Постанова 4852 № 160/31508/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 25 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 160/31508/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року в адміністративній справі №160/31508/24 (головуючий суддя першої інстанції Луніна О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Відділу перерахунку пенсій №1 управління пенсійного забезпечення надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В Позивач 27.11.2024 року звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, Відділу перерахунку пенсій №1 управління пенсійного забезпечення надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ у Вінницькій області, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просила: - визнати протиправним та скасувати рішення №912040812482 ГУ ПФУ у Вінницькій області від 20.11.2024 року про відмову проведення перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із її заявою від 31.10.2024 року; - зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату з 01 січня 2022 року її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Господарського суду Дніпропетровської області №07-47/1041/24 від 29.10.2024 року про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні/ перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та становить 70% від суддівської винагороди судді господарського суду 151837,20 грн., з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату з 01 січня 2023 року її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Господарського суду Дніпропетровської області №07-47/1042/24 від 29.10.2024 року про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні/ перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та становить 70% від суддівської винагороди судді господарського суду 164260,80 грн., з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату з 01 січня 2024 року її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Господарського суду Дніпропетровської області №07-47/1044/24 від 29.10.2024 року про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні/ перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та становить 70% від суддівської винагороди судді господарського суду 185313,60 грн., з урахуванням раніше виплачених сум. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Господарським судом Дніпропетровської області видано довідки: від 29.10.2024 року №07-47/1041/24, №07-47/1042/24, №07-47/1044/24 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року, на 01.01.2024 року. Рішенням ГУ ПФУ в Вінницькій області №912040812482 від 20.11.2024 року їй відмовлено у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Позивач вважає, що має право на перерахунок розміру довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку із зміною грошової винагороди працюючого судді. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням процесуального права. Апелянт зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою у призначенні пенсії, яка прийнята у формі рішення №912040812482 від 20.11.2024 року ГУ ПФУ у Вінницькій області. Отже, належним відповідачем у цій справі є саме ГУ ПФУ у Вінницькій області. Також вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки законодавством визначено прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в окремому розмірі, який не співпадає з прожитковим мінімумом працездатних осіб. Положення ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування в межах спірних правовідносин. Зазначає, що перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися у разі збільшення розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, автоматично, станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди, що враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інший відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 , з 20.03.2021 року перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Дніпропетровській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання суддівської винагороди, згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII. Господарським судом Дніпропетровської області складено довідки-розрахунки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці щодо позивача: - від 29.10.2024 року №07-47/1041/24 станом на 01.01.2022 року, розмір суддівської винагороди: 151837,20 грн; - від 29.10.2024 року №07-47/1042/24 станом на 01.01.2023 року, розмір суддівської винагороди: 164260,80 грн; - від 29.10.2024 року №07-47/1044/24 станом на 01.01.2024 року, розмір суддівської винагороди: 185313,60 грн. 13 листопада 2024 року позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про проведення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці. Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 20.11.2024 року №912040812482 позивачу відмовлено у проведенні перерахунку розміру довічного грошового утримання судді у відставці на підставі вищевказаних довідок-розрахунків. В обґрунтування рішення зазначено, що довідки не відповідають порядку оформлення документів. Позивач, не погодившись із рішенням пенсійного органу, оскаржила таке рішення до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Суд зазначив, що Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватись і змінюватись без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, а тому оскаржуване рішення про відмову у проведенні перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці є протиправним. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України. Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Відповідно до частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Частиною дев`ятою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Отже, з огляду на приписи частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів». В преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402) встановлено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. За частиною першою статті 4 Закону №1402 судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина 2 статті 4 Закону №1402). Відповідно до вимог частин першої та другої статті 135 Закону №1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402 (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду №4-р/2020 від 11.03.2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб 2481,00 грн.. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб 2684,00 грн.. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб 3028,00 грн.. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Наведену вище правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, від 04 грудня 2018 року №11-р/2018. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод. Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі по тексту - Закон №1401). Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Так, Конституція України у редакції Закону №1401 вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій». З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій. Пунктом 2 частини третьої та пунктом 3 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон №966). Відповідно до статті 1 Закону №966 прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. У змісті наведеної норми Закону №966 закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум. Статтею 4 Закону №966 встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Апеляційний суд звертає увагу, що Законом №966 не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», а також судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Натомість, відповідно до вимог ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня - становить 2481 гривень, а працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні. Відповідно до вимог ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня - становить 2684 гривень, а працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні. Відповідно до вимог ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня - становить 3028 гривень, а працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні. Так, зміни до Закону №1402 в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (з 01.01.2022 року по 01.01.2024 року), а також до Закону №966 щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, отже законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає. Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402. Колегія суддів звертає увагу, що Закони України, якими затверджується Державний бюджет України на відповідний рік, не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Отже, Законом №1402 закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, неправильним є застосування при розрахунку посадового окладу судді іншої величини, відмінної від тієї, що визначена спеціальним законом. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд наголошує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року за 2022, 2023, 2024 роки відповідно (2481 грн., 2684 грн., 3028 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.) була неправомірною. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області №912040812482 від 20.11.2024 року щодо відмови проведення перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці згідно заяви від 04.11.2024 року є протиправним та необґрунтованим. Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 06.03.2019 року у справі №638/12586/16-а та від 11.02.2020 року у справі №200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Також правомірним є висновок суду першої інстанції про зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 як судді у відставці на підставі довідок Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 року про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддя у відставці з 01.01.2022 року, з 01.01.2023 року та з 01.01.2024 року відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум. Таким чином, судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, зазначені вимоги в апеляційних скаргах є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню. Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року в адміністративній справі №160/31508/24 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року в адміністративній справі №160/31508/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко