Ухвала КЦС ВС № 359/8047/20

УХВАЛА 25 квітня 2025 року м. Київ справа № 359/8047/20 провадження № 61-5007ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Київській області про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУ НП в Київській області) про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11 грудня 2012 року до ЄРДР були внесені відомості про те, що службові особи ГУ МНС України в Київській області умисно не виконують рішення Бориспільського міськрайонного суду від 15 лютого 2010 року, що набрало законної сили, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства теплових мереж «Бориспільтепломережа» та Головного управління МНС України в Київській області про захист прав споживача та зобов`язання вчинити дії. Така бездіяльність була кваліфікована за частиною другою статті 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Кримінальному провадженню був присвоєний номер: 42012100100000018. Повноваження на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні були покладені на Бориспільське РУП ГУ НП в Київській області, а повноваження на здійснення процесуального керівництва - на Бориспільську місцеву прокуратуру. Крім того, 21 грудня 2012 року до ЄРДР були внесені відомості про те, що посадові особи КП ТМ «Бориспільтепломережа» умисно не виконували рішення Бориспільського міськрайонного суду від 15 лютого 2010 року. Позивач приймав участь у вказаних кримінальних провадженнях в якості потерпілого. Постановою прокурора Бориспільської місцевої прокуратури від 05 грудня 2016 року кримінальні провадження № 42012100100000018 та № 42012100100000034 об`єднано в одне кримінальне провадження, якому був присвоєний номер № 42012 100100000018. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 07 лютого 2020 року вказане кримінальне провадження було закрито у зв`язку з не встановленням осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. У змісті вказаного судового рішення зазначено, що у кримінальному провадженні не були проведені усі необхідні слідчі (розшукові) дії для встановлення осіб, які вчинили злочин, та не було здійснено належне досудове розслідування. Крім того, позивачу роз`яснено право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної несвоєчасним та неефективним досудовим розслідуванням. Враховуючи вищевикладене, з урахуванням поданих заяв про збільшення та зміну позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України у відшкодування моральної шкоди в розмірі 144 000,00 грн за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року, позов задоволено частково. Стягнуто за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 72 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, заподіяної неефективним досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях № 42012100100000018 та № 42012100100000034, шляхом списання уповноваженим на це казначейством грошових коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Стягнуто за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судової психологічної експертизи в розмірі 11 359,20 грн шляхом списання уповноваженим на це казначейством грошових коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України. У квітні 2025 року ГУ НП в Київській області через підсистему «Електронний суд» подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому, незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Ціна позову у цій справі становить144 000,00 грн, що станом на 01 січня 2025 року не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 х 80 = 242 240,00 грн). Зазначена справа є малозначною справою відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та судову практику у цій категорії справ. Касаційна скарга не містить посилань на наявність обставин, які передбачені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Посилання представника заявника на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема, у малозначних справах. Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначних справах, підлягають касаційному оскарженню. Верховний Суд зауважує, що обґрунтування касаційної скарги підставами, передбаченими частиною другою статті 389 ЦПК України, не звільняє заявника від обов`язку, у відповідності до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, обґрунтувати підстави перегляду в касаційному порядку судових рішень у малозначних справах. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року). Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Ураховуючи наведене, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, яке не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Київській області про відшкодування моральної шкоди відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник