Постанова 4813 № 947/5147/23

Номер провадження: 22-ц/813/919/25 Справа № 947/5147/23 Головуючий у першій інстанції Луняченка В.О. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.04.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року по цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірина Миколаївна про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, витребування майна з незаконного володіння та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірина Миколаївна про визнання факту проживання однією сім`єю, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2023 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом про визнання відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_4 , що складається з квартири АДРЕСА_1 , а також визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 24.06.2022 року, зареєстроване в реєстрі за № 391, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. на ім`я ОСОБА_1 , як спадкоємиці після смерті ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 та витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1 і встановлення порядку виконання рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 . Постановою Одеського апеляційного суду від 11.01.2023 у справі № 947/24016/21 було скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 14.12.2021 про встановлення факту проживання однією сім`єю не менш ніж п`ять років до часу відкриття спадщини ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , яка на підставі вказаного рішення отримала свідоцтво про право на спадщину за законом та у подальшому зареєструвала вказану квартиру як власність. Враховуючи відсутність спадкоємців, а саме: визначений у заповіті ОСОБА_5 у встановлений строк не звернувся із заявою про прийняття спадщини та у квартирі на час смерті спадкодавця не проживав, а ОСОБА_1 не довела право на спадщину за законом, та факт спливу визначеного законом строку в один рік з часу відкриття спадщини, наявні підстави органу місцевого самоврядування (Одеської міської ради) для звернення до суду із вимогами про визнання спадщини відумерлою та захисту свого права власності. Не погоджуючись із позовом Одеської міської ради відповідач ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом про визнання факту проживання однією сім`єю позивачки за зустрічним позовом та ОСОБА_4 з 2012 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року позов Одеської міської ради до ОСОБА_1 - задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 24.06.2022 року, зареєстроване в реєстрі за № 391, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), як спадкоємиці після смерті ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_4 , що складається з квартири АДРЕСА_1 . Витребувано від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1 . Встановлено порядок виконання рішення, відповідно до якого після набрання ним законної сили воно є підставою для: скасування рішення про державну реєстрацію права власності, індексний номер рішення: 63979638 від 24.06.2022 року, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Іриною Миколаївною, та припинення права власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; державної реєстрації за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання факту проживання однією сім`єю позивачки та ОСОБА_4 з 2012 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимоги відмовити, а зустрічні позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, треті особи ОСОБА_3 та приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірина Миколаївна в судове засідання на 01.04.2025 року о 15:30 год. не з`явилися, про причини не явки не повідомили, заяви про розгляд справи в режимі відеоконференції або про відкладення судового засідання не подавали. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що справа перебуває в судах з лютого 2023 року, а в апеляційному суді з січня 2024 року, тобто з перевищенням строків передбачених ст.ст. 210, 371 ЦПК України. При таких обставинах відсутні підстави для відкладення судового засідання у зв`язку не явкою належним чином повідомлених третіх осіб. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити с удове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи позов, визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 24.06.2022 року, зареєстроване в реєстрі за № 391, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. на ім`я ОСОБА_1 , як спадкоємиці після смерті ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 ; визнаючи відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_4 , що складається з квартири АДРЕСА_1 ; витребуючи від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , відмовляючи у зустрічному позові про встановлення факту проживання однією сім`єю позивачки та ОСОБА_4 з 2012 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 ,суд першої інстанції виходив з того, що: - пояснення свідків та наявні квитанції по оплаті комунальних послуг від імені спадкодавця, спільні фотографії, наявність у позивачці власних речей покійного та доступу до його квартира, як і можливі оплати за ліки для спадкодавця, супровід його до лікарів та типографії, із поясненням спільного перебування тісними стосунками ( який сприймались і як подружніми ) та навіть оплата типографічних послуг і у подальшому поховання, свідчать лише про піклування з боку ОСОБА_1 сусідом та про дружні стосунки можливо із натяком на більш тісні ніж сусідські, але не є доказом проживання вказаних осіб саме однією сім`єю із наявними взаємними правами та обов`язками та спільним господарством; - ОСОБА_3 , на ім`я якого ОСОБА_4 було складено заповіт, та який протягом шести місяців після смерті спадкодавця не з`явився до нотаріуса та не подав заяву про прийняття спадщини вважається таким що спадщину не прийняв; - єдиною особою яка звернулась із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк була ОСОБА_1 , але вказана особа не є спадкоємцем і тому не має право на спадкування після смерті ОСОБА_4 ; - у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням (частини перша, третя статті 1277 ЦК України); - факт визнання спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 відумерлою, а також визнання судом ОСОБА_1 особою яка не довела факт наявності у неї права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , є підставою для висновку що наявність свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.06.2022 року, зареєстроване в реєстрі за № 391, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. на ім`я ОСОБА_1 , як спадкоємиці після смерті ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , є таким що порушує право територіальної громади, а тому необхідність визнання недійсним такого свідоцтва є доведеним у судовому засіданні та є ефективним способом захисту порушеного права. Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду. Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що: ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 01 грудня 2020 року (т. 1 а. с. 28); ОСОБА_4 на праві приватної власності належала квартира розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 30 вересня 1994 року, виданого управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів (т. 3 а. с.); За життя ОСОБА_4 , складено заповіт від 15.05.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юхневич М.М., зареєстрований в реєстрі за № 2016, відповідно до якого належну йому на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_2 він заповів на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ( т. 3 а. с. 106); У подальшому, також за життя, ОСОБА_4 склав ще один заповіт, посвідчений 20 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тітаренко О.С., зареєстрований в реєстрі за № 910, яким заповідав ОСОБА_3 на випадок своєї смерті квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т. 3 а. с. 104); Після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина на зазначену квартиру. На запит суду першої інстанції приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. надано належним чином засвідчену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ( т. 3 а. с. 90); - із матеріалів спадкової справи вбачається, що 05 лютого 2021 року ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. заяву про прийняття спадщини, як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (т. 3 а. с. 91); ОСОБА_1 з 07.03.2003 має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ( т. 1 а. с. 184); З довідки виданої департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради № П1-10997-ю/л від 19 січня 2021 року вбачається, що місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 з 17 березня 1989 року по теперішній час (т. 3 а. с. 94); За вказаною адресою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований один, що підтверджується відомостями № П1-10929-ю/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, наданими департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 19 січня 2021 року (т. 3 а. с. 93); Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. на адресу ОСОБА_3 направлявся лист, в якому останній повідомлявся про те, що за даними Спадкового реєстру було встановлено наявність заповіту, посвідченого 20 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тітаренко О.С. За інформацією нотаріуса, який посвідчив заповіт, ОСОБА_4 заповів квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_3 . Роз`яснювалися положення ст.ст. 1268, 1269,1270 ЦК України та пропонувалося з`явитися до робочого місця нотаріуса з приводу отримання роз`яснень щодо подальших дій для можливості отримання у спадщину заповіданого майна померлого ОСОБА_4 ( т. 3 а. с. 102); - вказаний лист ОСОБА_3 не вручено, оскільки отримувач відсутній за адресою, що підтверджується кур`єрською службою доставки ( т. 1 а. с. 103); - у серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, в обґрунтування якого вказала, що з 2012 року почала вести спільне господарство з ОСОБА_4 . Вони разом здійснювали покупки продуктів харчування, оплачували комунальні платежі, позивачка готувала їжу, купляла ОСОБА_4 одежу;. - Київський районний суд м. Одеси рішенням від 14 грудня 2021 року у цивільної справі №947/24016/21 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю задовольнив, визнав факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_4 з 2012 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 29); - на підставі вказаного рішення року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. 