Постанова 4805 № 279/7036/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №279/7036/24 Головуючий у 1-й інст. Шульга О. М. Категорія 39 Доповідач Григорусь Н. Й. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2025 року м.Житомир Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Григорусь Н.Й., суддів Коломієць О.М., Талько О.Б., розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) у м. Житомирі цивільну справу №279/7036/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, розірвання кредитного договору, списання заборгованості та повернення списаних коштів, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шульги О.М. у м. Коростені, в с т а н о в и в: У листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому просила розірвати кредитні договори споживчого кредиту «Оплата частинами» №24062136601162 від 21 червня 2024 року на суму 43 999,00 грн та №24062136601157 від 21 червня 2024 року на суму 28 099,00 грн, укладений від імені ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк»; припинити нарахування по картці/рахунку «Універсальна» № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» щомісячних платежів за споживчим кредитом «Оплата частинами» №224062136601162 від 21 червня 2024 року на суму 43 999,00 грн, з щомісячною сплатою 14 666,33 грн (або 33,33%) та процентами за користування кредитом в розмірі 0,12 % річних, та нарахування за споживчим кредитом «Оплата частинами» №224062136601157 від 21 червня 2024 на суму 28 099,00 грн, з щомісячною сплатою 2 809,90 грн (або 10 %), та процентами за користуванням кредитом в розмірі 0,12% річних, які були оформлені на ОСОБА_1 та скасувати раніше нараховані платежі та заборгованість по ним; стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 перераховані в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором «Оплата частинами» кошти в сумі 841,83 грн, а також стягнути з відповідача на її користь 5 000 грн судових витрат за надання правничої допомоги. В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що між нею та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір SАМDNWFC00071058026 від 04 жовтня 2021року на підставі якого на її ім`я відкрито картку/рахунок «Для виплат» № НОМЕР_2 для зарахування заробітної плати та картку/рахунок «Універсальна» № НОМЕР_3 з кредитним лімітом. 22 червня 2024 року позивач дізналась, що рух коштів по її рахунку заблоковано. За результатами звернення до працівників банку отримала інформацію, що 21 червня 2024 року внаслідок дій третіх осіб та входу до системи дистанційного обслуговування «Приват24» було змінено кредитний ліміт на картці «Універсальна» та оформлено два кредитні договори «Оплата частинами», проте таких дій вона не вчиняла ні письмово, ні в електронному вигляді з використанням електронної системи «Приват24», пін-код картки нікому не передавала. Крім того, працівники банку повідомили, що 21 червня 2024 року використовуючи її картку, оформлений кредит «Оплата частинами» в інтернет магазині Соmfi. За заявою ОСОБА_1 . ЄРДР внесені відомості про порушення кримінального провадження №12024060490000380, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України та визнано її потерпілою. Незважаючи на те, що дані кредити вона не оформляла банк відмовив їй у припиненні нараховувати проценти та у списанні заборгованості. Станом на дату подачі заяви до суду їй банком безпідставно нараховано борг в сумі 72 098 грн, та щомісячно нараховуються відсотки за користуванням кредитом, в рахунок погашення кредиту з її картки/рахунку «Для виплат» НОМЕР_2 списано 26 липня 2024 кошти в сумі 680,52 грн та 26 серпня 2024 року кошти в сумі 161,31 грн. На думку позивача, банком допущено порушення вимог ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Умов та правил надання банківських послуг, оскільки є факт здійснення операцій за її рахунком, які нею не замовлялися та не оформлялися, що завдало їй істотної шкоди у вигляді нарахування заборгованості (кредиту), яку вона має погашати, та нарахування плати за послугу «Оплата частинами» за кредитні кошти, які нею не отримувались, а сама послуга не замовлялась, на підставі викладеного просила позов задовольнити. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2025 року позов задоволений частково. Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок заборгованості за споживчими кредитами «Оплата частинами» за №224062136601162 від 21 червня 2024 року та за №224062136601157 від 21 червня 2024 року, які були оформлені на ОСОБА_1 , скасувавши та припинивши нарахування процентів та штрафних санкцій по картці /рахунку «Універсальна» № НОМЕР_3 АТ КБ «ПриватБанк» з дати їх оформлення. У задоволенні позову в частині розірвання договорів споживчого кредиту «Оплата частинами» №24062136601162 від 21 червня 2024 року та № 24062136601157 від 21 червня 2024 року, укладених від імені ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк», відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник АТ КБ «Приватбанк» подала апеляційну скаргу, у якій просила його скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за безпідставністю, у інші частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. На обґрунтування доводів апеляційної скарги представник вказала, що ОСОБА_1 пройшла автентифікацію під час здійснення спірних транзакцій. Доказів протиправного заволодіння фінансовим номером позивача третіми особами суду не надано, а банк позбавлений можливості встановити яким чином треті особи отримали доступ до фінансового номера телефону клієнта та авторизувались в системі Приват24. За вказаних обставин позивач (клієнт) не повідомила одразу після виявлення втрату доступу до фінансового номеру. Представник відповідача вказала, що 21 червня 2024 року банк надсилав клієнту ОСОБА_1 на її номер телефону повідомлення про оплату інвойсу в Приват24, що ймовірно було нею проігноровано. На думку скаржника, позивачем не наведено норми закону, за якими банк має нести відповідальність за протиправні дії третіх осіб. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 адвокат Потопальський М.В. просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апляційну скаргу без задоволення. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк», в якому на її ім`я відкрито карткові рахунки на отримання заробітної плати та кредитного ліміту. 21 червня 2024 року по картці «Універсальна», яка відкрита на ім`я позивача, оформлено договори споживчого кредиту «Оплата частинами» № 24062136601162 від 21 червня 2024 року на суму 43 999,00 гривень та № 24062136601157 від 21 червня 2024 року на суму 28 099,90 гривень. 24 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення невстановленою особою, яка зайшовши в мобільний додаток «Приват24» отримала два кредити на загальну суму 72 098 гривень на її картку № НОМЕР_3 , здійснила оплату в торгівельних точках. 24 червня 2024 року за її повідомленням було внесено відомості до ЄРДР за № 12024060490000380 та розпочато досудове розслідування. 25 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до АТ КБ «ПриватБанк» з приводу незаконного оформлення споживчих коштів за номерами договорів №24062136601162 та №24062136601157. Згідно відповіді ТОВ «Комфі Трейд» від 17 липня 2024 року на звернення позивача ОСОБА_1 щодо проведення службового розслідування за фактом оформлення кредитних договорів на її ім`я без її згоди, повідомили, що через мобільний додаток «Приват24» на її ім`я ОСОБА_1 укладено два кредитні договори: №24062136601162 на суму 43 999,00 грн, за кошти з яких 22 червня 2024 року у магазині за адресою: Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, комплекс будівель та споруд 176, придбано товари на суму 43 999 грн, а саме: смартфон Аррlе іРhоnе 15 Рго за ціною 43 998 грн та стартовий пакет 1 грн; №24062136601157 на суму 28 099,00 грн, за які 22 червня 2024 у магазині за адресою: АДРЕСА_1 придбано кондиціонер спліт Соорег&Hunter СН-S12FТXQ2NG. Обидві покупки були оформлені в інтернет - магазині та оплачені дистанційно з використанням ЕПЗ 516875**7402. За зверненням позивача Національним банком України проведено перевірку, за результатами розгляду якої листами від 29 липня 2024 №14-0004/56994 та 03 вересня 2024 №14-0004/66792 повідомлено, що Національним банком було надіслано запит до відповідача, на який «ПриватБанк» повідомив, що кредитні договори «оплата частинами» № 2462136601157 від 21 червня 2024 року (час оформлення 23:47:41) та № 2462136601162 від 21 червня 2024 року (час оформлення 23:51:25) були оформлені через «Приват24» та підписані за допомогою ПЕП. Як зазначив Національний банк, у процесі перевірки було виявлено вхід до системи дистанційного обслуговування «Приват 24» з нетипового для неї пристрою: «+38063*******46 МОSILLA/5.0 та НОМЕР_4 РНОNЕ ІРНОNЕ14.5. Про нетиповий вхід було направлено повідомлення на Е-mаіl. Для входу до Приват24 логін не змінювався, пароль був змінений. У зв`язку з тим, що повідомлень від банку про вхід в особистий кабінет в «Приват24» їй не надходило, вона повторно звернулася до Національного банку України. На це звернення в листі від 03 вересня 2024 року Національний банк повідомив, що на повторний запит до відповідача, щодо направлення повідомлення про нетиповий вхід в її кабінет в «Приват24», банк зазначив, що про фактичне списання платежів були направлені повідомлення 22 червня 2022 року в 14:10:54; 22 червня 2024року в 14:43:32, але вони були забраковані, ймовірно вже було знято ознаку фінансового номеру. Національним банком роз`яснено, що усі питання, які виникають внаслідок укладених договорів вирішуються сторонами, а в разі недосягнення домовленості в судовому порядку. Відмовляючи у задоволенні вимоги про розірвання договорів споживчого кредиту, суд першої інстанції послався на обрання позивачем неналежного способу захисту, зазначивши, що порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України. Разом з тим, посилаючись на відсутність доказів та підтвердження того, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла використанню невстановленою особою її персональних даних, що призвело до відповідних платіжних операцій, які позивачем не визнаються, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення позову в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості за №224062136601162 від 21 червня 2024 року на суму 43 999,00 гривень та №224062136601157 від 21 червня 2024 року на суму 28 099,00 гривень, припинивши нарахування процентів та штрафних санкцій. Саме у цій частині відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції, тому в силу вимог ст. 367 ЦПК України рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог щодо розірвання кредитних договорів споживчого кредиту «Оплата частинами» в апеляційному порядку не оскаржено, тому апеляційним судом не переглядається. Звертаючись до суду з позовом про захист прав споживачів позивач ОСОБА_1 послалася на те, що дозволу на доступ до свого електронного сервісу «Приват-24» не передавала стороннім особам, як і жодних паролів чи іншої інформації, а також жодним чином не сприяла шахраям у намаганнях відкрити на її ім`я картки та здійснення з них покупок. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача суд першої інстанції дійшов висновку про істотне порушення банком вимог Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та умов укладеного між сторонами договору, оскільки є факт здійснення операцій за кредитним рахунком особи, які нею не замовлялися та не оформлялися, що завдало їй істотної шкоди у вигляді зарахування додаткової заборгованості, яку він має погашати, тому заборгованість, яка утворилась з часу незаконного зняття невстановленими особами грошових коштів з карткового рахунку позивача є незаконною. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Згідно ч. 1, 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (стаття 1073 ЦК України). Відповідно ч. 3 ст. 1092 ЦК України, якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та Закону. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Згідно п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Згідно ст. 7, п. п. 38.1., 38.4. ст. 38 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» режим обслуговування клієнта банків полягає у зберіганні коштів, здійснення розрахункових операцій за допомогою платіжних інструментів та створення системи захисту інформації, яка повинна забезпечувати безперервний захист інформації щодо переказу коштів на усіх етапах її формування, обробки, передачі та зберігання. Із положень п. 39.2. ст. 39 цього Закону вбачається, що при проведенні переказу його суб`єкти мають здійснювати в межах своїх повноважень захист відповідної інформації від несанкціонованого доступу до інформації; несанкціонованих змін інформації; несанкціонованих операцій з компонентами платіжних систем. Пунктом 39.4. ст. 39 Закону встановлено, що працівники суб`єктів переказу повинні виконувати вимоги щодо захисту інформації при здійсненні переказів, зберігати банківську таємницю та підтримувати конфіденційність інформації, що використовується в системі захисту цієї інформації. Пунктами 1.15., 1.23., 1.24., 1.32. статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначені умови, за яких рух коштів вважається неналежним (неправомірним) переказом, а саме: ініціатором такого переказу має бути особа, яка не є платником, тобто якій не належить рахунок, з якого ініціюється платіж (неналежний платник), а кошти мають бути списані з рахунку неналежного платника помилково або неправомірно та зараховані на рахунок неналежного отримувача, тобто особи, яка не має законних підстав на одержання переказу. Ініціювання переказу коштів може, в тому числі, здійснюватися шляхом використання держателем електронного платіжного засобу, тобто платіжної картки (стаття 21 вказаного Закону). Згідно з підпунктом 2.1.4.12.5 Умов і правил надання банківських послуг у Приватбанку клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами у разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до втрати картки, розголошенню ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Вказана позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22. Доводи апеляційної скарги свідчать про те, що, оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, АТ КБ «Приватбанк» посилається на ненадання позивачем доказів на підтвердження того факту, що в період з 21 червня 2024 22 червня 2024 року позивач не здійснювала операції по відкриттю та використанню її кредитних рахунків. Зокрема, посилався на неврахування судом першої інстанції обставин укладення договорів, дійсності його умов, передбачених Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, презумпцію правомірності правочину, а також коректністю вводу необхідних конфіденційних даних, відомих лише самому клієнту. В той же час, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, стверджувала, що у спірний період зазначені перекази були ініційовані не нею, вхід до Приват24 з метою відкриття кредитної картки не здійснювала, заперечує розголошення конфіденційної інформації, яка б сприяла проведенню оспорюваних ним транзакцій. Положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Проте, АТ КБ «Приватбанк» не підтвердило належними і допустимими доказами обставин, які би безспірно доводили, що позивач, як користувач платіжної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей за платіжною карткою, її особового рахунку, акаунту чи додатку Приват24, незаконному використанню номеру платіжної карти, CVV коду та терміну дії чи іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції. Апеляційний суду погоджується з висновком районного суду, що з матеріалів справи вбачається відсутність волі позивача на укладання договорів №224062136601162 від 21 червня 2024 року на суму 43 999,00 гривень та №224062136601157 від 21 червня 2024 року на суму 28 099,00 гривень. Отже, колегія суддів доходить висновку про наявність факту порушення прав позивача, яка не мала волевиявлення на здійснення 21-22 червня 2024 року будь-яких банківських операцій за своїм банківським рахунком, отримання кредитних коштів та їх використання, своїми діями чи бездіяльністю не сприяла розголошенню особистих даних, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, третіх осіб на вчинення таких дій не уповноважувала, після виявлення списання коштів з рахунку відразу звернулася із заявою до поліції та повідомила банк. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, після зняття з рахунку позичальника кредитних коштів 22 червня 2024 року, банк здійснив нарахування відсотків та штрафних санкцій та списав відповідні суми з рахунку позивача. Відтак, висновок районного суду в частині, якій оскаржено рішення суду першої інстанції, щодо зобов`язання позивача здійснити перерахунок заборгованості за споживчими кредитами «Оплата частинами» за №224062136601162 та №224062136601157 від 21 червня 2024 року, оформлені на ОСОБА_1 , скасувавши та припинивши нарахування процентів та штрафних санкцій по картці /рахунку «Універсальна» № НОМЕР_3 АТ КБ «ПриватБанк» з дати їх оформлення, апеляційний суд вважає правильним. При цьому, належних доказів на спростування вищезазначених обставин та, навпаки, підтвердження списання банком цих коштів з попереднім погодженням та з відома власника рахунків, апелянтом не надано. На переконання колегії суддів, встановивши порушення прав ОСОБА_1 , судом першої інстанції надано вірну правову оцінку доказам по справі та суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді Повний текст постанови складено 24 квітня 2025 року