Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/3471/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3134/25 Справа № 213/3471/24 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2025 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., за участю секретаря Черняєвої С.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №213/3471/24 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 грудня 2024 року, встановив: У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог послалась на те, що позивач працювала з 20.09.1994 по 31.07.2023 на підприємстві відповідача, що загалом складає 21 рік і 4 місяці. За результатами проходження в липні 2024 року медико-соціальної експертизи позивачу було встановлено втрату 65% професійної працездатності безстроково, в тому числі 50% по вібраційній хворобі, 10% - по хронічному бронхіту, 5% - по слуху, а також встановлено 3 (третю) групу інвалідності безстроково. Просила суд стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 520000 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 260 000 гривень. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» в дохід держави судовий збір у розмірі 2 600 гривень. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що неповно враховано судом висновки Верховного Суду, викладені при вирішенні аналогічних справ, та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, просить рішення суду змінити, збільшивши розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача моральної шкоди, до суми, заявленої у позові. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не оцінено всі докази у сукупності і неповно з`ясовані всі обставини, що мають суттєве значення для справи, зокрема, судом не взято до уваги стаж роботи позивача на підприємстві відповідача, а також важкість виконуваної ним роботи. Вважає, що визначений розмір моральної шкоди значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. В апеляційній скарзі ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що наявність шкідливих умов праці на деяких робочих місцях є об`єктивним явищем. Нормативними актами з охорони праці передбачаються заходи для максимально можливої нейтралізації дії шкідливих чинників, але не встановлюється заборон на проведення робіт у шкідливих умовах праці. Зазначає, що позивач достеменно усвідомлюючи наявність шкідливих та небезпечних виробничих факторів на робочому місці, що безпосередньо пов`язані із використанням обладнання, машин та механізмів, все одно реалізувала своє право на працю саме в шкідливих умовах праці на протязі тривалого часу більше 20 років. Тобто, позивач не лише знала про шкідливі умови, без яких неможлива конкретна робота на гірничому підприємстві, але й свідомо продовжувала працювати на таких умовах тривалий час, отримуючи за це відповідні пільги. Крім того зазначає, що позивач в позовній заяві як правову підставу своїх вимог посилається на п.1 ч.2 ст. 1167 ЦК України, тобто завдані джерелом підвищеної небезпеки, але в даному випадку будь-яких прав потерпілої працівниці з боку роботодавця не було порушено, умови праці відповідали вимогам та не чинили вплив на погіршення стану здоров`я потерпілої працівниці, а отже, факту дії джерела підвищеної небезпеки, власником чи користувачем якого є відповідач, матеріалами Акту не визначено, а тому рішення суду першої інстанції, яким суд поклав на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» відповідальність за настання шкоди позивачу на підставі п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, є неправомірним та безпідставним. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги позивача та відповідача не підлягають задоволенню, за наступних підстав. Відповідно частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, що позивач та відповідач перебували у трудових відносинах з 20.09.1994 по 31.07.2023, що підтверджується копією трудової книжки позивача. При цьому, суд враховує численні зміни організаційно-правових форм та найменувань відповідача. Відповідно медичної довідки про проходження попереднього (періодичного) медичного огляду працівника №495 від 12.06.2023, позивач не є придатною працювати за професією. 31.07.2023 позивач була звільнена за угодою сторін з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». У березні 2024, під час проходження чергового лікування в ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини», у позивача були виявлені професійні захворювання, про наявність яких складено медичний висновок від 14.03.2024 №

426. Зокрема, позивачу встановлено діагноз: вібраційна хвороба другої стадії; хронічний (пиловий) бронхіт. Легенева недостатність першого ступеня; хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглуховатість другого ступеня (з легким зниженням слуху). На підставі повідомлення ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» про наявність у позивача професійних захворювань, Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці було проведено розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 22.04.2024 форми П-4. Причиною виникнення професійних захворювань, згідно з вказаним Актом розслідування, стали вібрація, пил, шум, рівень яких перевищував нормативні значення. Відповідно довідок МСЕК серії 12 ААГ №573746 та серії 12 ААА №130111 від 25.07.2024 позивачу було встановлено втрату 65% професійної працездатності безстроково, у тому числі: 50% по вібраційній хворобі, 10% - по хронічному бронхіту, 5% - по слуху, а також встановлено 3 (третю) групу інвалідності безстроково. Згідно індивідуальної програми реабілітації інваліда №579 від 25.07.2024 позивачу встановлені обмеження до самообслуговування, пересування та трудової діяльності. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції враховував ступінь втрати працездатності, встановлену групу інвалідності, кількість професійних захворювань, які вразили відразу декілька систем організму (дихальна, сенсорна, покривна), звільнення позивача з роботи через виявлену невідповідність займаній посаді за станом здоров`я, глибину, інтенсивність, тривалість фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотримуючись засад розумності і справедливості, вважав за необхідне визначити розмір моральної шкоди в сумі 260 000 гривень. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду спричинену втратою здоров`я на виробництві, вважає його законним і обґрунтованим та розглянувши доводи апеляційних скарг виходить з наступного. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано і практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди. Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України в «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Під час виконання трудових обов`язків та враховуючи професійний маршрут на підприємстві на ОСОБА_1 діяли шкідливі виробничі фактори такі як вібрація, пил, шум, рівень яких перевищував нормативні значення. Згідно п. 18 зазначеного Акту причинами виникнення професійного захворювання є: пил: вміст кремнію діоксиду кристалічного при вмісті в пилу від 10 до 70% становив 7,8 мг/м3 при нормативному значенні 2,0 мг/м3. Вібрація: фактичне значення еквівалентного коригованого рівня віброприскорення становило 60/60/53 дБ при нормальному значенні 59/59/59 дБ. Шум: еквівалентний рівень шуму складав до 86 дБА при гранично допустимому рівні 75 дБА. Отже, роботодавець ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» під час роботи позивача допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та важкої праці, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Стаття 4 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що державна політика в галузі охорони праці базується зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами. У справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. На думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги позивача про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є заниженим, не заслуговують на увагу, оскільки, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд першої інстанції в повній мірі врахував роз`яснення, наведені у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає стягнення відшкодування в розмірі 260 000 гривень достатньою сатисфакцією за завдану позивачеві моральну шкоду. Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом обставин справи та невірне застосування ним законодавства, яке регулює спірні правовідносини та повністю повторюють доводи відзиву на позовну заяву, які вже були взяті до уваги судом першої інстанції. Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача щодо правової підстави вимог позивача в позовній заяві внаслідок джерела підвищеної небезпеки є безпідставними та необґрунтованими, оскільки, в позовній заяві позивач не вказував як правову підставу своїх вимог п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав для скасування рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 грудня 2024 рокунемає, оскільки, воно відповідає нормам матеріального і процесуального права. Відповідно частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повне судове рішення складено 30 квітня 2025 року. Головуючий суддя: О.І.Корчиста