Постанова 4813 № 521/14549/21

Номер провадження: 22-ц/813/3226/23 Справа № 521/14549/21 Головуючий у першій інстанції Леонов О. С. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.07.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Князюка О.В., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Кузьміч Г.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Портної Уляни Олександрівни на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 червня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Малиновської райадміністрації Одеської міської ради про визначення місце проживання дитини, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини. Позовом мотивований тим, що 07.10.2011 року між сторонами укладено шлюб, у якому народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з несумісністю характерів та відсутністю взаємопорозуміння сторони з червня 2020 року проживають окремо й донька залишилась проживати разом з позивачем. 02.02.2021 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси шлюб між сторонами розірвано. З часу розірвання шлюбу, сторони не дійшли згоди з приводу проживання дитини. Вказуючи, що домовитись у добровільному порядку щодо встановлення місця мешкання доньки не вбачається можливим, крім того відповідач висловлює погрози в сторону позивача, зокрема те, що у подальшому забере доньку до себе, у зв`язку з чим позивач була змушена звернутись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_2 . Вирішено питання розподілу судового збору. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Портна Уляна Олександрівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 червня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, яка призначена на 04.07.2023 року на 14-00 г. апелянт ОСОБА_1 та його представник адвокат Портна У.О. в судове засідання не з`явились. Від представника ОСОБА_1 адвоката Портної У.О. надійшла заява про відкладення розгляду справи з посиланням на хворобу матері та її госпіталізацію. Присутні в судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 та її представник адвокат Невмержицький О.М. заперечували проти відкладення судового засідання посилаючись на те, що справа стосується інтересів дитини і перебуває у провадженні судів з вересня 2021 року. Явка до апеляційного суду не є обов`язковою. Всі доводи, які апелянт вважав за необхідне довести до апеляційного суду вже викладені в апеляційній скарзі. Про залучення будь-яких нових доказів, апелянт та його представник не клопотав. Колегія суддів звертає увагу на таке. Представник апелянта-відповідача адвокат Портна У.О. повідомила про неможливість її явки в судове засідання через госпіталізацію матері представника. При цьому у заяві про відкладення справи на іншу дату адвокатом не зазначено прізвище, ім' та по-батькові матері представника, не повідомлено про готовність представити копію свого свідоцтва про народження та медичну довідку про госпіталізацію матері. Кожні відомості на які посилається заявник у заяві підлягають підтвердженню крім загальновідомих. При цьому з матеріалів справи вбачається та колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції 17.01.2022 року представником відповідача Роженка адвокатом Портною У.О. була подана заява про відкладення розгляду справи з посиланням на її хворобу із зазначенням про надання суду довідки про хворобу. Проте довідки адвокатом в подальшому суду не подано. Зазначена у заяві до апеляційного суду від 04.07.2023 року причина не явки у зв`язку з госпіталізацією матері представника апелянта сама по собі відноситься до поважних. Проте неподання відповідних підтверджуючих документів про госпіталізацію матері і не зазначення представником апелянта про готовність подати такі документи в подальшому, унеможливлює визнання апеляційним судом причини неявки представника апелянта-відповідача поважними. При цьому колегія суддів також враховує, що справа про визначення місця проживання дитини перебуває у провадженні судів з вересня 2021 року, а в апеляційному суді з червня 2022 року (виходячи з дати подання апеляційної скарги). В розумінні ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Оскільки поважність причин відсутності апелянта та його представника в судовому засіданні 04.07.2023 року о 14-00 г. судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, і наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності апелянта при таких обставинах не є порушенням його прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18. За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Задовольняючи позов (частково), визначаючи місце проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що проживання дитини з матір`ю буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме її повноцінному вихованню та розвитку. Колегія суддів погоджується з висновками районного суду. Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що: - відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_4 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актовий запис №8679; - рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02.02.2021 року у справі №521/15220/20, шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрований 07.10.2011 року у Першому Приморському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 746 - розірвано; - 23.09.2021 року рішенням Малиновського районним судом м.Одеси ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_4 , починаючи з дня пред`явлення позову до суду, а саме з 01.06.2021 року і до набуття донькою повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; - відповідно до наказу ФОП ОСОБА_7 від 24.09.2021 року № 2, ОСОБА_2 , прийнята на роботу адміністратором з 25.09.2021 року, з оплатою праці у розмірі 6000 гривень; - згідно з характеристикою наданою ФОП ОСОБА_7 за вих. № 1 від 27.09.2021 року ОСОБА_2 , за характером є спокійною та врівноваженою, жодної скарги від клієнтів та роботодавця не надходило, тільки позитивні відгуки. За час роботи показує себе як відповідальний, дисциплінований, пунктуальний працівник, який може прийняти правильне рішення в питаннях, які стосуються її діяльності в межах її компетенціях. Дуже швидко знайшла порозуміння з дітьми та їх батьками, позитивно настроєна, приємна та делікатна у спілкуванні; - згідно з характеристикою Одеської загальноосвітньої шкоди №8 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області ОСОБА_4 навчається в закладі з 01.09.2021 року, зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована учениця. Навчається в повну міру своїх сил. Культурна, ввічлива та дружня. Виявляє організаторські здібності. Охоче бере участь у групових іграх. Успіхами дитини цікавляться і мама і тато, коли забирають дитину зі школи; - згідно з довідками департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 02.04.2021 року та 26.04.2021 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 ; - ОСОБА_2 разом із малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно договору оренди мешкають за адресою: АДРЕСА_2 ; - згідно з актом обстеження умов проживання малолітньої ОСОБА_4 за вищезазначеною адресою, складеного службою у справах дітей Одеської міської ради, умови проживання задовільні, для дитини створені належні умови для виховання та розвитку; - відповідно до листа центра соціальних служб Одеської міської ради від 12.04.2021 року № 04/01-1139 фахівцями відділу соціальної роботи здійснено вихід за місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 та складено акт оцінки потреб сім`ї. При огляді житла було виявлено, що в помешканні чисто та прибрано, санітарно-гігієнічні норми дотримані. Дитина забезпечена речами першої необхідності, іграшками, книжками, окремим ліжком для відпочинку, місцем для проведення дозвілля та навчання. Мати виконує свої обов`язки в повному обсязі, виховує дитину та заохочує до розвитку, піклується про стан здоров`я, матеріально забезпечує всім необхідним; - ОСОБА_2 та її дитині було запропоновано психологічну допомогу для зниження рівня тривоги, налагодження взаємовідносин у родині. Отримано письмову згоду; - на підставі заяв матері ОСОБА_2 та батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 25.08.2021 року, 30.08.2021 року, 06.09.2021 року, в приміщенні відділу соціальної роботи центру соціальних служб Одеської міської ради у Малиновському районі психологом за фахом ОСОБА_10 було проведено психологічне тестування малолітньої ОСОБА_4 ; - згідно з результатами тестування, дитина перебуває у тривожному стані з підвищеним рівнем емоційної напруги. Дитина дуже прив`язана до матері. Зустріч дитини з батьком, за відсутністю матері, викликає страх у дівчинки та є психотравмуючим фактором для неї; - 26.07.2021 року спеціалістами служби у справах дітей Одеської міської ради було проведено бесіду з малолітньою ОСОБА_4 . Дитина розповіла, що сумує за батьком, але хвилюється що він забере її від матері так як останній раз батько не пускав її до матері та не надав можливості навіть подзвонити. Також, ОСОБА_4 розповіла, що знає, що батько проживає з іншою жінкою та розповідає дитині що вона її нова мама. Тому, дитина висловлює бажання, якщо і бачитись з батьком, то тільки в присутності матері; - згідно з висновком Малиновського районної адміністрації Одеської міської ради «Про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 03.05.2022 року, №0649/01-20, та вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_3 . Колегія суддів виходить з такого. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. У статті 19 СК України встановлено, що під час розгляду спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. При вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини слід розглядати можливість і доцільність застосування таких моделей фізичної опіки: - спільна опіка з почерговим проживанням дитини в помешканні кожного з батьків за відповідним графіком (у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21 ВС звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки над дитиною); - визначення місця проживання дитини в помешканні, у якому дитина проживала, а батьки почергово мають приїжджати і виїжджати до цього помешкання згідно з погодженим графіком; - визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим із батьків за відповідним графіком. З встановлених у справі обставин та досліджених доказів вбачається, що: - у сторін у зареєстрованому шлюбі народилась дитина; - з червня 2020 року сторони проживають окремо і донька залишилась проживати разом з позивачем (матір`ю); - після розірвання шлюбу на підставі рішення суду від 02.02.2021 року, сторони не дійшли згоди (зокрема документально зафіксованої) з приводу проживання дитини; - ОСОБА_1 проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_12 та її дочкою ОСОБА_13 2008 року народження; - висновком органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради «Про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 03.05.2022 року, № 0649/01-20, вбачається доцільним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_3 » є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини; - висновком органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про розгляд спору між батьками з питань виховання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 затверджено порядок участі батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дочки у вигляді графіку зустрічі батька з дитиною та їхнього спілкування; - згідно з результатами психологічного тестування, проведеного психологом в приміщенні відділу соціальної роботи центру соціальних служб Одеської міської ради у Малиновському районі дитина перебуває у тривожному стані з підвищеним рівнем емоційної напруги. Дитина дуже прив`язана до матері; - ОСОБА_2 та її дитині було запропоновано психологічну допомогу для зниження рівня тривоги, налагодження взаємовідносин у родині, на що отримано письмову згоду; - згідно результатами проведеної 26.07.2021 року спеціалістами служби у справах дітей Одеської міської ради співбесіди з малолітньою ОСОБА_4 , дитина розповіла, що сумує за батьком, але хвилюється що він забере її від матері так як останній раз батько не пускав її до матері та не надав можливості навіть подзвонити. Також, ОСОБА_4 розповіла, що знає, що батько проживає з іншою жінкою та розповідає дитині що вона її нова мама. Тому, дитина висловлює бажання, якщо і бачитись з батьком, то тільки в присутності матері. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю. Якщо дитина тривалий час безперервно проживала з матір`ю у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що забезпечує її розвиток і не є неблагополучним, то це є підставою для визначення місця проживання дітей із матір`ю. Визначення місця проживання дитини з матір`ю не впливатиме на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Батько дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17). Зміна місця проживання дитини, яка спричинить порушення стійких, усталених зв`язків дитини з оточенням і звичним середовищем, не відповідає найкращим інтересам дитини (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 552/4608/18). Доводи апеляційної скарги про те, що справу вирішено по суті на стадії підготовчого провадження є неспроможними, оскільки протокольною ухвалою, постановленою судом на місці без видалення в нарадчу кімнату, ухвалено закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті (а.с. 92). В розумінні ст. 200 ч.2 п.3 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. ЦПК України не забороняє постановлення такої ухвали без видалення в нарадчу кімнату і перехід в цьому ж судовому засіданні до розгляду справи по суті. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє. Доводи апеляційної скарги про відсутність спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини не можуть бути взятими до уваги з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обгрунтовуючи заявлений у вересні 2021 року позов про визначення місця проживання дитини, позивач вказувала, що після того, як сторони стали проживати окремо, відповідач у повному обсязі участі у вихованні спільної дочки не брав, хоча позивач жодним чином не перешкоджала їх зустрічі і спілкуванню. Лише іноді відповідач просив позивачку надати згоду погуляти з дочкою. Після зустрічі з батьком, дочка розповіла позивачу, що відповідач став проживати з іншою жінкою і просив дочку називати ту жінку мамою. Відповідач також декілька разів висловлювався, що визнає позивача психічно хворою і забере у неї дочку. Відповідно до ч. 4 ст. 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Предметом даного договору є визначення місця проживання та дії з виховання, навчання, догляду за дитиною або поєднаних цих елементів, спрямованих на забезпечення нормального фізичного, духовного та морального розвитку дитини. Договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Докази про досягнення сторонами згоди укласти такий договір в матеріалах справи відсутні та судом не встановлені. В загальному розумінні правовий спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права. Правові спори виникають внаслідок порушення суб`єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб`єктивних прав. Формально відповідач не заперечує проти проживання дитини з позивачем, про що зазначав у Службі захисту дітей Одеської міської ради та в Органі опіки та піклування. Проте сама по собі відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із позивачем, про які він зазначав у зверненні до Служби захисту дітей Одеської міської ради та в Органі опіки та піклування, не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі, що переглядається в апеляційному порядку. Так, у судовому засіданні 15.02.2022 року представник відповідача, як це вбачається з протоколу судового засідання, не визнала позов ОСОБА_2 про визначеня місця проживання дитини разом з матір`ю та заперечувала проти його задоволення (а.с. 80). Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач реалізував своє право на подачу апеляційної скарги через незгоду з рішенням суду яким визначено місце проживання дитини разом з матір`ю і запереченням проти позову про встановлення місця проживання дитини. У справі "Bellet v. France", Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина 1 статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. При таких обставинах, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про скасування судового рішення через відсутність спору щодо місця проживання дитини. Щодо доводів апеляційної скарги про зазначення у рішенні суду конкретної адреси проживання дитини, то колегія суддів звертає увагу, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України). Тому визначення місця проживання дитини з матір`ю з вказівкою у рішенні суду адреси, яка була актуальною на час ухвалення судового рішення, має в даному випадку наслідки у вигляді обов`язковості проживання дитини з матір`ю за тією адресою, право проживання в якій має матір дитини. При цьому така адреса не є постійною і може змінюватися. Тому дані обставини не є істотними при вирішенні даної справи. Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29). Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Портної Уляни Олександрівни - залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 червня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 07.07.2023 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: О.В. Князюк С.О. Погорєлова