Постанова Київський апеляційний суд № 362/764/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77 e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617 Унікальний номер справи № 362/764/22 Головуючий у суді першої інстанції - Ковбель М.М. Апеляційне провадження № 22-ц/824/470/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. ПОСТАНОВА Іменем України 23 квітня 2025 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Верланов С.М., Невідома Т.О., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Васюком Миколою Миколайовичем на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, встановив: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 36 000 грн та витрати по сплаті судового збору. Позов обґрунтовано тим, що 04 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено в простій письмовій формі договір позики, розписка про запозичення грошових коштів, відповідно до умов якої позивач передав відповідачу гроші в сумі 36 000 гривень, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути позику в строк до 04 квітня 2013 року. Відповідач умов за розпискою не виконав та борг ні у строк до 04 жовтня 2013 року, ні на час подачі позову до суду, не повернув. Зважаючи на вказане позивач змушений звернутись до суду за вирішенням спору та захистом майнових прав та інтересів. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. У апеляційній скарзі вказує, що суд безпідставно застосував до спірних відносин наслідки спливу строків позовної давності, оскільки відповідач особисто не подавав відповідну заяву, а до заяви, яка надійшла до суду від адвоката Селянка А.О., як представника відповідача, не долучені належні докази на підтвердження повноважень адвоката. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення боргу у розмірі 36 000 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Встановлено, що 04 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено в простій письмовій формі договір позики у вигляді розписки, відповідно до умов якої позивач передав відповідачу гроші в сумі 36 000 гривень, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути позику в строк до 04 квітня 2013 року (а.с. 6). Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач, всупереч положенням статті 81 ЦПК України, не надав суду жодних доказів на спростування факту існування боргу за розпискою в розмірі 36 000 гривень, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими. Разом з цим, під час розгляду справи в суді першої інстанції, 08 грудня 2022 року від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності. Так, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Загальний строк позовної давності становить 3 роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. В даному випадку, в розписці від 04 жовтня 2012 року строк повернення позики визначено сторонами до 04 квітня 2013 року. Отже, строк позовної давності для звернення з вимогою про стягнення боргу за цією розпискою закінчився 05 квітня 2016 року. Протягом вказаного строку, позивач не реалізував свого права на звернення до суду про стягнення заборгованості за розпискою від 04 жовтня 2012 року, а звернувся до суду лише 02 лютого 2022 року, що підтверджується відміткою на конверті (а.с. 12). Отже, враховуючи, що позивач пропустив строк позовної давності щодо стягнення боргу за розпискою від 04 жовтня 2012 року, а відповідач заявив про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строків позовної давності. Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на відсутність повноважень адвоката Селянка А.О. на підписання відповідної заяви в інтересах ОСОБА_2 . Так, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, реалізуючи положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий суд. У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЕСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції від 04 листопада 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві . Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість осердити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що визнано порушенням п.1 ст. 6 Конвенції . Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договір про надання правової допомоги - це письмова або у визначених законом випадках усна домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина 3 статті 27 Закон № 5076-VI), в тому числі й презумпція правомірності договору, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У договорі про надання правової допомоги закріплюється обсяг повноважень адвоката, а також вказуються обмеження щодо вчинення певних дій. Відповідно до частини 4 статті 26 Закону № 5076-VI адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону № 5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами. Згідно з частиною 3 статті 26 Закону № 5076-VI повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 5076-VI, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Так, відповідно до частини 4 статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону № 5076-VI. Ордер на надання правової допомоги (далі - ордер) - це письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Закон № 5076-VI та іншими законами України. Ордер, встановленої форми, є обов`язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону № 5076-VI (пункт 5 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41) (далі - Положення). В Україні встановлюється єдина, обов`язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України (пункт 3 Положення). Також ордер містить наступні реквізити: серію, порядковий номер ордера; прізвище, ім`я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога; посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа; назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності, відповідно до статті 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; прізвище, ім`я, по батькові адвоката, який надає правову допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав; номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане; ким ордер виданий; адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, що видає ордер; дату видачі ордера; підпис адвоката, який здійснює свою діяльність індивідуально та видав ордер або підпис адвоката, який згідно з ордером надає правову допомогу, якщо ордер, виданий адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням, або підпис керівника адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, відтиск печатки адвокатського бюро/адвокатського об`єднання у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро/адвокатським об`єднанням. Відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер) (пункт 15 Положення). Також чинним законодавством України, а саме статтею 400-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України), встановлено кримінальну відповідальність адвоката за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правничої допомоги. Варто зауважити, що, виходячи зі змісту частин 1, 3 статті 26 Закону №5076-VI, ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) на підставі вже укладеного договору. Тобто, ордер є документом, який лише посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги, тоді як увесь обсяг повноважень адвоката діяти від імені клієнта обумовлюється предметом договору про надання правової допомоги та колом визначених в ньому повноважень адвоката. Таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № П/9901/736/18. Як видно із матеріалів справи, до заяви про застосування строків позовної давності адвокатом Селянком А.О. додано виданий ним ордер серії КС №200006, який за формою та змістом відповідає вимогам закону, в тому числі містить посилання на договір про надання правової допомоги та підпис адвоката. За таких обставин, представник відповідача - адвокат Селянко А.О., підписуючи та подаючи до суду заяву про застосування строків позовної давності від імені ОСОБА_2 діяв у передбачений законом спосіб та у межах наданих йому повноважень. Отже, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Васюком Миколою Миколайовичем залишити без задоволення. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: В.А. Нежура Судді: С.М. Верланов Т.О. Невідома