Постанова 4876 № 908/2023/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.04.2025 року м.Дніпро Справа № 908/2023/24 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Чус О.В., Чередка А.Є. секретар судового засідання Жолудєв А.В. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 29.07.2024 (суддя Дроздова С.С.) у справі № 908/2023/24 за позовом: ОСОБА_1 до відповідача: ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва, скасування реєстраційної дії ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про: 1. визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, померлого ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 видане Приватним нотаріусом Бердянського районного нотаріального округу Запорізької області, ОСОБА_4 від 22.07.2021р. та зареєстровано в реєстрі за номером 445. 2. скасування реєстраційної дії 1000099107001700456 від 28.07.2021 року об 08:57:47 із внесення змін про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.07.2024 у справі № 908/2023/24 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, померлого ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасування реєстраційної дії 1000099107001700456 від 28.07.2021. Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 29.07.2024 у справі № 908/2023/24 в повному обсязі та направити дану справу для вирішення питання відкриття провадження та подальшого розгляду до господарського суду Запорізької області. В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що: - суд невірно прийшов до висновку про те, що предметом спору в даному випадку є спір про частку у спадщині. Предметом спору в даному випадку є право на частку в статутному капіталі ТОВ «Агро-Юні». Спадкування даної частки в статутному капіталі товариства є ні чим іншим, як механізмом/способом переходу права власності, але враховуючи предмет спадкування, то вказаний механізм є безпосередньо підставою набуття/переходу корпоративних прав; - суд не звернув увагу на статус учасників даного провадження в ТОВ «Агро-Юні». Так, позивач ОСОБА_1 та відповідач по справі ОСОБА_2 станом на дату звернення до суду з даним позовом згідно відомостей в державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зазначені як засновники ТОВ «Агро-Юні». Отже вказаний спір виник між учасниками товариства з приводу корпоративних прав учасника даного товариства; - однією з позовних вимог є визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, померлого ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 . Отже, на вирішення суду поставлено питання оспорювання та невизнання права ОСОБА_2 на корпоративні права ТОВ «Агро-Юні». За вказаних обставин, суд помилково прийшов до висновку про порушення позивачем правил визначення юрисдикційної підвідомчості при зверненні з відповідною позовною заявою, що свідчить про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду. Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду. 28.09.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній, зокрема, не визнає вимоги позивача, наводить своє обґрунтування заперечень щодо обставин спору та заперечує проти задоволення скарги. 03.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача (апелянта) надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримав доводи своєї апеляційної скарги та наполягав на наявності підстав для її задоволення. 13.04.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він додатково заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та наголосив на законності оскаржуваної ухвали. В судовому засіданні 15.04.2025 брали участь представники сторін. Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності. Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, наполягав на необхідності залишення ухвали суду першої інстанції без змін. Апеляційний господарський суд, заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про: 1. визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, померлого ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 видане Приватним нотаріусом Бердянського районного нотаріального округу Запорізької області, ОСОБА_4 від 22.07.2021р. та зареєстровано в реєстрі за номером 445. 2. скасуваня реєстраційної дії 1000099107001700456 від 28.07.2021 року об 08:57:47 із внесення змін про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. Як вбачається з матеріалів позовної заяви, 06.10.1999 було створено Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Агро Юні» в подальшому по тексту «Товариство». Засновниками даного товариства відповідно до статуту ТОВ «Агро-Юні» були ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 розмір частки в статутному капіталі товариства складає 50% та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 розмір частки в статутному капіталі товариства складає 50%. Відповідно до п. 5.2. статуту товариства, вклади учасників складають: ОСОБА_3 3750.00 грн. ОСОБА_1 -3750.00 грн. Згідно п. 5.4. статуту товариства, після внесення вкладів, долі учасників будуть складати: ОСОБА_3 - 3750 грн. - 50%; ОСОБА_1 -3750 грн. 50 %. 29.11.2012 Товариством було прийнято рішення про збільшення розміру статутного капіталу Товариства до 110 615,87 грн. (сто десять тисяч шістсот п`ятнадцять грн. 87 коп.). В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у середині 2020 року засновник товариства - ОСОБА_1 дізнався про невиконання засновником ОСОБА_3 свого обов`язку щодо внесення вкладу в статутний капітал Товариства. Про що, 31.08.2020 р. засновник ОСОБА_1 у відповідності до ст. 15 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» за вхідним № 343 надіслав лист попередження засновнику ОСОБА_3 із вимогою сплатити вклад в статутний капітал товариства в сумі 55 307,94 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч триста сім грн. 94 коп.) із попередженням, що у разі невнесення останнім своєї частки до статутного капіталу товариства до 30.09.2020 року його буде виключено із засновників товариства. Вказаний лист попередження ОСОБА_3 отримав власноруч, про що поставив власний підпис. Вказане попередження ОСОБА_3 виконане не було, жодних коштів на рахунок товариства щодо внесення заборгованості із вкладу до статутного капіталу товариства від останнього не надходило та ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина за заповітом, спадкоємцем згідно якого визначено ОСОБА_2 . Враховуючи можливе незаконне спадкування несплаченої ОСОБА_3 за життя частки статутного капіталу Товариства спадкоємцями, товариство розіслало нотаріусам міста Бердянська Запорізької області повідомлення про несплату вказаної частки померлим ОСОБА_3 за життя. Однак, серед адресатів розсилки не було Приватного нотаріуса Бердянського районного нотаріального округу Запорізької області Пузанової Наталії Анатоліївни, оскільки вказана нотаріус на момент розсилки зазначеного повідомлення, нещодавно почала працювати на території м. Бердянськ, та товариство не знало про її знаходження в м. Бердянськ. 22.07.2021 приватним нотаріусом Бердянського районного нотаріального округу у Запорізькій області Пузановою Н.А. без перевірки факту сплати ОСОБА_3 за життя частки статутного капіталу Товариства, видала свідоцтво про право на спадщину за заповітом померлого ОСОБА_3 за яким до складу спадщини увійшло право на 50% (п`ятдесят відсотків) статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Юні» місцезнаходження : село Осипенко, Бердянський район, Запорізька обл, вул. Маріупольське шосе, будинок 74, код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України 30611819, дата державної реєстрації 06.10.1999 р., дата запису 30.09.2005 року, номер запису 10791200000000171), що дорівнює сумі 55 307 (п`ятдесят п`ять тисяч триста сім грн.) 94 коп. В подальшому ОСОБА_2 звернувся до державного реєстратора, який/ка здійснила реєстраційну дію 1000099107001700456 від 28.07.2021 року об 08:57:47 із внесення змін про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., а саме вніс відомості про ОСОБА_2 як засновника ТОВ «Агро-Юні», та як кінцевого бенефіціарного власника. Позивач у позові зазначив, що в результаті чого ОСОБА_2 без законних підстав заволодів 50% частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Юні». Позивач вважає, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом є незаконним в наслідок чого воно повинно бути визнано недійсним, а 50 % частки статутного капіталу ТОВ «Агро-Юні» повинна бути витребувана з незаконного володіння у ОСОБА_2 . Суд першої інстанції виснував, що у відкритті провадження у справі слід відмовити. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне. За приписами ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що предметом цього спору є вимоги про: - визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, померлого ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 видане Приватним нотаріусом Бердянського районного нотаріального округу Запорізької області, ОСОБА_4 від 22.07.2021р. та зареєстровано в реєстрі за номером 445. - скасування реєстраційної дії 1000099107001700456 від 28.07.2021 року об 08:57:47 із внесення змін про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 та 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. За приписами ч.ч. 1, 2, 3, 5, 7 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку. Із положень п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України в поєднанні з вимогами ст. ст. 4, 13, 14, 74 цього Кодексу випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до господарського суду, має зазначити в позовній заяві, яка особа порушила її права чи інтереси, яким чином відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.09.2024 у справі № 990/220/24 звернула увагу, що закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною. Водночас, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу. Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Водночас, як передбачено ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець; 17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Слід зауважити, що у ст. 20 ГПК України в редакції закону від 03.10.2017 №2147-VІІІ визначена предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень щодо розгляду справ, віднесених до їхньої компетенції. Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, та спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність в законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Зокрема, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарський суд розглядає справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Згідно з ч. 3 ст. 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. В свою чергу, відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього Кодексу). Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форм власності. Характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено (висновок Верховного Суду у постанові від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17 та Великої Палати Верховного суду від 11.06.2019 у справі №917/1338/18). За змістом частин третьої - п`ятої статті 63 ГК України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об`єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 81 ЦК України). У статті 96-1 ЦК України передбачено, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи. Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом: 1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку; 3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об`єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом; 6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту). Учасники юридичних осіб можуть також мати інші права, встановлені статутом та законом. Законом можуть бути встановлені для певних осіб обмеження щодо володіння корпоративними правами. Законом можуть бути встановлені умови та/або обмеження щодо реалізації окремих корпоративних прав певними особами. Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав. Водночас, у частині першій статті 1216 ЦК України зазначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша статті 1217 ЦК України). У частині першій статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (частина перша статті 1226 ЦК України). У частині першій статті 1261 ЦК України визначено коло осіб, які відносяться до першої черги спадкоємців за законом, а саме це діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України). Спірні правовідносини, окрім норм сімейного законодавства, урегульовано нормами цивільного (спадкового) права, бо потребують визначення спадкової маси, з урахуванням норм сімейного законодавства та перевірки поділу такої маси між спадкоємцями за законом. Велика Палата Верховного Суду вказувала у своїх правових висновках, що, визначаючи юрисдикцію спору, слід також мати на увазі, що у Законі № 1576-XII та Законі України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальність»(далі - Закон № 2275-VIII) упорядковані правовідносини між учасниками товариства щодо майна товариства і, зокрема, формування статутного капіталу та розподілення майна товариства при виході учасника з господарського товариства (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 591/5242/18). За наслідком виникнення чи визнання права на спадщину з`являється право на участь в управлінні та діяльності господарського товариства, що є ознакою набуття корпоративних прав спадкоємцями, при тому, що таке набуття не пов`язане з будь-яким рішенням зборів учасників про прийняття такого спадкоємця до складу учасників товариства, що підтверджується висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.11.2020 у справі № 922/88/20. Однак вказані зміни не впливають на висновок про первинність виникнення саме права на спадщину і визначення частки у спадщині, і як наслідок - набуття права на частку у статутному капіталі господарського товариства, не зважаючи на те, що юридичне оформлення таких прав не має розриву у часі. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Статтями 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин (аналогічний висновок міститься у пункті 5.10 постанови Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 920/336/22). Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які діють за правилами цивільного і кримінального судочинства, а також господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення від 29.04.1988 у справі "Белілос проти Швейцарії"); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії"). Через визначення юрисдикційності спору забезпечується дотримання принципу правової визначеності, за яким необхідно не допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами різних юрисдикцій. Тому потрібно визначати юрисдикційність відповідного спору так, щоб унеможливити повторне звернення особи до суду іншої юрисдикції після відповідного коригування позовних вимог та формування іншого складу учасників справи. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Звертаючись до суду з позовом, позивач самостійно визначає склад сторін справи, вказуючи відповідачів у справі, визначає предмет та підстави позову. Однак правила розгляду юридичного конфлікту у суді необхідно встановлювати, виходячи з дійсного змісту спірних матеріальних правовідносин та складу сторін таких правовідносин, не обмежуючись сформованим позивачем складом сторін справи (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 920/40/19, у пункті 6.8 постанови Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 920/343/22, у пункті 23 постанови Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 920/225/22, у пункті 5.12 постанови від 24.05.2023 у справі № 920/336/22). Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12.10.2022 у справі №183/4196/21, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 23.11.2021 у справі № 641/5523/19). Судом встановлено, що предметом спору у справі є отримання відповідачем ОСОБА_2 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Юні» у порядку спадкування після смерті його батька. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 11.06.2019 у справі № 917/1338/18, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання. Особисте немайнове право участі (корпоративні права) у юридичній особі припиняється в разі смерті фізичної особи учасника, а правонаступником (спадкоємцем) спадкується лише право на частку в статутному капіталі юридичної особи. У постанові від 03.11.2020 у справі № 922/88/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спори щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства. В позовній заяві, позивач оспорює свідоцтво про право на спадщину за заповітом, померлого ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 видане Приватним нотаріусом Бердянського районного нотаріального округу Запорізької області, ОСОБА_4 від 22.07.2021р. та зареєстровано в реєстрі за номером

445. Таким чином, як обґрунтовано відмітив господарський суд, у даному випадку первинним є спір про частку у спадщині, а не про частку в статутному капіталі. Право на отримання ОСОБА_2 спірного свідоцтва про право власності на частку статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Юні» було здійснене відповідачем як учасником сімейних правовідносин. При цьому отримання зазначеного свідоцтва жодним чином не пов`язане з корпоративними відносинами або їх реалізацією, а навпаки - потребують встановлення сімейно-правових зв`язків, а в разі оскарження такого свідоцтва - вирішення сімейно-правового спору. Водночас, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно виснував про те, що предметом спору в даному випадку є спір про частку у спадщині. Предметом спору в даному випадку є право на частку в статутному капіталі ТОВ «Агро-Юні». Спадкування даної частки в статутному капіталі товариства є ні чим іншим, як механізмом/способом переходу права власності, але враховуючи предмет спадкування, то вказаний механізм є безпосередньо підставою набуття/переходу корпоративних прав. Колегія суддів не може погодитися з обґрунтованістю таких тверджень виходячи з наступного. Згідно ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. В той же час, ст. 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є не споживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами. Таким чином, право на участь в товаристві не входить до спадщини, в той час, як майнові права на частку в статутному капіталі можуть спадкуватись. При цьому варто зауважити, що перехід частки у статутному капіталі товариства до спадкоємця не призводить до автоматичного набуття ним статусу учасника господарського товариства, а лише дає спадкоємцеві право на вступ до цього товариства, що відповідає положенням ст. 23 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (набрав чинності 17 червня 2018 р.). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.02.2019 у справі № 761/27538/17 висловила з цього приводу правову позицію, за змістом якої особи вважаються учасниками товариства не з моменту прийняття ними спадщини, а з моменту прийняття рішення про зміну складу його учасників у зв`язку зі смертю засновника (учасника) товариства та вступу до нього спадкоємців і про внесення відповідних змін до статуту цього товариства, а також державної реєстрації таких змін. Корпоративні права лише фактом спадкування не набуваються (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 392/1213/17). Натомість відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники товариства, зокрема, мають право брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства. Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства (частина 1 статті 30 Закону). Відповідно до статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад…Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Згідно з частинами першою та другою статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Отже, право брати участь в управлінні товариством може бути реалізовано учасником товариства при прийнятті участі у загальних зборах товариства, на яких вирішують ті чи інші питання діяльності товариства. Колегія суддів зауважує, що процес виникнення у спадкоємця померлого учасника корпоративних прав щодо юридичної особи складається з таких етапів: 1) прийняття спадкоємцем спадщини, до складу якої входить право на частку у статутному капіталі ТОВ; 2) отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину; 3) внесення змін до статуту ТОВ у частині зміни складу учасників; 4) державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників ТОВ у Єдиному державному реєстрі. В той ж е час, прийняття рішення про вступ спадкоємця (правонаступника) до складу учасників ТОВ (ТДВ) належить до компетенції загальних зборів учасників товариства. Отже, лише після прийняття вищим органом ТОВ (ТДВ) позитивного рішення спадкоємець (правонаступник) частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. У свою чергу, товариство може відмовитися від прийняття спадкоємця (правонаступника) до складу учасників. Чинне законодавство не обмежує ТОВ (ТДВ) у такому праві. У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до ТОВ (ТДВ) або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала померлому учаснику, реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню. Отже, існує законодавчо визначений порядок переходу до спадкоємця фізичної особи-учасника товариства з обмеженою відповідальністю, частки учасника (спадкодавця) у статутному капіталі, його вступу до товариства та виплати грошової компенсації. Підсумовуючи можна дійти наступних висновків, що у разі смерті учасника ТОВ слід розмежовувати право на частку та право із частки, що не є тотожними за своєю сутністю та часом виникнення, як помилково вважає апелянт. Право на частку у статутному капіталі товариства як майнове право є об`єктом спадкування та набувається спадкоємцем із часу відкриття спадщини незалежно від часу її прийняття та державної реєстрації. Спадкування права на частку у статутному капіталі ТОВ надає спадкоємцеві правову можливість отримати вартість успадкованої частки, яка визначається на час відкриття спадщини, або стати учасником товариства після здійснення у повному обсязі права на спадкування досліджуваного об`єкта. Корпоративні права не є об`єктом спадкового наступництва та набуваються спадкоємцем із часу отримання ним правового статусу учасника господарського товариства, який пов`язаний із прийняття загальними зборами відповідного рішення та внесенням запису про зміну складу учасників ТОВ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців і громадських формувань. При цьому як правильно наголосив суд першої інстанції, той факт, що спадкоємець на час оскарження свідоцтва вже набув статусу учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Юні», не свідчить про наявність спору щодо корпоративних прав у юридичній особі, адже всі підстави виникнення такого спору є юридичними фактами сімейного та спадкового права, які мали місце до набуття спадкоємцями статусу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Юні». Отже, відносини з оспорювання свідоцтва про право власності на частку в статутному капіталі в разі смерті, перерозподілу спадкових часток є сімейними та спадковими огляду на те, що: такі відносини виникли між учасниками сімейних і спадкових відносин. Жодні інші особи, які не володіють спеціальним статусом спадкоємця, подружжя тощо, їх учасниками бути не можуть; спірні відносини виникли щодо об`єктів, які мають спеціальний правовий режим, що існує лише в сімейному та спадковому праві - спільне майно подружжя, спадщина. Інший підхід для визначення юрисдикційності спору уможливить вирішення спору між спадкоємцями у судах двох юрисдикцій: у господарській - у разі отримання свідоцтва про право на спадщину і реєстрації часток у ЄДРПОУ; і щодо іншого майна - у цивільній юрисдикції, що не допускається і порушує принципи правової визначеності, що прямо заборонено пунктом 4 частини першої статті 20 ГПК України, згідно з яким господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що під час визначення предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Фактично предметом спору у справі є право на отримання Відповідачем частки у статутному капіталі ТОВ "Агро-Юні" у порядку спадкування після смерті його батька. Відтак, участь у даному спорі сторін у статусі учасників товариства не змінює правової природи такого спору та його направленість на оспорювання саме спадкових майнових прав відповідача на частку спадкодавця в статутному капіталі ТОВ шляхом визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, померлого ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наведеним відхиляються протилежні заперечення апелянта. При цьому апеляційним судом враховується, що згідно ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). У даній справі заявлена позовна вимога про скасування реєстраційної дії 1000099107001700456 від 28.07.2021 року об 08:57:47 є похідною вимогою від визнання свідоцтва недійсним, яка не містить самостійного обґрунтування. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц зазначено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Тобто, позивач скористався наданим йому правом на самостійне визначення як предмета, підстав позову, так і способу захисту свого права. Натомість вихід суду першої інстанції за межі заявлених позивачем предмету та підстав позову не узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства. До аналогічних за своїм змістом висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 19.07.2018 у справі № 910/17827/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1414/18, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16. Варто наголосити, що принцип диспозитивності поширює свою дію не лише на предмет та підстави позову, але і на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, обмежуючись як винятком з загального правила, наявністю повноважень суду в частині його самостійного визначення у випадках, прямо передбачених ст. 5 ГПК України. Таким чином, позовна вимога про скасування реєстраційної дії із «внесення змін про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи» є невід`ємно пов`язаною від результату розгляду вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, померлого ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та в даному випадку не може бути розглянута судом окремо, позаяк не містить самостійних підстав оскарження. Враховуючи вищевикладене, слід погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що з огляду на суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, цей спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а належить розглядати у суді загальної юрисдикції. Дана позиція також викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У п. 41 рішення ЄСПЛ у справі «Церква села Сосулівка проти України» від 28.02.2008 р. Суд зазначив, що згідно з принципами, які закріплені в його практиці (див., п. 31 рішення у справі «Пудас проти Швеції» (Pudas v. Sweden) від 27.10.1987 р.), спір щодо «права», про яке можна стверджувати (принаймні на підставах, які можна довести), що воно визнається в національному праві, а також є реальним і важливим. Спір може стосуватися як фактичного існування права, так і обсягів та способу його реалізації. Зрештою, результат провадження повинен безпосередньо впливати на можливість реалізації права, про яке йдеться у справі. Окрім того, чи буде право розглядатися як право цивільного характеру у світлі відповідних положень Конвенції, має визначатися не лише за юридичною галузевою кваліфікацією, але й за його матеріально-правовим змістом та наслідками реалізації цього права в межах національної правової системи (див. п. 89 рішення у справі «Кьоніг проти Німеччини» від 28.06.1978 р. (Konig v. Germany)). Відповідно, вирішальним для визначення того, чи стосується справа прав цивільного характеру, вважається безпосередньо характер права, яке є предметом розгляду (див. п. 90 «Кьоніг проти Німеччини»). Суд, який розглядає справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції. Зокрема, у п. 24 рішення ЄСПЛ від 20.07.2006 р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Суд вказав, що словосполучення «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. До того ж ЄСПЛ у рішенні від 12.10.1978 р. у справі «Занд проти Австрії» зазначив, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на зазначене, не вважається «судом, встановленим законом» орган, який не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом. У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання (див. рішення Суду у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України, no. 20347/03, від 12.03.2009). Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06.12.2007, Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany). Також, у рішенні ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може підлягати обмеженням, що допускаються, оскільки право на доступ за своєю природою вимагає регулювання державою. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, що саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Таким чином, прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема, для дотримання правил судової процедури. У даній справі позиція суду узгоджується з вищенаведеними висновками ЄСПЛ. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до постановлення помилкової ухвали, апеляційним судом не виявлено, скаржником висновків суду не спростовано. За таких умов, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги та відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 29.07.2024 у справі № 908/2023/24. У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 20, 129, 175, 232-236, 269, 275-280, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 29.07.2024 у справі № 908/2023/24 залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 29.07.2024 у справі № 908/2023/24 залишити без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 22.04.2025 Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя О.В. Чус Суддя А.Є. Чередко