце, багато іграшок, книг, забезпечена одягом, взуттям, спеціальним харчуванням. За цією адресою проживають ОСОБА_1 (батько), ОСОБА_12 (бабуся), ОСОБА_20 (дядько). В родині теплі, доброзичливі стосунки, члени сім`ї приймають участь у догляді та вихованні дитини, люблять її, дбають про здоров`я, створили належні умови для проживання (а.с. 73-74 том 4). Як вбачається з висновку органу опіки та піклування Львівської РДА про можливість проживання малолітньої ОСОБА_6 у батька ОСОБА_1 від 16.06.2021 № 457/02-26, ОСОБА_1 у 2019 році зареєстрував шлюб з ОСОБА_21 , з якою разом виховують малолітню ОСОБА_6 , 2016 року народження та ОСОБА_23 , 2009 року народження, дочку дружини від першого шлюбу. Сім`я матеріально та фінансово забезпечена, має належні умови проживання. ОСОБА_1 опікується малолітньою ОСОБА_6 , дбає про її життя та здоров`я, вчасно виконує рекомендації лікарів. Члени сім`ї допомагають у догляді та вихованні дівчинки. Орган опіки та піклування вважає, що малолітня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 може проживати разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 99-100 том 4). 2.

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно до вимог ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. При цьому, за загальним правилом встановленим вказаною нормою права, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії. Заслухавши суддю-доповідача, за участі сторін, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглянув справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. В оцінці доводів апеляційної скарги апеляційний суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей». Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Вирішуючи спір, враховуючи вказані норми матеріального права, у повному обсязі, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з батьком. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме, що батьком створено належні умови для виховання та розвитку дитини, він досить багато часу приділяє увагу дитині, повністю її забезпечує, суд апеляційної інстанції, виходячи із найкращих інтересів дитини, встановивши, що малолітня ОСОБА_6 вже досить тривалий час проживає разом із батьком, визначив місце проживання з останнім. На час ухвалення оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з мамою, що фактично призводить до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. При таких обставинах, суд першої інстанції правильно врахував інтереси дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту, і змінювати місце проживання вагомих підстав немає. Мама дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати. Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, апеляційний суд вважає, що місцевий суд, визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з батьком, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини сприятиме повноцінному вихованню та розвитку. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку. Доводи апеляційної скарги про визначення місця проживання дитини з матір`ю, обґрунтовані тим, що якщо донька ОСОБА_6 2016 року народження і далі буде проводити свій час без психофізіологічної підтримки матері і брати участь у конфліктних відносинах, то це може і далі розхитувати її несталу психіку і сприятиме дезорганізації дитини, психічному перенавантаженню є непереконливим з огляду на таке. За встановленими у справі обставинами, стан здоров`я дитини не пов`язаний з розлученням з матір`ю, а навпаки дитина зростає в досить добрих позитивних психоемоційних сімейних відносинах. Тому, доводи апеляційної скарги щодо переваг матері над ОСОБА_1 у можливості забезпечення якнайкращих інтересів дитини з огляду на її спроможність краще утримувати дитину у порівнянні з батьком дитини, оцінюються судом критично. Апеляційний суд враховує, що з висновків органів опіки та піклування Черкаської міської ради та Львівської РДА вбачається, що більш кращі умови для проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 створені у батька. Зокрема те, що дитина проживає в житловому будинку з усіма належними умовами, має свій дитячий куточок, в будинку є всі зручності, батько ОСОБА_1 матеріально та фінансово забезпечений, має позитивну характеристику з місця роботи (відображено у висновку Львівської РДА), одружився у 2019 році та разом з ОСОБА_21 виховують малолітню ОСОБА_6 та ОСОБА_23 (дочка дружини). Умови ж проживання матері, згідно висновку Черкаської міської ради, є задовільними, ОСОБА_2 працює неофіційно, що дає підстави вважати про її нестабільне фінансове становище, проживає в гуртожитку в одній кімнаті, що також може створювати для дитини певні побутові незручності. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 61-327цс18 відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини. У справі № 755/11054/17-ц (провадження № 61-4268св19), Верховний Суд, погоджуючись з висновком про визначення місця проживання дитини з матір`ю, урахував встановлені судами обставини щодо особистої прихильності дитини до матері, її вік, стан здоров`я батьків та їх майновий стан, характеристики, а також висновок органу опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації від 01 грудня 2017 року № 100-21122. Таким чином, доводи заявника про неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах, не знайшли своє підтвердження, оскільки у цій справі встановлені судами обставини є відмінними від тих, у яких ухвалені судові рішення, наведені як приклади. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що дитина може бути розлучена з матір`ю лише за виключних обставин, апеляційний суд вказує на те, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. При вирішенні цієї справи, серед іншого, суд першої інстанції керувався установленими та тривалими зв`язками батька ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_6 , з огляду на те, що вони тривалий час проживають разом, а отже, проживання дитини з батьком буде відповідати найкращим її інтересам. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 388, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу адвоката Константина Владислава Михайловича залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, служба у справах дітей Городоцької райдержадміністрації Львівської області про визначення місця проживання дитини, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, служба у справах дітей Городоцької райдержадміністрації Львівської області, про визначення місця проживання дитини - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 25.10.2021. Головуючий Судді: