Ухвала ККС ВС № 159/4835/19

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2025 року м. Київ справа № 159/4835/19 провадження № 51-2620ск23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 січня 2025 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Красилова Хмельницької області, у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 Кримінального кодексу України (далі - КК). Змістсудовихрішеньівстановленісудамипершоїтаапеляційноїінстанційобставини Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2024 ОСОБА_5 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується особа. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів. За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_5 органом досудового розслідування обвинувачувався у тому що, не будучи особою, яка відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» уповноважена на проведення оперативно-розшукових заходів та згідно КПК наділена правом проведення негласних (слідчих) розшукових дій, усупереч вимогам законодавства, керуючись мотивом неприязних відносин, збирав та зберігав відносно ОСОБА_6 та членів його сім`ї інформацію про сімейне життя за місцем проживання останніх, яка є їх конфіденційною інформацією, та яку мав на меті в подальшому використати відносно ОСОБА_6 як компрометуючі дані. ОСОБА_5 , керуючись мотивом особистих неприязних відносин із ОСОБА_6 , який був його підлеглим працівником та начальником митного поста «Луцьк» Волинської митниці ДФС, діючи умисно, порушуючи право громадян на недоторканість приватного життя, особисту та сімейну таємницю, всупереч Конституції України, Сімейного кодексу України, Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», КПК, Закону України «Про інформацію», у невстановлений в ході досудового розслідування час, місці та спосіб, отримав та зберігав за місцем свого проживання відеоматеріали за 06 травня 2017 року, у яких наявні відомості приватного життя ОСОБА_6 та членів його сім`ї, а саме дружини ОСОБА_7 , і надалі переніс їх на USB накопичувач SanDisk 128 GB де вони зберігалися. У подальшому USB накопичувач SanDisk 128 GB виявлено та вилучено у сумці ОСОБА_5 під час проведення 17 серпня 2017 року санкціонованого обшуку квартири за місцем його тимчасового проживання. В ході огляду відео файлів, які знаходилися на USB накопичувачі SanDisk 128 GB, встановлено, що на них відображено спостереження за будинком та прибудинковою територією, у якому проживає ОСОБА_6 із членами своєї сім`ї за 06 травня 2017 року, особистий автомобіль ОСОБА_7 , як остання входила до будинку, у якому проживає і виходила із нього, та факт відібрання невстановленою в ході досудового розслідування особою інтерв`ю у ОСОБА_6 . ОСОБА_5 обвинувачувався у незаконному збиранні, зберіганні конфіденційної інформації про особу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 14 січня 2025 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду без змін. Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування доводів касаційної скарги вказує, що: - Місцевий суд дійшов висновку, який суперечить матеріалам справ про те, що прокурором не надано доказів подання заяви ОСОБА_7 про притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності або визнання її потерпілою, оскільки письмова заява ОСОБА_7 про залучення її до провадження як потерпілої від 12 січня 2018 року була долучена до матеріалів судової справи та досліджена цим судом під час судового розгляду. Суд апеляційної інстанції повторно не дослідив докази, про дослідження яких клопотала сторона обвинувачення (заяву ОСОБА_7 про залучення її як потерпілої до провадження та речовий доказ USB накопичувач SanDisk 128 GB). У той же час, не досліджуючи речовий доказ, у мотивувальній частині рішення виклав правовий висновок, що отриманий з порушенням вимог КПК; - апеляційний суд не виклав мотиви відхилення доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення; - цей же суд дійшов помилкового висновку про законність висновку місцевого суду щодо здобуття речового доказу USB накопичувача із очевидним порушенням вимог кримінального процесуального закону, бо у який спосіб він опинився у іншому кримінальному провадженні (№ 42016031110000015) на оцінку його допустимості у цьому кримінальному провадженні (№ 42017030000000371) правого значення не має, оскільки застережень з цього приводу, кримінальний процесуальний закон не містить; - суди першої та апеляційної інстанцій не мали давати оцінку доказам у іншому кримінальному провадженні. Наголошує, що положення ст. 159 КПК не містять вимоги про те, що доступ до речей і документів має здійснюватися у тих випадках, коли ці речі чи документи знаходяться у особи на законних підставах та закон не вимагає встановлювати законність володіння суб`єктом тією чи іншою річчю, яка у нього вилучається. Крім того, якщо така норма існує, то суди на неї не послалися; - суди обох інстанцій не виклали мотиви з посиланням на конкретні фактичні дані, отримані у кримінальному провадженні № 42017030000000371, у чому полягає істотне порушення вимог процесуального закону органом досудового розслідування під час отримання речового доказу, так само, як і не вказано, які норми КПК було порушено; - ці суди дійшли помилкового висновку, що вказаний вище речовий доказ отримано з істотним порушенням вимог КПК, оскільки такий доказ отримано на підставі судових рішень, які мають законну силу і не скасовувалися, крім того у цьому кримінальному провадженні (№ 42017030000000371) ухвал щодо повернення цього доказу не постановлювалося; - висновки апеляційного суду про те, що всі слідчі дії по здобуттю речового доказу - накопичувача були проведені в інших провадженнях (№ 42016031110000015 та № 42017030000000320), які не об`єднувались є помилковими та необґрунтованими, оскільки оригінал постанови прокурора про об`єднання кримінальних проваджень долучена до матеріалів справи № 163/15522/19 (провадження № 42016031110000015), яка перебуває на розгляді Любомльського районного суду Волинської області. Про об`єднання проваджень внесено відомості в Єдиний державний реєстр досудового розслідування. При цьому законність та факт прийняття рішення про об`єднання в одне вказаних проваджень стороною захисту не оспорювались та визнаються. ОСОБА_5 отримував доступ до постанови прокурора про об`єднання в порядку ст. 290 КПК в рамках кримінального провадження № 42016031110000015, де він є обвинуваченим, отже був та є обізнаний з нею. Тому в цьому випадку були і є підстави застосувати положення ч. З ст. 349 КПК, тобто не досліджувати ті обставини, які ніким не оспорюються, дослідження цієї обставини доцільне лише в разі оспорювання факту об`єднання зазначених вище кримінальних проваджень; - суд першої інстанції дійшов необґрунтованого та помилкового висновку про те, що розбіжність номерів кримінальних проваджень, у межах якого надано дозвіл на проведення обшуку та в межах якого фактично відбулась реалізація ухвали на його проведення, вказує на незаконність обшуку, однак, будь-які сумніви щодо законності обшуку стороною захисту не висловлювалися. Мотиви Суду Перевіривши касаційну скаргу прокурора та додані до неї копії судових рішень та інших документів, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК. Проте місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, визнав ОСОБА_5 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК, та виправдав у зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується. Прокурор оскаржує вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду при цьому не вказує на підставі яких положень, передбачених ст. 415 КПК є беззаперечні підстави для скасування виправдувального вироку місцевого суду, який залишено без зміни апеляційним судом та призначення розгляду справи у суді першої інстанції. Стаття 415 КПК містить виключний перелік підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, на які прокурор не посилається. Згідно касаційної скарги, як первинної так і після усунення недоліків, прокурор ставить питання виключно про скасування рішень у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, тобто на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, будь-яких застережень з приводу скасування як вироку суду першої інстанції так і ухвали апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність щодо незастосування положень ст. 182 КК скарга не містить. Згідно сталої практики Верховного Суду, суди першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи мають дотримуватися вимог статей 409, 416 та 421 КПК. Відповідно до ч. 2 ст. 416 КПК під час нового розгляду допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. Вказані вимоги кримінального процесуального закону спрямовані на забезпечення правової визначеності для обвинуваченого шляхом встановлення законодавчої заборони погіршення його становища під час нового розгляду в суді першої інстанції після скасування попереднього судового рішення місцевого суду. У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 23 вересня 2019 року (справа № 728/2724/16-к) зроблено висновок щодо застосування норм права, згідно з яким у разі встановлення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до вимог статей 370, 419, ч. 2 ст. 416 КПК він не може залишити поза увагою доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора чи потерпілого, щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, оскільки в протилежному випадку це призведене до неможливості застосування такого закону під час нового розгляду. При цьому, перевіривши обґрунтованість відповідних доводів прокурора чи потерпілого в апеляційних скаргах, апеляційний суд, крім випадку, якщо знайде їх неспроможними, під час скасування оскарженого судового рішення з підстав істотних порушень кримінального процесуального закону і призначення нового розгляду в суді першої інстанції повинен також указати на неправильність чи передчасність висновків суду в судовому рішенні, яке скасовується, про застосування чи незастосування того чи іншого закону про кримінальну відповідальність чи призначення того чи іншого покарання, як на додаткову підставу для скасування судового рішення. Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 51-6070кмо19) вказала, що погіршення становища обвинуваченого можливе виключно за умови, якщо з цих підстав подали апеляційну скаргу прокурор, потерпілий чи його представник, а відповідно до ст. 416 КПК таке погіршення може мати місце тільки, якщо вирок було скасовано з цих підстав (або також із цих підстав). Наголосивши на тому, що засудження особи під час нового розгляду після скасування виправдувального вироку є крайнім за тяжкістю випадком погіршення становища особи в кримінальному провадженні. Об`єднана палата зробила висновок, що вказані вище норми кримінального процесуального законодавства мають в однаковій мірі застосовуватися як під час нового розгляду після скасування вироку за необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, так і під час нового розгляду після скасування виправдувального вироку. Колегія суддів зауважує, що хоча вказані висновки Об`єднаної палати стосувалися нового розгляду судом першої інстанції після перегляду рішення судом апеляційної інстанції, однак аналогічний підхід має застосовуватися і у випадку скасування рішення судом касаційної інстанції (див.: постанова Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 442/5716/16-к/провадження № 51-4429 км 18). Крім того, оскільки у межах строку на касаційне оскарження прокурор не поставив питання про скасування рішень з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а згідно зі ст. 432, ч. 4 ст. 403 КПК ставити питання про погіршення правового становища виправданого можливо лише у межах строку на оскарження, розгляд його касаційної скарги про допущені судами процесуальні порушення позбавлений сенсу для вирішення питання про визнання винуватою особи, оскільки у будь-якому випадку як суд першої так і апеляційної інстанцій будуть позбавлені можливості визнати цю особу винуватою та призначити їй відповідне покарання. Колегія суддів, враховуючи вище вказані правові висновки Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, вважає, що наведені прокурором доводи не створюють достатніх підстав для скасування оскарженого судового рішення, оскільки з урахуванням наведеного це a priori не може призвести до ухвалення судами попередніх інстанцій іншого рішення. Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК вважає, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора слід відмовити. На підставі викладеного, керуючись вказаною нормою, Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 січня 2025 року в кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3