Постанова 4803 № 201/10372/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4320/25 Справа № 201/10372/24 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2025 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В. за участю секретаря судового засідання Лопакової А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Перша Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2024 року позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Перша Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним. В обґрунтування позову зазначили, що ОСОБА_4 є їхнім батьком, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 20 листопада 2009 року їхнім батьком було складено заповіт посвідчений державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Водолазською Н.В., згідно якого він заповів все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі, все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право, своєму брату ОСОБА_3 . Даний заповіт вважають таким що не відповідає чинному законодавству, а саме. Оскільки їх батько завжди займав активну життєву позицію, був талановитим інженером - конструктором правильних машин, волочильних станків та входив до кращих фахівців колишнього СНД. Ще в 90-х батько організовував підприємство по виробництву металургійних нестандартних виробів військового та медичного призначення. Згодом проти батька та доньок почався справжній терор, почалися погрози фізичної розправи, на самого батька було організовано розбійний напад з нанесенням тяжких тілесних пошкоджень. Саме тому батько вирішив скласти заповіт на свого брата, який не був публічною особою та який після смерті батька повинен був передати все майно донькам. Проте після смерті батька відповідач вирішив присвоїти собі їх спадщину (а.с. 1-3). Враховуючи вищевикладене, позивачі просили суд визнати недійсним заповіт складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , посвідченого 20 листопада 2009 року державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Водолазською Н.В. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Перша Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним залишено без задоволення. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_5 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що оспорюваний заповіт складено в м. Дніпро 20 листопада 2009 року, посвідчено державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Водолазською Н.В., записаний ним зі слів заповідача, до підписання прочитаний уголос і підписаний ОСОБА_4 , зареєстрований в реєстрі № 8-1934. Як вбачається з тексту заповіту, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все моє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі, все те, що буде належати йому на день смерті і на що я за законом матиме право, заповідаю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . У даному заповіті вказано про те, що заповідачу роз`яснено зміст статей 1233-1248,1254,1307 ЦК України. Заповіт складено у двох примірниках, один з яких залишається і зберігається у справах Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори, а другий, викладений на бланку нотаріальних документів видається заповідачу. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б невідповідність заповіту внутрішній волі заповідача, невідповідність його форми та змісту вимогам чинного законодавства, чи не усвідомлення заповідачем своїх дій на момент складення заповіту. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Частиною 2статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Відповідно до ч. 1 ст. 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Частиною другою ст. 1247 ЦК України передбачено, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Згідно ч. 4 ст. 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Згідно з частиною третьою ст. 1247 ЦК України, заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. За частиною четвертою вказаної статті, заповіти посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як роз`яснено у пунктах 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону. Відповідно до частини 2 статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). При цьому, згідно п. 2.5. Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України від 11.11.2011 № 3306/5 (далі - Порядок), при вчиненні нотаріальних дій визначається обсяг цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, встановленому статтею 44 Закону України «Про нотаріат», згідно якої під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЗУ «Про нотаріат» визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими статтею 43 цього Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. Відповідно до правової позиції КЦС ВС викладеної в постанові від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18, дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі. Встановлено, що оспорюваний заповіт складено в м. Дніпро 20 листопада 2009 року, посвідчено державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Водолазською Н.В., записаний ним зі слів заповідача, до підписання прочитаний уголос і підписаний ОСОБА_4 , зареєстрований в реєстрі № 8-1934. Як вбачається з тексту заповіту, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все моє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі, все те, що буде належати йому на день смерті і на що я за законом матиме право, заповідаю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . У даному заповіті вказано про те, що заповідачу роз`яснено зміст статей 1233-1248,1254,1307 ЦК України. Заповіт складено у двох примірниках, один з яких залишається і зберігається у справах Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори, а другий, викладений на бланку нотаріальних документів видається заповідачу. Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами не довів невідповідність заповіту внутрішній волі заповідача, невідповідність його форми та змісту вимогам чинного законодавства, чи не усвідомлення заповідачем своїх дій на момент складення заповіту. Незгода позивача із волевиявленням спадкодавця, при відсутності допустимих та достовірних доказів на підтвердження своїх тверджень, не є підставою для визнання заповіту недійсним. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про правомірність рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 23 квітня 2025 року. Повний текст постанови складено 24 квітня 2025 року. Головуючий: Судді: