Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 915/379/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/379/25 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Принцевської Н.М.; суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.; (Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29) Секретар судового засідання (за доручення головуючої судді): Романенко Д.С.; Від прокуратури Бондаревський О.М.; Від Миколаївської міської ради - не з`явився; Від Товариство з обмеженою відповідальністю "МНП" - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 20.03.2025 (про забезпечення позову) по справі №915/379/25 за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "МНП" (суддя першої інстанції: Смородінова О.Г., дата та місце прийняття додаткової ухвали: 20.03.2025, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв) 17.03.2025 Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся в інтересах Миколаївської міської ради до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 51-50/2-2269вих-25 від 14.03.2025 (з додатками), в якій просив суд: - зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «МНП» повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради за актом приймання передачі земельну ділянку площею 688 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036 поблизу житлового будинку № 340 по пр. Богоявленському в м. Миколаєві; - скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «МНП» на незавершене будівництво із загальним відсотком готовності 15% за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, проспект Богоявленський, будинок 340-а у зв`язку з його знищенням (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 22.12.2020 № 39978937) із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи; - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МНП» (код ЄДРПОУ 39889253) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва МФО 820172) сплачений судовий збір за подачу позову; - про дату, час та місце розгляду справи повідомити Миколаївську обласну прокуратуру. Підставою для пред`явлення позову стало порушення інтересів держави у зв`язку з незаконним використанням ТОВ «МНП» земельної ділянки комунальної власності площею 688 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036 та її обтяження реєстрацією за Товариством права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який наразі не існує. 18.03.2025 до суду від Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла заява б/н від 18.03.2025 (вх. № 4143/25) про забезпечення позову, в якій заявник просив суд вжити заходів для забезпечення позову Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва. З цією метою: - заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо незавершеного будівництва із загальним відсотком готовності 15 % за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, проспект Богоявленський, будинок 340-а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2262270148101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) та земельної ділянки площею 688 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 216270348101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно); - заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «МНП» (адреса: вул. Соборна, б. 12/1, м. Миколаїв, 54017, код ЄДРПОУ 39889253) проводити добудову, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо незавершеного будівництва за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, проспект Богоявленський, будинок 340-а, а також здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці площею 688 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036. В обґрунтування заяви, Прокурор зазначав, що якщо під час розгляду справи або набрання рішенням суду законної сили Товариство відчужить у будь-який спосіб спірний об`єкт на користь інших осіб, це зумовить необхідність звернення до суду з іншим позовом до інших відповідачів. Реєстрація за Товариством речового права відносно зазначеної земельної ділянки дозволить проводити будівельні роботи та вчинити інші дії. Зазначене призведе до тривалого порушення інтересів держави. Поряд з цим, наявність зареєстрованої заборони вчинення реєстраційних дій є безумовною підставою для зупинення державної реєстрації прав і законодавством не встановлено жодних винятків. Тому з метою забезпечення позову доцільно забороняти органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірного об`єкту незавершеного будівництва та земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036. Крім того, Прокурор стверджував, що метою заходу забезпечення позову в частині заборони проводити добудову, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо незавершеного будівництва, а також здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці площею 688 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036 є запобігання зміні предмету спору, сторін у справі та забезпечення реального виконання рішення суду й поновлення інтересів держави. Прокурор стверджував, що ТОВ «МНП», як власник об`єкту незавершеного будівництва, що має декларацію про початок будівельних робіт від 18.05.2017 № МК 103171382001, може здійснити будівельні роботи, ввести магазин в експлуатацію та зареєструвати право власності на нього, що призведе до зміни предмету позову. Вчинення товариством будь-якої з указаних дій, на переконання заявника, унеможливить ефективний захист інтересів держави. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.03.2025 заяву Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва б/н від 18.03.2025 (вх. № 4143/25) про забезпечення позову у справі № 915/379/25 задоволено частково; вжито заходи забезпечення позову у справі № 915/379/25, а саме: заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо незавершеного будівництва із загальним відсотком готовності 15 % за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, проспект Богоявленський, будинок 340-а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2262270148101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) та земельної ділянки площею 688 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 216270348101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно); в іншій частині у задоволенні заяви Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва б/н від 18.03.2025 (вх. № 4143/25) про забезпечення позову у справі № 915/379/25 відмовлено. Суд у своїй ухвалі дійшов висновку, що вимоги прокурора про заборону Товариству з обмеженою відповідальністю «МНП» (адреса: вул. Соборна, б. 12/1, м. Миколаїв, 54017, код ЄДРПОУ 39889253) проводити добудову, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо незавершеного будівництва за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, проспект Богоявленський, будинок 340-а, а також здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці площею 688 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036 є такими, що задоволенню не підлягають, оскільки не мають правового зв`язку з предметом позовних вимог, під час розгляду яких судом буде досліджуватися саме питання щодо наявності правових підстав для повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірне нерухоме майно. Частково не погоджуючись з такою ухвалою, прокурор звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у який просить оскаржувану ухвалу скасувати в частині відмови в задоволенні заяви Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва про забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «МНП» (адреса: вул. Соборна, б. 12/1, м. Миколаїв, 54017, код ЄДРПОУ 39889253) проводити добудову, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо незавершеного будівництва за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, проспект Богоявленський, будинок 340-а, а також здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці площею 688 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036.

2. Заборонити товариству з обмеженою відповідальністю «МНП» (адреса: вул. Соборна, б. 12/1, м. Миколаїв, 54017, код ЄДРПОУ 39889253) проводити добудову, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо незавершеного будівництва за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, проспект Богоявленський, будинок 340-а, а також здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці площею 688 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036. На думку прокурора, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню обидва запропоновані способи забезпечення позову, які пов`язані з предметом позовних вимог. Заборона реєстраційних дій щодо об`єкту незавершеного будівництва та земельної ділянки під ним не перешкодить протиправній поведінці відповідача, яка може призвести до зміни предмета позову, істотно ускладнить ефективний захист і поновлення порушених інтересів позивача, а також унеможливить виконання рішення суду за умов задоволення позову. Тому апелянт вважає, що прокурором обґрунтовано забезпечення позову ще й шляхом заборони ТОВ «МНП» проводити добудову, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо об`єкту незавершеного будівництва, а також здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036. Так, у заяві про забезпечення позову зазначено, що за ТОВ «МНП» зареєстровано 22.12.2020 право власності на об`єкт незавершеного будівництва (15 % готовності) по пр. Богоявленському, 340-а в м. Миколаєві. Проте комісійним обстеженням земельної ділянки за вказаною адресою 12.12.2024 не виявлено будь-якої забудови, у т.ч. фундаменту. Оскільки незавершене будівництво фактично відсутнє/знищене, то відповідно до статей 179, 181-182 Цивільного кодексу України немає правових підстав для існування державної реєстрації за ТОВ «МНП» права власності на нього. Прокурор вважає, що на підставі чинної декларації про початок будівельних робіт від 18.05.2017 № МК 103171382001 ТОВ «МНП» може під час розгляду справи, але до прийняття судом остаточного рішення, відбудувати об`єкт незавершеного будівництва (фундамент). А оскільки останній за даними Державного реєстру прав має незначний відсоток готовності (15 %), то дії з його відбудови можуть бути вчинені ТОВ «МНП» за короткий проміжок часу. На переконання апелянта, судом безпідставно залишено поза увагою доводи Прокурора про те, що об`єкт незавершеного будівництва наразі фізично не існує, а тому не може бути використаний для будь якої господарської діяльності. У зв`язку з цим заборона ТОВ «МНП» проводити добудову, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо незавершеного будівництва не матиме негативних матеріальних наслідків ні для відповідача, ні для третіх осіб. До того ж, як стверджує Прокурор, зазначений спосіб забезпечення позову не перешкоджатиме здійсненню ТОВ «МНП» обраних ним інших видів економічної діяльності: купівлі нерухомого майна (68.10), консультуванню з питань комерційної діяльності й керування (70.22). Прокурор стверджує, що заборона ТОВ «МНП» проводити добудову, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо незавершеного будівництва, здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці площею 688 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036 має за мету залишити незмінними предмети позовних вимог, забезпечити ефективний захист прав позивача і можливість виконання рішення суду за умов задоволення позову. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 20.03.2025 по справі №915/379/25; призначено розгляд справи №915/379/25 на 28.04.2025 року о 14-00 год. у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали оскарження ухвали від 20.03.2025 по справі №915/379/25. 11.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали від 20.03.2025 по справі №915/379/25. 10.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Позивача. 28.04.2025 у судове засідання з`явився Прокурор, який підтримав вимоги та доводи, викладені ним письмово в апеляційній скарзі. Інші представники учасників справи у судове засідання не з`явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином. Позивач та Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористались, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку. Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "+11 посилань", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників Позивача та Відповідача, за наявними у справі матеріалами. У відповідності до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення Прокурора, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне. Предметом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду про забезпечення позову в частині відмови у застосуванні заходу забезпечення позову у вигляді заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «МНП» проводити добудову, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо незавершеного будівництва, а також здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці. За приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. (Такі висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі № 905/491/19). Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19. Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Як зазначалось раніше, згідно зі ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема: забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання. Відповідно до ч. 3 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Відповідно до ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Відповідно до частини першої статті 139 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору. Учасник справи, який звертається із заявою про забезпечення позову, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення. Положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України пов`язують вжиття господарським судом заходів забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України як гарантії ефективності задоволення вимог позивача (заявника) за результатами розгляду спору по суті. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.08.2019 у справі №910/16586/18). Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20). Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу (іншим особам) здійснювати певні дії (постанови Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 914/649/20, від 16.05.2023 у справі № 910/2281/22). Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20. За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19). Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18). З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, Позивачем зазначено такі підстави для вжиття заходів забезпечення позову: - щодо заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь - які реєстраційні дії щодо спірного об`єкту незавершеного будівництва та земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036, прокурор зазначає, що бездіяльність ТОВ «МНП» щодо повернення земельної ділянки Миколаївській міській раді, а також щодо закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на знищений об`єкта незавершеного будівництва мають очевидний протиправний характер. Якщо під час розгляду справи або набрання рішенням суду законної сили товариство відчужить у будь-який спосіб спірний об`єкт на користь інших осіб, це зумовить необхідність звернення до суду з іншим позовом до інших відповідачів. Реєстрація за товариством речового права відносно зазначеної земельної ділянки дозволить проводити будівельні роботи та вчинити інші дії. Зазначене призведе до тривалого непоновлення інтересів держави. Саме такий спосіб забезпечення позову унеможливить вжиття будь-яких дій з боку ТОВ «МНП» та інших осіб щодо спірного об`єкту незавершеного будівництва, земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036. Так, за частиною 4 статті 24 Закону передбачені випадки, коли наявність судового арешту не є підставою для відмови у державній реєстрації прав, наприклад, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно або витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння. Разом з тим, наявність зареєстрованої заборони вчинення реєстраційних дій є безумовною підставою для зупинення державної реєстрації прав і законодавством не встановлено жодних винятків. Тому з метою забезпечення позову доцільно забороняти органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірного об`єкту незавершеного будівництва та земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036; - щодо заборони ТОВ «МНП» укладати договори, вчиняти інші правочини щодо спірного об`єкту незавершеного будівництва, а також будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036, прокурор зазначає, що метою заходу є запобігання зміні предмету спору, сторін у справі та забезпечення реального виконання рішення суду й поновлення інтересів держави. Оскільки Прокурором оскаржено ухвалу суду в частині відмови судом в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони ТОВ «МНП» укладати договори, вчиняти інші правочини щодо об`єкту незавершеного будівництва, а також будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036, відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як зазначалось раніше, предметом позовних вимог у даній справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю МНП про повернення земельної ділянки комунальної власності та скасування державної реєстрації права власності Товариства на об`єкт незавершеного будівництва у зв`язку з його знищенням. Позаяк Прокурор звернувся до суду з немайновими позовними вимогами, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки Позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 25.02.2019 у справі №924/790/18, від 11.10.2019 у справі №910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 30.09.2020 у справі №910/19113/19, від 30.11.2020 у справі 910/217/20, від 17.12.2020 у справі №910/11857/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 13.05.2021 у справі №916/2761/20). Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів усіх учасників; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності учасників правовідносин. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Разом з тим, вимоги позивача в частині заходів забезпечення позову, про застосування яких просить заявник, у вигляді заборони відповідачу проводити добудову, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо незавершеного будівництва за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, проспект Богоявленський, будинок 340-а, а також здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці площею 688 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036 не мають правового зв`язку з предметом позовних вимог, під час розгляду яких судом буде досліджуватися саме питання щодо наявності правових підстав для повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірне нерухоме майно. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову про зобов`язання вчиняти певні дії, оскільки запропонований Прокурором захід забезпечення позову не узгоджуються з предметом позовних вимог, і останнім не доведено неможливості здійснення захисту порушених прав у випадку невжиття такого захисту забезпечення позову, як заборона ТОВ «МНП» укладати договори, вчиняти інші правочини щодо об`єкту незавершеного будівництва, а також будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036. Заявником не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту прав Позивача, за захистом яких останній звернувся з позовом до суду, у разі задоволення позову. Колегія суддів виснує, що запропонований Прокурором захід забезпечення позову не є адекватними пред`явленій вимозі, про забезпечення якої він просить вжити такі заходи. Відтак, за відсутності будь-яких доказів неможливості чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, самі по собі доводи Апелянта про необхідність додаткової гарантії реального виконання майбутнього рішення суду у вигляді вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони укладати договори, вчиняти інші правочини щодо об`єкту незавершеного будівництва, а також будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036 - нівелюють інститут забезпечення позову. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що сам по собі об`єкт незавершеного будівництва не є предметом заявлених позовних вимог, оскільки, як зазначалось раніше, Прокурор звернувся з вимогами про повернення земельної ділянки комунальної власності та скасування державної реєстрації права власності Товариства на об`єкт незавершеного будівництва у зв`язку з його знищенням. Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не підтверджуються матеріалами оскарження ухвали та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги. Відтак, врахувавши наведені законодавчі приписи у сукупності зі встановленими обставинами даної справи, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо недоведеності заявником (позивачем) підстав для вжиття таких заходів забезпечення позову, як заборона Товариству з обмеженою відповідальністю «МНП» проводити добудову, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо незавершеного будівництва за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, проспект Богоявленський, будинок 340-а, а також здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці площею 688 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:023:0036, а також неспівмірності означених заходів забезпечення із заявленими позовними вимогами, а отже правильно відмовив у задоволенні заяви в цій частині. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 " Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права. Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм процесуального права судом першої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження. За змістом ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно із ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 20.03.2025 по справі №915/379/25 підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 20.03.2025 по справі №915/379/25 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 20.03.2025 по справі №915/379/25 залишити без змін.

3. Матеріали оскарження ухвали по справі №915/379/25 повернути до Господарського суду Миколаївської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 01.05.2025 року. Головуюча суддя: Н.М. Принцевська Судді: Я.Ф. Савицький А.І. Ярош