Постанова Житомирський апеляційний суд № 279/4310/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №279/4310/21 Головуючий у 1-й інст. Коваленко В. П. Категорія 31 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Галацевич О.М., Григорусь Н.Й. з участю секретаря судового засідання Драч Т.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №279/4310/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ТОВ Торгівельна компанія «Полісся-Продукт» про визнання договору дарування удаваним правочином та поділ майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Барановський Ігор Іванович на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Коваленко В.П. встановив: У серпні 2021 року позивач через свого представника звернувся до суду із вказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати удаваним правочином договір дарування нежитлового приміщення торгівельного офісу, вбудованого в п`ятиповерховому житловому будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 78,4 кв.м., реєстраційний номер майна 24370235, укладений між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 31 серпня 2012 року за №1901 приватним нотаріусом Добролежею Л.Г., та визнати його договором купівлі-продажу, а також поділити між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказане нежитлове приміщення. На обґрунтування позовних вимог вказував, що з 19 грудня 2009 року до 21 січня 2020 року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . За час шлюбу придбали нежитлове торгівельно-офісне приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 78,4 кв.м., реєстраційний номер майна 24370235. Зазначав, що на підставі договору дарування відповідач ОСОБА_2 стала власником спірного кафе. Однак, на день укладення спірного договору 31 серпня 2012 року відповідач ОСОБА_3 написав розписку, де закріпив той факт, що він отримав від ОСОБА_2 58 800,00 доларів США. Дата написання розписки співпадає з датою укладення договору дарування. З розписки від 31 серпня 2012 року, написаної власноручно відповідачем ОСОБА_3 випливає, що загалом все належне йому приміщення по вищевказаній адресі є оплаченим з боку відповідача ОСОБА_2 у сумі 58 800 доларів США і більше фінансових претензій ОСОБА_3 до ОСОБА_2 немає. У цій же розписці написано, що гроші отримані за продане нежитлове приміщення (торгово-офісне). Дата розписки ідентична даті посвідчення договору дарування. Вважає, що і розписка про купівлю-продаж, і договір дарування мають одну дату та стосуються одного й того ж об`єкта нежитлового, торгівельно-офісного приміщення. Оскільки вказане спірне майно було придбано в період шлюбу, то просить розділити його в рівних частках. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що 27 жовтня 2023 року у підготовчому засіданні він заявив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з питанням: «Чи виконаний рукописний текст (рукописні записи) у розписці від 31.08.2012 про отримання від відповідача ОСОБА_2 58 800,00 доларів США відповідачем ОСОБА_3 .?». У задоволенні даного клопотання йому було відмовлено з мотивів затягування процесуальних строків. Вважає, що така відмова порушує основні засади цивільного судочинства, визначені у ст. 5,10,12 ЦПК України та в інших статтях. Вказує, що з 19 грудня 2009 року до 21 січня 2020 року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . За час шлюбу сторони придбали нежитлове приміщення, торгівельно-офісне по АДРЕСА_1 , загальною площею 78,4 кв.м., реєстраційний номер майна 24370235. По нежитловому приміщенню магазину по АДРЕСА_1 було укладено договір дарування між дарувальником ОСОБА_3 і обдаровуваним ОСОБА_2 . Проте, на день укладення договору дарування, а саме, 31 серпня 2012 року, відповідач ОСОБА_3 написав на ім`я ОСОБА_2 розписку, де закріплює той факт, що за нежитлове приміщення за адресою по АДРЕСА_1 , він отримав від ОСОБА_2 58 800,00 доларів США. Додає, що з розписки від 31.08.2012 року, написаної власноручно відповідачем ОСОБА_3 випливає, що загалом все належне йому приміщення по АДРЕСА_1 , є оплаченим з боку ОСОБА_2 у сумі 58 800,00 дол. США і більше фінансових претензій ОСОБА_3 до ОСОБА_2 не має. У цій же розписці написано, що гроші отримані за продане нежитлове приміщення (торгово-офісне). Дата розписки ідентична даті посвідчення договору дарування. Вказує, що згідно Інформаційної довідки від 29.11.2019 №190848997, реєстраційний номер майна 24370235, договір дарування посвідчений 31.08.2012 за №1901 приватним нотаріусом Добролежею Л.Г. Таким чином, на його думку, і розписка про купівлю-продаж, і договір дарування мають одну дату та стосуються одного й того ж об`єкта нежитлового, торгівельно-офісного приміщення. Ознаками фактично вчиненого відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 правочину у виді договору купівлі-продажу є: 1) передача майна однією стороною іншій стороні; 2) прийняття майна другою стороною; 3) оплата майна другою стороною. Отже, фактично було вчинено договір купівлі-продажу, який було приховано формальним правочином дарування. Вважає оспорюваний договір дарування удаваним, тому відносини між колишнім подружжям ОСОБА_1 і ОСОБА_2 повинні регулюватися правилами, які стосуються правочинів купівлі-продажу майна. Просив апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі. Відповідачі своїм правом подати відзив не скористалися. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Сторона позивача та третя особа у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи із наступного. Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з грудня 2009 року по грудень 2019 року, який було розірвано відповідно до рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 грудня 2019 року (а.с.17 т.1). Відповідно до договору дарування від 31.08.2012 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 торгівельно-офісне приміщення, вбудоване в п`ятиповерховому житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Добролежею Л.Г., зареєстровано в реєстрі за №1901 (а.с.76 т.2). Вказаний договір зареєстрований приватним нотаріусом Коростенського міського округу Добролежею Л.Г., що вбачається з витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів (а.с.74 т.2). З розписки від 31.08.2012 року вбачається, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 58 800,00 доларів США за продаж нежитлового приміщення (торгово-офісного) за адресою: АДРЕСА_1 . Фінансових претензій не має (а.с.78 т.1). Відповідно до договору купівлі-продажу приміщення від 02.10.2020 року, ОСОБА_2 передала у власність (продала) ТОВ Торгівельна компанія «Полісся-Продукт» нежитлове приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ринкова вартість приміщення становить 61 500,00 грн. (а.с.54-55 т.2). Згідно відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №609804 від 27.05.2024 року за ТОВ Торгівельна компанія «Полісся-Продукт» зареєстровано право власності на нежиле приміщення магазину площею 87,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.57-58 т. 2). Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у справі №279/6689/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Левківська Г.С. про визнання договорів дарування удаваними та поділ майна подружжя, відмовлено (а.с.18-21 т.1). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірний договір дарування є удаваним, тому підстави для задоволення позову відсутні. Судом при розгляді справи не було встановлено, що укладення оспорюваного договору дарування мало на меті умисно приховати договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме, передачу майна (товару) у власність другій стороні (покупцеві) за певну грошову суму. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи із наступного. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У справі, яка переглядається, позов обґрунтовано тим, що, укладаючи договір дарування від 31 серпня 2012 року, сторони цього договору насправді вчиняли договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення (торгово-офісного) за адресою: АДРЕСА_1 . Стаття 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Частиною другою статті 719 ЦК України передбачено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 204 ЦК України встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 26 березня 2024 року у справі № 750/6086/23, провадження № 61-18582св23). Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 757/563/20-ц, провадження № 61-8518св22). При цьому загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема відповідно до частини п`ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Так відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Тлумачення змісту статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 викладено правовий висновок про те, що «за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним». Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц, провадження № 14-498цс18. Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 357/3132/15-ц (провадження № 61-16179св19) для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників. Таким чином, правова конструкція статті 235 ЦК України свідчить, що усі сторони удаваного договору мають намір вчинити правочин інакший, ніж указують. У справі, яка переглядається, позивач просив суд визнати удаваним договір дарування нежитлового приміщення (торгівельно-офісного) за адресою: АДРЕСА_1 , поділити між позивачем та ОСОБА_2 вказане нежитлове приміщення та визнати за ним право власності на ідеальну частку вказаного майна. Сторонами спірного договору дарування є ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована). Таким чином, процесуальним обов`язком позивача у цій справі є доведення того, що вказаний договір є удаваним. Колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірний договір дарування є удаваним, тому підстави для задоволення позову відсутні. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За вимогами ЦПК України суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Позивач на підтвердження тих обставин, на які посилався під час звернення до суду з позовом у цій справі, надав розписку від 31.08.2012 року, з якої вбачається, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 58 800 доларів США за продаж нежитлового приміщення (торгово-офісного) за адресою: АДРЕСА_1 . Фінансових претензій не має (а.с.78 т.1). Дата написання розписки співпадає з датою укладення договору дарування. Однак, в судовому засіданні ОСОБА_3 стверджував, що ніяких коштів він не отримував від ОСОБА_2 , надана позивачем розписка йому не належить, для проведення у справі почеркознавчої експертизи надав суду зразки підпису та почерку. Згідно із вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх недоведеністю. Твердженням відповідача, що ним не підписувалась розписка, та те, що підпис відрізняється, судом першої інстанції надана правильна оцінка. Так, за клопотанням представника позивача ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04.10.2022 у цивільній справі №279/4310/21 призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: - чи виконаний підпис у розписці від 31.08.2012 року про отримання від відповідача ОСОБА_2 58 800 доларів США, відповідачем ОСОБА_3 чи іншою особою? Проте вказана ухвала була повернута експертною установою суду без виконання у зв`язку із несплатою позивачем коштів за проведення експертизи. Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27.10.2023 відмовлено представнику позивача адвокату Барановському І.І. в задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи в справі з огляду на те, що в судовому засіданні 04.10.2022 призначалась почеркознавча експертиза, на вирішення якої поставлено питання чи виконаний підпис на розписці ОСОБА_3 чи іншою особою. Витрати за проведення вказаної експертизи покладались на позивача. Однак, у зв`язку з неоплатою експертизи справа повернута до суду. Окрім цього, експертом було направлено клопотання про надання додаткових матеріалів, який суд отримав 12.07.2023 року, яке було направлено сторонам для відома та виконання, що підтверджується повідомленнями про його отримання, зокрема і відповідачем. Також, суд повторно направляв рахунок експерта стороні відповідача. 31 серпня 2023 року матеріали справи були повернуті експертом, у зв`язку з невиконанням вимог клопотання та через те, що відповідач не здійснив оплату. 15 квітня 2024 року від представника позивача адвоката Барановського І.І. на адресу Житомирського апеляційного суду надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 25 липня 2024 року призначено у справі № 279/4310/21 судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: - чи виконаний підпис та рукописний текст (рукописні записи) у розписці від 31.08.2012 про отримання від відповідача ОСОБА_2 58 800 доларів США відповідачем ОСОБА_3 чи іншою особою? Провадження у справі на час проведення експертизи було зупинено. 20 вересня 2024 року на адресу суду надійшло клопотання експерта про надання додаткових матеріалів для виконання судової почеркознавчої експертизи №8493/24-32 та клопотання про погодження строків проведення експертизи, а також рахунок №3923 від 04 вересня 2024 року. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 23 вересня 2024 поновлено апеляційне провадження у даній справі для розгляду зазначених клопотань. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року продовжено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз строк проведення судової почеркознавчої експертизи, призначеної у даній справі ухвалою Житомирського апеляційного суду від 25 липня 2024 року, на строк понад 90 календарних днів. Клопотання експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Годзь Віталія про надання додаткових матеріалів для проведення судової почеркознавчої експертизи задоволено частково. Надано експерту для проведення експертизи наступні документи: - додаткові експериментальні зразки почерку ОСОБА_3 , виконані у вигляді тексту, аналогічного змісту досліджуваного документа та підпису; - додаткові експериментальні зразки почерку ОСОБА_3 , виконані у вигляді записів « ОСОБА_4 », « ОСОБА_4 »; - додаткові експериментальні зразки цифрових записів ОСОБА_3 , виконані у вигляді цифрових записів, аналогічних тим, що містяться у досліджуваному документі; - документи, в яких містяться зразки підпису та почерку ОСОБА_3 , які експерт може використовувати в якості порівняльного матеріалу: відзив на позовну заяву про визнання договорів дарування удаваними та поділ майна подружжя (т.1 а.с.45 зворот), заява від 11.11.2024 року, заява від 11.11.2024 року та експериментальні зразки почерку (т.2 а.с.165-181), копії паспорта та договору дарування (т.2 а.с.77, 97). Розписка від 31.08.2012 року у розшитому вигляді від матеріалів справи. На виконання ухвали Житомирського апеляційного суду від 25 липня 2024 року про призначення експертизи, направлено матеріали цивільної справи № 279/4310/21 експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, який знаходиться за адресою: 03680, вул. Смоленська, 6, м. Київ. Провадження у справі на час проведення судової експертизи зупинено. 04 березня 2025 року на адресу Житомирського апеляційного суду повернулася цивільна справа без виконання ухвали суду від 25 липня 2024 року та експертного провадження №8493/24-32 у зв`язку із несплатою вартості експертизи. Отже, позивач, заявивши двічі клопотання про проведення експертизи, не виконав покладені на нього обовязки щодо умов проведення експертизи. Доводи апеляційної скарги щодо того, що розписка від 31 серпня 2012 року написана саме ОСОБА_3 , і це буде підтверджено проведеною судовою почеркознавчою експертизою, апеляційним судом відхиляються з огляду на таке. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. За змістом ст. 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Власного експертного висновку позивачем не надано, як і не оплачено експертизу, призначену судом. Крім того, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частини перша, друга статті 13 ЦПК України). Відповідно до статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Таким чином враховуючи, що позивачем у справі двічі не було здійснено оплату за проведення у справі судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів з урахуванням ст. 109 ЦПК України вважає за можливе відмовити у визнанні факту підписання і складання розписки від 31.08.2012 року відповідачем ОСОБА_3 . З врахуванням обставин справи, процесуальної поведінки сторони позивача, суд першої інстанції, з чим погоджується колегія апеляційного суду, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки стороною позивача не надано належних доказів на спростування обставин, на які він посилається в позові та апеляційній скарзі, та не вчинено всіх необхідних дій з метою проведення експертизи. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірний договір дарування є удаваним, тому підстави для задоволення позову відсутні. Зокрема, вимога про поділ майна подружжя є похідною від попередньої вимоги і задоволенню не підлягає. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях. Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Барановський Ігор Іванович, залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 квітня 2025 року. Головуючий Судді