Постанова 4813 № 521/4005/19

Номер провадження: 22-ц/813/762/23 Справа № 521/4005/19 Головуючий у першій інстанції Гранін В. Л. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31.10.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 червня 2020 року по цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання спадщини відумерлою та визнання права власності, - В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом, який подальшому уточнила, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відумерлою та визнання за позивачем право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , мотивуючи це тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді спірної квартири. Згідно матеріалів спадкової справи, з заявами про прийняття спадщини звернулися відповідачі. Однак, свідоцтво про право на спадщину не видавалося, а тому позивач вважає себе правонаступником відумерлого майна та просить визнати за ним право власності на зазначену квартиру. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 червня 2020 року позов ОМР задоволено. Визнано спадщину після смерті ОСОБА_4 , що складається з однокімнатної квартири загальною площею - 29,7 кв.м., житловою площею - 17,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 - відумерлою. Визнано за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 червня 2020 року скасувати та у задоволенні вимог ОМР відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині першій статті 130 ЦПК України зазначено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Аналіз частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси (Постанова Верховного Суду від 08.05.2023 року у справі № 201/9898/19). У постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 сформульовано висновок про те, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то потрібно припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому потрібно виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 неодноразово подавала до Одеського апеляційного суду заяви з вказівкою електронної адреси, номера телефону мобільного зв`язку, а також заяви в електронному вигляді з відображенням електронної адреси. В інтересах ОСОБА_1 діяли адвокати Батченко О.О. та ОСОБА_5 від яких не надходили заяви про припинення ними представництва інтересів ОСОБА_1 . Не надходило таких заяв і від самої ОСОБА_1 . Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України обізнаними про судове засідання на 31.10.2023 року на 15-00 годину апелянт ОСОБА_1 та її представники адвокати Батченко О.О. та Коваль В.Є., а також відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, про причини не явки не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Оскільки поважність причин відсутності учасників розгляду справи, які не з`явились до судового засідання на 31.10.2023 року на 15-00 г. судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18. За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Задовольняючи позов, визнаючи спадщину після смерті ОСОБА_4 , що складається з однокімнатної квартири загальною площею - 29,7 кв.м., житловою площею - 17,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 відумерлою, визнаючи за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради право власності на квартиру АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з його обгрунтованості та доведеності. Колегія суддів погоджується з висновками районного суду. Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що: - ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , про що 17.09.2017 року реєстратором Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Одеської області складено відповідний актовий запис №9549 та видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 . Після її смерті відкрилася спадщина, що складається з однокімнатної квартири загальною площею 29,7 кв.м., житловою площею 17,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала спадкодавцю на праві власності, на підставі договору купівлі - продажу серія та номер №1752, виданого 19.08.2010 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шевиріною А.О.; - згідно з витребуваними судом у нотаріуса копіями матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , однак свідоцтво про право на спадщину нікому з них видано не було. Листом нотаріуса було роз`яснено, що ОСОБА_1 звернулася з відповідною заявою вважаючи себе спадкоємцем 4 черги, згідно ст. 1264 ЦК України, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва, так як нею не було надано рішення суду, яким встановлено факт проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкодавцем, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; - згідно з довідкою, виданою директором КП «ЖКС «Черьомушки» від 15.08.2018 року, картками «А» (картка прописки) та «Б» (поквартирна картка), виданих посадовими особами ОСББ «Філатова 49», ОСОБА_4 з 19.08.2010 року по день смерті була зареєстрована та проживала одна за адресою: АДРЕСА_2 ; - 24 квітня 2018 року приватним нотаріусом Пучковою І.А. поштою була отримана заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини, справжність підпису під якою не засвідчена у встановленому законом порядку, яка долучена до спадкової справи. Одночасно ОСОБА_2 було повідомлено, що спадкоємцю необхідно надіслати заяву, оформлену належним чином, або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а також надати документи, що підтверджують право на спадщину. З 24.04.2018 року до нотаріальної контори ОСОБА_2 або її законний представник не зверталася, а також не надходило жодного листа; - 29 жовтня 2018 року на адресу приватного нотаріуса поштою було надіслано заяву ОСОБА_3 про прийняття спадщини, яка не була долучена до спадкової справи, оскільки була подана після спливу шести місяців, встановлених ст. 1270 ЦК України, для подачі заяви про прийняття спадщини, а тому він вважається таким, що не прийняв спадщину. ОСОБА_3 також було роз`яснено, що для призначення додаткового строку для прийняття спадщини йому необхідно звернутися до суду. В подальшому, з 29.10.2018 року та на момент написання нотаріусом листа, а саме 18.10.2019 року, ОСОБА_3 або його представник до нотаріуса не звертався, а також не було отримано жодного листа щодо майна померлої ОСОБА_4 ; - в порядку перевірки відомостей, які вказав у заяві ОСОБА_3 , зокрема, що він є чоловіком померлої, з посиланням на відповідне свідоцтво про шлюб; судом було витребувано відповідні витяги з реєстру щодо актових записів про реєстрацію та розірвання шлюбу відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та отримано відповідь начальника управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Чердинцева Ю.Г. від 31.10.2019 року, в якій вказано, що в результаті перевірки за даними державних реєстрів актових записів про шлюб та розірвання шлюбу у відношенні вищезазначених осіб не виявлено. Крім того, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Одеського апеляційного суду від 28.06.2023 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 03 листопада 2022 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення фактів, що мають юридичне значення відмовлено. Вирішено питання про перерозподіл судових витрат. Колегія суддів виходить з наступного. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного права. Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України). Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи. Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України). За змістом статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Встановивши, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які зазначили, що проживали з померлою однією сім`єю, але жоден з яких не підтвердив своє право на спадщину (рішення суду про проживання з померлою ОСОБА_4 однією сім`єю не менше 5 років до часу відкриття спадщини, яке вступило в законну силу), у зв`язку з чим їм не було видано свідоцтво про право на спадщину і зокрема ОСОБА_1 не є спадкоємицею, тобто особою, яка прийняла спадщину в розумінні ЦК України та врахувавши відсутність інших спадкоємців, а також, що заява про визнання спадщини відумерлою подана Одеською міською радою у встановлений законом строк, суд першої інстанції набув обгрунтованого висновку про наявність підстав для визнання спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , зокрема на квартиру, відумерлою та визнання за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради права власності на неї. Доводи апеляційної скарги про те, що вона є особою, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , з якою проживала разом однією сім`єю понад 5 років до часу відкриття спадщини і придбала спірну квартиру разом із ОСОБА_4 за їх спільні кошти, є неспроможними, оскільки рішенням Одеського апеляційного суду від 28.06.2023 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 03 листопада 2022 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення фактів, що мають юридичне значення відмовлено. Суд апеляційної інстанції виходив з недостатності доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім`єю саме з вересня 2012 року. Рішення апеляційного суду набрало чинності 28.06.2023 року. Також апелянтом не доведено належними, допустими та достатніми доказами факт придбання квартири за їхні спільні з ОСОБА_4 кошти. Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29). Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 03.11.2023 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова