Постанова Харківський апеляційний суд № 638/10195/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 22 квітня 2025 року м. Харків справа № 638/10195/24 провадження №22-ц/818/2421/25 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів:Тичкової О.Ю., Яцини В.Б., розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про розподіл судових витрат у справі за заявою ОСОБА_2 про скасування судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за спожитий природний газ за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Мица Юрія Вікторовича на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2025 року, постановлену під головуванням судді Невеніцина Є.В., - в с т а н о в и в: У червні 2024 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» звернулось до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за спожитий природний газ. Судовим наказом Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 червня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» заборгованість за спожитий природний газ за період з 01 грудня 2021 року до 30 квітня 2024 року в розмірі 754,70 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» судовий збір у розмірі 302,80 грн. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 січня 2025 року заяву ОСОБА_2 про скасування судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за спожитий природний газ- задоволено. Скасовано судовий наказ від 06 червня 2024 року №638/10195/24, провадження №2-н/638/1791/24 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за спожитий природний газ. 05 лютого 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Мица Юрій Вікторович звернувся до суду із заявою, в якій просив стягнути з ТОВ «Харківгаз Збут» на користь ОСОБА_2 судові витрати у справі №638/10195/24 у розмірі: судовий збір в сумі 121 грн 12 коп., сервісний збір за сплату судового збору в сумі 9 грн 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн 00 коп. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2025 року у прийнятті заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат у справі за заявою ОСОБА_2 про скасування судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за спожитий природний газ відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Мица Юрій Вікторович просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заяви та стягнення судових витрат: судовий збір в сумі 121 грн 12 коп., сервісний збір за сплату судового збору в сумі 9 грн 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. 00 коп. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції зробив неправильні висновки щодо обставин справи. Вважає, що відшкодування судових витрат має фундаментальне значення для цивільного процесу й поширює свою дію на будь-який вид провадження у такому процесі та наказне провадження не становить будь якого виключення. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи у прийнятті заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат у справі за заявою про скасування судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні) у разі вирішення спору по суті, тобто при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов`язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням приписів ч.3, ч.8 ст.141 ЦПК України та застосування пропорційності, що передбачено вимогами ч.1, ч.2 ст141 ЦПК України. Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи. Відповідно до розділу ІІ ЦПК України наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Суть наказного провадження полягає у безспірності заявлених вимог та спрощеній процедурі судового провадження, спрямованої на ефективність судового розгляду. В межах наказного провадження боржнику надано право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу (за вимогами про стягнення аліментів), у відповідності до статті 170 ЦПК України. Статтею 171 ЦПК України визначені повноваження суду за наслідками розгляду заяви про скасування судового наказу, за змістом якої у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз`яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження з додержанням загальних правил щодо пред`явлення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 164 ЦПК України, у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплачена за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви. Як вбачається, положення ст. 164 ЦПК України не передбачають порядку розподілу судових витрат, а саме судового збору за подачу заяви про скасування судового наказу. Частина 2 вказаної статті передбачає лише можливість врахування суми судового збору, сплаченої за видачу судового наказу, до суми судового збору, яка має бути сплачена стягувачем при зверненні до суду в порядку позовного провадження. Норми ст. 171 ЦПК України також не передбачають відшкодування судових витрат на користь особи, яка звернулась до суду із заявою про скасування судового наказу, в тому числі за рахунок стягувача. Таким чином, наказне провадження є спрощеним у порівнянні з позовним, альтернативним йому провадженням у суді першої інстанції, і заснованим на письмових доказах. Наказне провадження є специфічною формою захисту прав кредитора за допомогою письмових доказів проти сторони боржника, яка не виконує або неналежним чином виконує свої зобов`язання. У наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних вимог. Безспірні вимоги заявника у наказному провадженні - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин. З огляду на наведені правові норми, в порядку наказного провадження судом вирішується лише конкретно визначений законом перелік вимог, без судового розгляду, без виклику боржника та стягувача у судове засідання, без заслуховування їх пояснень. При цьому змагання сторін у межах гласного вирішення справи, у ході якого сторони наводять доводи, покликані підтвердити їх правоту, спростувати аргументи протилежної сторони, відсутні. Також згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. За положенням ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно ч.2 ст.137 ЦПК України з а результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 5 статті 137 ЦПК України, передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, питання щодо стягнення судових витрат не є безспірним. Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. За положенням ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відшкодування витрат можливо лише у справах позовного провадження. Відшкодування суми судового збору, сплаченого у наказному провадженні, передбачено лише на користь заявника, який звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу, шляхом зарахування такого до судового збору, сплаченого у разі пред`явлення ним позову до боржника. Водночас чинним процесуальним законодавством не передбачено відшкодування боржнику судових витрат у виді судового збору та витрат на правничу допомогу адвоката, сплаченого за подання заяви про скасування судового наказу. Таким чином, скасування судового наказу за заявою боржника не виключає виникнення між сторонами спору про право, який вирішується в позовному провадженні, за результатами розгляду якого суд ухвалює рішення та здійснює розподіл судових витрат. Колегія суддів зауважує, що скасуванням судового наказу спір по суті не вирішується, тому підстав для розподілу судових витрат у справі не має. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у прийнятті заяви про розподіл судових витрат у справі за заявою про скасування судового наказу. Ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК Українисуд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Мица Юрія Вікторовича - залишити без задоволення. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Маміна Судді: О.Ю. Тичкова В.Б. Яцина