Постанова 4801 № 148/1800/24

Справа № 148/1800/24 Провадження № 22-ц/801/1013/2025 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Штифурко Л. А. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2025 рокуСправа № 148/1800/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О. Ю. (суддя-доповідач), суддів: Панасюка О. С., Шемети Т. М., за участю секретаря судового засідання: Куленко О. В., учасники справи: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» відповідач: ОСОБА_1 розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Кугутюка Олександра Васильовича на ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 10 березня 2025 року, постановлену місцевим судом за головування судді Штифурко Л. А., встановив: У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №200502884 від 13 квітня 2016 року в розмірі 36315,60 грн, з яких: 24309,64 грн сума заборгованості, 9819,11 грн сума інфляційних втрат, 2186,85 грн сума 3% річних. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 2422,40 грн судового збору. 05 березня 2925 року представником ОСОБА_1 адвокатом Кугутюком О. В. подана заява про перегляд заочного рішення суду першої інстанції від 28 жовтня 2024 року. Дана заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 20 лютого 2025 року дізнався про наявність судового рішення після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на картковий рахунок. 24 лютого 2025 року ОСОБА_1 був укладений договір про надання правничої допомоги та 27 лютого 2025 року адвокат ознайомився із матеріалами справи. Як зазначає адвокат, ОСОБА_1 не був обізнаний про існування судового процесу, не був належним чином повідомлений про судовий розгляд, а наявні у справі поштові повідомлення містять підпис невідомої особи. Окрім того, вказує, що відповідач 13 квітня 2016 року кредитний договір не укладав, а отриману позику згідно його заяви від 13 липня 2015 року повністю погасив. За таких обставин просив, поновити строк на звернення із заявою про перегляд заочного рішення, скасувати заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2024 року та призначити справу до розгляду. Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 10 березня 2025 року відмовлено відповідачу у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2024 року. Заяву про перегляд заочного рішення залишено без розгляду. Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Кугутюк О. В. оскаржує її в апеляційному порядку. Вважаючи оскаржувану ухвалу постановленою з порушенням норм процесуального права, просить її скасувати, справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу адвокат вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність поважних причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та неврахування об`єктивних обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду. Правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам ухвала суду не відповідає. Відмовляючи у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та залишаючи заяву відповідача без розгляду, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано належних доказів поважності пропуску строку звернення до суду, а його заява є необґрунтованою. Крім того, у матеріалах справи наявні докази направлення відповідачу ОСОБА_1 та отримання ним ухвали суду від 03 вересня 2024 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження, судових повісток у судові засідання 18 вересня 2024 року, 03 жовтня 2024 року та 28 жовтня 2024 року, а також копії заочного рішення, отриманої відповідачем 19 листопада 2024 року. Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне. За загальним правилом метою встановлення строків є надання визначеності у реалізації суб`єктами правовідносин своїх прав та обов`язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов`язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Строк як відрізок часу обмежує дію суб`єктивних прав та обов`язків. Водночас процесуальний строк - це встановлений законом або визначений судом проміжок часу, протягом якого суд або учасники судового процесу мають право або зобов`язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій. Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу. Отже, запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків. У низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у контексті дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», пункти 51, 52, «Брумареску проти Румунії», пункт 61). Отже, встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню. Законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення. Водночас норми ЦПК України не визначають спеціального механізму процесуального реагування суду на пропуск відповідачем строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо заявник не подав клопотання про поновлення пропущеного строку або якщо причини, зазначені ним у відповідному клопотанні, визнані судом неповажними. Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у ст. 126 ЦПК України. Відповідно до частини першої цієї статті із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку. Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов`язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 126 ЦПК України). За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов`язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 червня 2024 року у справі №756/11081/20 зауважила, що зміст статей 284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у цих нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу. Так, прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви (ч. 1 ст. 286 ЦПК України). У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд згідно із ч. 3 ст. 287 ЦПК України може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження. Тлумачення ст. 286, 287 ЦПК України в сукупності із ч. 1 ст. 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у ч. 3 ст. 287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з`явитися на судове засідання, а також подати відзив, у зв`язку із чим і було ухвалене заочне рішення. Це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви. Передбачені ч. 3 ст. 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. На користь такого висновку свідчить і те, що як вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення (ст. 285 ЦПК України), так і строк звернення до суду з такою заявою (ст. 284 ЦПК України) наведені законодавцем перед врегулюванням ним дій суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення, які визначені у ст. 286 ЦПК України та наступних статтях. Тобто суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті. Тому правила ч. 3 ст. 287 ЦПК України щодо повноважень місцевого суду не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення. Водночас відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» ЦПК України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (ч. 2 ст. 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду. Можливість застосування ст. 126 ЦПК України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і ч. 2 ст. 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводиться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила. Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними. З урахуванням мотивів, викладених у постанові від 12червня 2024 року, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі №214/5505/16, навела такі висновки щодо застосування положень ст. 126, 127 ЦПК України в сукупності зі ст. 284, 286, 287 цього Кодексу: - передбачені ч. 3 ст. 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення; - оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення. Відповідно до положень ст. 284 ЦКП України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин. Частиною 5 ст. 272 ЦПК України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Відповідно до ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні або розписки про отримання копії судового рішення. Указане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19. Як слідує із матеріалів справи на запит суду першої інстанції від 20 серпня 2024 року №148/1800/24/5359/2024 Виконавчим комітетом Тульчинської міської ради листом від 21 серпня 2024 року вих. №02-22-2535 надано інформацію, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться за адресою: АДРЕСА_1 . 28 жовтня 2024 року Тульчинським районним судом Вінницької області розглянуто справу за відсутності відповідача та ухвалено заочне рішення. Слід зауважити, що відповідно до положень ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині заочного рішення зареєстрованим місцем проживання відповідача суд першої інстанції вказав саме АДРЕСА_1 Разом із тим, матеріалами справи встановлено, що повістки про виклик до суду та копія заочного рішення ОСОБА_1 надсилались за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.47, 54, 60, 71). Тобто уся судова кореспонденція надсилалася відповідачу не за місцем його проживання, тому відповідно до вимог ч. 5, 6 ст. 272 ЦПК України вручення, зокрема, копії судового рішення не може вважатися належним. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 має передбачене ст. 284 ЦПК України право на поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. На указане суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про неповажність наведених заявником причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2024 року та залишення без розгляду заяви про перегляд цього ж заочного рішення на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України. Відповідно ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Таким чином, оскаржувану ухвалу, відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, належить скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кугутюка Олександра Васильовича задовольнити. Ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області 10 березня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (Тульчинський районний суд Вінницької області). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. Ю. Береговий Судді: О. С. Панасюк Т. М. Шемета