Постанова 4855 № 640/4264/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4264/20 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2025 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги, заробітної плати та середнього заробітку,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить визнати протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги, заробітної плати та середнього заробітку. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після звільнення позивача із займаної посади відповідачем не була виплачена вихідна допомога за останні два місяці перед звільненням. Оскільки при звільненні не виплачені всі належні суми, тому є підстави для застосування до Офісу Генерального прокурора відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідачем подано відзив на позов, в якому останній зазначив, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру», яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16. Таким чином, ОСОБА_1 при звільненні виплачені всі належні суми, тому підстав для застосування до Офісу Генерального прокурора відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, немає. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року з урахуванням ухвали від 26 травня 2022 року, частково скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року, а справу в частині обрахунку суми стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми вихідної допомоги при звільненні направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора здійснити ОСОБА_1 виплату вихідної допомоги в порядку статті 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку 40 713,69 грн. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25000 грн, сума без виключення сум відрахування на податки. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт наголошує, що судом першої інстанції невірно розраховано розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині. Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року № 2076ц позивача звільнено з посади заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року. Цим же наказом зобов`язано Департамент планово - фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. Однак, після звільнення ОСОБА_1 із займаної посади Генеральною прокуратурою України, як стверджує позивач, не була виплачена вихідна допомога, передбачена статтею 44 Кодексу законів про працю України. Окрім того, за твердженням позивача, у вересні - грудні 2019 року йому не була виплачена частина заробітної плати у вигляді надбавки за класний чин. Не погоджуючись із позицією відповідача з приводу невиплати вихідної допомоги при звільненні, а також надбавки за класний чин, позивач вважає тим самим своє право порушеним, а тому звернувся до суду із даним позовом. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року з урахуванням ухвали від 26 травня 2022 року, частково скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року, а справу в частині обрахунку суми стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми вихідної допомоги при звільненні направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходи з того, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки, тому саме в цій частині судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно з правилами, встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. Оскільки відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, та враховуючи приписи статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. За наслідком розгляду справи № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки: - умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; - під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо); - аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно; - оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишніми працівниками, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17. Також судом апеляційної інстанції враховано правову позицію викладену у поставах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 520/5559/2020, від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19. При цьому правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України та щодо застосування статті 233 КЗпП України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями, зокрема військовослужбовцями, Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, з якої вбачається, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою (грошовим забезпеченням). Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Разом з тим, в силу ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов`язковою умовою для застосування ст.117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Підставою для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч.2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року. Верховний Суд в постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 зазначив, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, 19.07.2022, і після цього. Так, період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Таким чином, належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позову в цій частині позовних вимог виходив з того, що зважаючи на внесені у статті 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року), відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто за період з 24 грудня 2019 року по 24 червня 2020 року включно та становить 101 робочий день. Отже, сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період, що не перевищує шести місяців, з 24 грудня 2019 року по 24 червня 2020 року, становить 191 259,66 грн (1 893,66 грн * 101 робочий день). Суд першої інстанції вказав, що визначений розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (але не більше як за шість місяців) в сумі 191 259,66 грн перевищує розмір своєчасно невиплаченої одноразової грошової допомоги на підставі рішення суду, а відтак не є співмірним і не підлягає стягненню у повному обсязі. Разом із тим, колегія суддів наголошує, що обмеження спірної виплати 6 місяцями застосовується лише з 19.07.2022, що підтверджується викладеними вище нормами законодавства. Крім того, колегія суддів не погоджується з розрахунком розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункту 8 вищевказаного Порядку). Щодо періоду до 19.07.2022. Для визначення розміру штрафної санкції слід встановити частку недоплаченої особі при звільненні суми, після чого встановити грошовий вираз цієї частки від середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, який і буде тією сумою, до якої необхідно зменшити середній заробіток. При звільнені позивачу 24.12.2019 належало до сплати 427 187,59 грн, з яких 386 473,85 грн це заробітна плата і компенсація за невикористані відпустки, а також 40 713,74 грн вихідна допомога в порядку ст. 44 КЗпП України. Всього відповідач позивачу при звільненні 24.12.2019 сплатив 386 473,85 грн. Так, згідно з розрахунковим листом бухгалтерії Офісу Генерального прокурора за грудень 2019 року позивачу надано 393 392,85 грн, однак 6 919,00 грн з них - це аванс, який сплачено раніше і який не належить до сум, сплачених при звільненні. Отже, при самому звільненні 24.12.2019 перераховано - 386 473,85 грн (393 392,85 грн - 6 919,00 грн = 386 473,85 грн). За таких обставин, істотна частка недоплаченої суми (40 713,69 грн) від усієї суми, що підлягала сплаті 24.12.2019 (427 187,59 грн), складає 9,53% (40 713,69 грн/427 187,59 грн*100% = 9,53%). Штрафна санкція вираховується за формулою: середній заробіток за час затримки вихідної допомоги * 9,53% /100%. Середньоденний заробіток позивача на день його звільнення (24.12.2019) складав 1 893,66 грн. Повний середній заробіток за час затримки вихідної допомоги з 25.12.2019 по 18.07.2022 (642 робочих дня) становить 1 215 729,72 грн (642 дня * 1 893,66 грн = 1 215 729,72). Після цього весь середній заробіток (1 215 729,72 грн.) слід помножити на істотну частку недоплаченої при звільненні суми (9,53%) та поділити на 100%, зокрема: 1 215 729,72 * 9,53% / 100% = 115 859,04 грн. Таким чином, середній заробіток до 19.07.2022 складає 115 859,04 грн. Колегія суддів дійшла висновку, що враховуючи тривалий час, за який виникла дана заборгованість (більше 5 років), зазначений розмір є співмірним і відповідатиме належному відновленню порушених прав позивача. Крім того, відповідачем жодними доказами не спростовано зазначений позивачем розрахунок. Щодо періоду з 19.07.2022. Відповідно до нової редакції статті 117 КЗпП України з 19.07.2022 стягнути середній заробіток можливо лише за 6 місяців. Так, з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 132 робочих дня. Отже, середній заробіток складатиме 249 963,12 грн (132 дня * 1 893,66 грн = 249 963,12 грн). Загальна сума середнього заробітку як до 19.07.2022, так і після цього дорівнює 365 822,16 грн (249 963,12 грн + 115 859,04 грн = 365 822,16 грн). Колегія суддів вказує, що враховуючи викладене вище в сукупності, зважаючи, що обов`язок суду щодо визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 Кодексу законів про працю України, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 365 822,16 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми. Колегія суддів при прийнятті даного рішення керується правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №560/687/24, від 19.09.2024 у справі №420/573/23, від 29.08.2024 у справі №200/3662/23, від 24.07.2024 у справі №380/12088/22, від 16.07.2024 у справі №460/14438/23, від 23.05.2024 у справі №580/9003/23, від 23.05.2024 у справі №200/2048/23, від 10.04.2024 у справі №360/380/23, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 14.03.2024 у справі №560/6960/23, від 30.04.2024 у справі №400/8493/23. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині та прийняття в цій частині нової постанови про задоволення позову. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року - скасувати в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25 000 та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 365 822,16 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 28.04.2025. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма Судді: В.О. Аліменко Н.В. Безименна