24 червня 2022 року видано ОСОБА_1 як особі, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (зареєстроване в реєстрі за № 391), загальною площею 34,0 кв. м., житловою площею 17,3 кв. м.(т. 3 а. с. 128); Того ж дня право власності на вищенаведений об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_1 (номер запису: 47160309, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2603275451100) ( т. 1 а. с 140); Постановою Одеського апеляційного суду від 11.01.2023 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2021 року скасоване та постановлено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю відмовлено. Підставою скасування рішення суду було визначено той факт, що спірні правовідносини про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 2012 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 виникли у зв`язку з встановленням обставин, необхідних для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , з метою наступного вирішення питання про право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті останнього, а ОСОБА_3 як спадкоємець за заповітом у визначений законом строк не прийняв спадщину, тому апеляційний суд прийшов до висновку, що належними відповідачем у даної справі відповідачем повинна бути Одеська міська рада як орган місцевого самоврядування, що представляє інтереси територіальної громади, а у позові до ОСОБА_3 слід відмовити (т. 1 а. с. 36); У судовому засіданні 22.11.2023 року , на прохання представника ОСОБА_1 , були допитані свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Свідок ОСОБА_13 до якого на консультацію як до лікаря, за проханням його знайомого, приходив ОСОБА_4 у супроводі ОСОБА_1 , та він сприймав їх як чоловіка та дружину, але будь-чого щодо їх спільного життя йому не відомо; Свідок ОСОБА_12 який працював керівником типографії для публікації власних творів ОСОБА_4 приходив сам автор у супроводі ОСОБА_1 , яка приймала участь у обговореннях та як редактор творів а також здійснювала оплату послуг типографії а свідок сприймав їх як одну сім`ю, але щодо свого життя вони йому не розповідали; Свідки ОСОБА_8 . ОСОБА_11 , як сусіди ОСОБА_4 та ОСОБА_1 бачили як остання піклувалась за ОСОБА_14 на дворі, готувала та передавала йому їжу але проживали вони кожний у своїх квартирах, та свідки взагалі не бачили щоб ОСОБА_15 приходила до квартири ОСОБА_14 і наскільки їм було відомо в неї ключа від його квартири не було; Свідок ОСОБА_10 сусідка, бачила як ОСОБА_15 приносила ОСОБА_14 у квартиру їжу, але проживали вони окремо у своїх квартирах, а коли ОСОБА_14 потрапив до лікарні він давав ОСОБА_1 ключі від своєї квартири для спостерігання; Свідок ОСОБА_16 , сусідка, бачила що ОСОБА_15 заходила до квартири ОСОБА_14 за допомогою власного ключа, ОСОБА_15 розповідала що витрачала власні кошти на ліки для Харечка, але чи вели вони спільне господарство їй не відомо. Колегія суддів виходить з наступного. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Правовідносини пов`язані із спадкуванням та захистом права власності врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України ) а правовідносини пов`язані із встановленням факту проживання однією сім`єю охоплюються також положеннями Сімейного кодексу України ( далі СК України). Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України). Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частини перша, четверта статті 3 СК України). У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. Однак до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України). Пунктом 2.1 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, передбачено, що спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів. При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту (п. 2.2 Положення). За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною. Звертаючись до суду з позовом, зокрема, про встановлення факту проживання однією сім`єю понад п`ять років, ОСОБА_1 вказувала, що з 2012 року вона проживала зі спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю та вела з ним спільне господарство, однак у матеріалах справи відсутні будь-які належні і достатні докази, що підтверджують ці обставини. Допитані у справі свідки підтвердили про відомі їм обставини надання ОСОБА_1 допомоги ОСОБА_4 у вирішенні повсякденних побутових питань та перебування у дружніх стосунках можливо із натяком на більш тісні ніж сусідські, що беззаперечно без сукупності інших доказів не може бути покладено в основу судового рішення про встановлення факту проживання вказаних осіб саме однією сім`єю із наявними взаємними правами та обов`язками та спільним господарством. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відсутність реєстрації місця проживання позивачки за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що вона не проживала зі спадкодавцем, не заслуговують на увагу, оскільки дійсно сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживала зі спадкодавцем однією сім`єю на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. Проте надані ОСОБА_1 докази не підтверджують її проживання однією сім`єю разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. До подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17. Слід зазначити, що матеріалами справи встановлено та не заперечувалось в судовому засіданні в Одеському апеляційному суді представником позивача, що дійсно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали в одному багатоквартирному будинку, але у різних квартирах (кожен у своїй). Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки. У справі, яка переглядається, позивач та спадкодавець не перебували у зареєстрованому шлюбі і не були подружжям, не мали кровного споріднення, як батьки і діти і тому можливість режиму роздільного проживання на дані правовідносини не поширюється. Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 з 2012 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 . Колегія суддів звертає увагу, що у судовій практиці існує проблема «солом`яних чоловічків» (Strohmann, homme de paille, man of straw), чи «дерев`яної голови» (testa di legno) як «штучних» спадкоємців і, відповідно, того, як здійснювати захист інтересів територіальної громади. У справі № 461/12525/15-ц, яку розглянула Велика Палата ВС (постанова від 14 грудня 2022 року) відповідач оформив право на спадщину на підставі рішення суду про встановлення факту його проживання зі спадкодавцем та продав успадковану квартиру. Після цього відповідне судове рішення було скасоване, і міська рада просила суд, зокрема, визнати спадщину відумерлою та витребувати квартиру в покупця на її користь. ВП ВС не задовольнила такі вимоги, натомість вказала, що, якщо застосовувати аналогію закону (ст. 1280 ЦК України), то територіальна громада має право на отримання грошової компенсації. Тобто в ситуації, коли успадкована таким чином квартира вже «пішла в оборот», визнавати спадщину відумерлою буде неефективним способом захисту. Про відумерлу спадщину буде достатньо вказати в мотивувальній частині рішення суд Якщо ж майно не запущено в оборот (не було відчужено іншій особі), то визнання спадщини відумерлою та передачу нерухомого майна у комунальну власність є допустимим і ефективним способом захисту порушеного права (інтересу) . Згідно із статтею 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобовязаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Тобто, територіальна громада має публічний обов`язок прийняти відумерлу спадщину, який трансформується в інтерес. Ураховуючи відсутність після смерті ОСОБА_4 спадкоємців, які б прийняли спадщину у встановлений законом 6-ти місячний строк, недоведеність ОСОБА_1 факту спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем на протязі не менше 5-ти років, які передували відкриттю спадщини, і що відсутні відомості про подальший продаж ОСОБА_1 зазначеного нерухомого майна, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги Одеської міської ради про визнання спадщини відумерлою, що складається з нерухомого майна квартири, є законними та обґрунтованими, і тому підлягають задоволенню. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) вказано, що: «відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц». Водночас Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року № 7 судам роз`яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з виданням свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду. Подібні висновки щодо застосування статті 1301 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11, від 23 вересня 2020 року в справі № 742/740/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 752/8119/17-ц. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що визнання спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 відумерлою, а також визнання судом ОСОБА_1 особою яка не довела факт наявності у неї права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , є підставою для висновку що наявність свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.06.2022 року, зареєстроване в реєстрі за № 391, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. на ім`я ОСОБА_1 , як спадкоємиці після смерті ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , є таким що порушує право територіальної громади, а тому, необхідність визнання недійсним такого свідоцтва є доведеним, що такий спосіб захисту порушеного права за наведених обставин є ефективним. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Оскільки набуттю ОСОБА_1 права власності на спірне майно сприяло судове рішення про встановлення факту спільного проживання з спадкодавцем однією сім`єю на протязі не менше 5 років до часу відкриття спадщини, яке в подальшому було скасоване, а в подальшому ОСОБА_1 не довела факту спільного проживання однією сім`єю з спадкодавцем, відсутні підстави для висновку щодо добросовісності набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно. Доводи апеляційної скарги про не встановлення судом всіх обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, які підтверджуються належними доказами, невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних рішень у різних країнах. Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Filad», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spai», заява серія А № 303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29). У справі «Серявін та інші проти України» зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Filad», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 24.04.2025 року. Головуючий: О.М. Таварткіладзе Судді: Є.С. Сєвєрова С.О. Погорєлова