Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/380/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1757/25 Справа № 214/380/24 Суддя у 1-й інстанції - КУЗНЕЦОВ Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2025 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Остапенко В.О. суддів Зубакової В.П., Корчистої О.І. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року, яке ухвалено суддею Кузнецовим Р.О. в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості про дату складення повного тексту відсутні, ВСТАНОВИВ: В січні 2024 року ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 18 лютого 2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2954055. Згідно з умовами кредитного договору Позичальник зобов`язався вчасно повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному цим Договором. Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконала свого обов`язку та припинила повертати наданий їй кредит. 23 травня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та позивачем ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» було укладено договір факторингу № 01.02-25/23, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором в сумі 55 344,30 грн, з яких: - 11000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; - 44344,30 грн - сума заборгованості за відсотками. Станом на день подачі позову позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань та штрафних санкцій за вказаним кредитним договором. Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» за кредитним договором № 01.02-25/23 в розмірі 55 344,30 грн. Тому просив суд стягнути з відповідачки вказану суму заборгованості та судові витрати. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» заборгованість за кредитним договором № 2954055 станом на 23 травня 2023 року у розмірі 55344,30 грн, з яких: 11000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 44344,30 грн - сума заборгованості за відсотками, та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684 грн. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Хижняк А.В., зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що через виникнення форс-мажорних обставин, а саме повномасштабного вторгнення росії на територію України, відповідачка втратила платоспроможність. Зазначає, що відповідно до умов договору, процентна ставка є фіксованою, однак, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що розмір процентної ставки неодноразово змінювався, тому вважає, що банком неправомірно нараховані відсотки. Крім того, не погоджується із розміром заборгованості, оскільки позивачем на підтвердження останнього не надано жодного належного доказу, оскільки розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони банку. Також, вважає, що позивачем не доведено факт підписання договору та факт передачі грошей, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 18 лютого 2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2954055. За умовами кредитного договору відповідач отримала кредит у сумі 11 000,00 грн, строком користування 360 днів з базовою процентною ставкою 1,99% в день в межах строку кредитування. Знижена процентна ставка становить 0,01% в день та застосовується на умовах, зазначених у п. 1.4.2 кредитного договору. 23 травня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та позивачем ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» було укладено договір факторингу № 01.02-25/23, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 2954055. Згідно з розрахунком заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 23.05.2023 становить 55 344,30 грн, з яких: - 11000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; - 44344,30 грн - сума заборгованості за відсотками. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 11 000,00 грн. у зв`язку із відсутністю оплати за кредитом з боку відповідача та стягнення заборгованості за відсотками, який підтверджується розрахунком заборгованості, та який відповідачем не спростований, іншого розрахунку матеріали справи не містять. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.) Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі №234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Як вбачається з матеріалів справи, 18 лютого 2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2954055. За умовами кредитного договору відповідач отримала кредит у сумі 11 000,00 грн, строком користування 360 днів з базовою процентною ставкою 1,99% в день в межах строку кредитування. Знижена процентна ставка становить 0,01% в день та застосовується на умовах, зазначених у п. 1.4.2 кредитного договору. ОСОБА_1 прийняла умови та правила надання банківських послуг шляхом обміну електронними повідомленнями за допомогою одноразових ідентифікаторів, які підписано останнім відповідно до вимог ч. 6, 8 ст.11, ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». На спростування вказаних обставин доказів не подано. Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями ст. ст. 1077,1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). 23 травня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та позивачем ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» було укладено договір факторингу № 01.02-25/23, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 2954055. Встановлено, що ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги за кредитним договором № 2954055 від 18 лютого 2022 року. Посилання відповідачки в апеляційній скарзі на те, що вона не укладала договір, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказаний договорів підписаний електронним підписом, використання яких не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора. Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Оскільки, ОСОБА_1 вважається ознайомленою з умовами правил в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», тобто до моменту підписання кредитного договору, колегія суддів приходить висновку, що відповідачка була повністю ознайомлена з порядком укладення та підписання кредитного договору, про що свідчить використання нею електронного підпису одноразового ідентифікатору. Доказів того, що персональні дані відповідачки (копія паспорта громадянина України, реквізити банківської картки на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів № НОМЕР_1 ) були використані товариством для укладення кредитного договору від її імені, відповідачкою не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій не зверталася, як і не оскаржувала правомірність укладених договорів. Вказане, на думку колегії суддів, свідчить саме про волевиявлення відповідачки щодо встановлення кредитних правовідносин з первісним кредитором ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА». Таким чином, наявні усі підстави вважати, що при укладенні спірного договору з ОСОБА_1 кредитодавець дотримався вимог ч. 2 ст. 11 Закону «Про споживче кредитування» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, на яких договори було укладено. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочинів, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідачка не була позбавлена можливості надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження цих доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до них. Таким чином, апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачкою грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеними договорами. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 за укладеним договором не сплачувала заборгованість ні новому, ні попередньому кредитору, внаслідок чого утворилася заборгованість у заявленій до стягнення сумі. Будь-яких доказів, які б спростували проведений позивачем розрахунок заборгованості, відповідачкою не надано. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неналежне виконання відповідачкою грошових зобов`язань за кредитним договором від 18 лютого 2022 року та необхідність стягнення з останньої кредитної заборгованості в загальному розмірі 55 344,30 грн. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом. На підставі викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року залишити без задоволення. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 28 квітня 2025 року. Головуючий Судді