Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/37704/23

Головуючий І інстанції: Сліденко А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2025 р. Справа № 520/37704/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024, по справі № 520/37704/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просила: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 06.04.2021 по 13.12.2023, обрахованого відповідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, за період затримки розрахунку при звільненні за 180 календарних днів, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 06.04.2021 -13.12.2023. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 07.04.2021-12.12.2023 у сумі 8237,09 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 07.04.2021-12.12.2023 у сумі 8237,09 грн., подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення у наведеній в частині, прийняти нове, яким зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період у сумі 73983,24 грн. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору судом першої інстанції, зокрема апелянт вказував, що в силу імперативного припису ст. 117 КЗпП розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виплати повинен бути здійсненний в межах шести місяців без застосування принципів співмірності та пропорційності та з визначенням суми середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача. Відповідач, не погоджуючись з судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано необхідність застосування принципу співмірності до суми середнього заробітку за загальний період затримки розрахунку при звільненні із урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача не встановлено, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як встановлено судовим розглядом, позивач з 15.09.1992 по 06.04.2021 проходила службу у Збройних Сил України, у тому числі у Військовій частині НОМЕР_1 . Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2021 по справі № 520/17621/21, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2023, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008, з врахуванням раніше виплачених сум. На виконання зазначених судових рішень Військовою частиною НОМЕР_1 13.12.2023 здійснено виплату позивачу коштів у сумі 82320,85 грн. Позивач вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати йому грошового забезпечення та зазначаючи про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернулась до суду із даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку із застосуванням принципу співмірності до суми середнього заробітку за загальний період затримки розрахунку при звільненні. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частиною 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Нова редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022. Так, за усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього. Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивачки 06.04.2021 відповідачем не було виплачено у повному грошове забезпечення. Спірна сума у розмірі 82320,85 грн. фактично виплачена 13.12.2023. Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення ст. 117 КЗпП України, затримка розрахунку при звільненні становить період з 07.04.2021 по 12.12.2023. Отже, у даній справі період з 07.04.2021 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, яка не передбачала обмеження строком виплати у шість місяців, та можливості у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати із застосуванням принципу співмірності зменшувати таку виплату. Період з 19.07.2022 по 12.12.2023 регулюється чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. При цьому, звертаючись до суду із даним позовом позивач просив стягнути середній заробіток за весь період затримки, але в межах шести місяців. Так, чинна редакція ст. 117 КЗпП України передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. В даному випадку позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на отримання всіх належних до виплати сум просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, однак в межах шести місяців. Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, колегія суддів зазначає, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку розрахунку при звільненні. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Проте, стягуючи на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби, суд першої інстанції виходив з необхідності врахування принципу співмірності, оскільки розмір середнього заробітку за період затримки розрахунку є неспівмірним із сумою несвоєчасно сплаченого грошового забезпечення. Таким чином, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст. 117 Кодексу законів про працю України, та застосувавши у тому числі висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період затримки розрахунку, фактично застосувавши принцип розумності, справедливості та пропорційності. З цього приводу, колегія суддів зазначає про необхідність врахування актуальної позиції Верховного Суду зі спірного питання. Так, у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 Верховний Суд, проаналізувавши попередні висновки судів касаційної інстанції, дійшов наступних висновків. Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, наведений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Така позиція була обумовлена також тим, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Крім того, враховано, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку. Отже, саме з урахуванням того, що ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах підлягали застосуванню критерії зменшення розміру середнього заробітку за час У той же час, із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності, та одночасно шляхом внесення змін до ст. 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями, усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку. Таким чином, у спорах щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить враховувати норми ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Стосовно періоду з 19.07.2022 слід також враховувати положення чинної редакції ст. 117 Кодексу законів про працю України, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Отже, беручи до уваги наведене вище, враховуючи обсяг позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення з відповідача суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахунок якої слід провести шляхом множення кількості днів затримки в межах шести місяців на розмір середньоденної заробітної плати без зменшення отриманого результату. Так, згідно з довідкою-розрахунком середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 , виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 404,28 грн. Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за шість місяців складає 183 календарні дні. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Згідно з абз. 1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 404,28 грн. х 183 = 73983,24 грн. При цьому, підстав для зменшення розміру суми середнього заробітку, враховуючи актуальну позицію Верховного Суду, із застосуванням принципів співмірності та пропорційності, колегія суддів не вбачає. Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів доходить висновку щодо стягнення з відповідача суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у загальному розмірі 73983,24 грн. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, втім враховуючи застосований при цьому судом першої інстанції підхід для його розрахунку, колегія суддів вважає за необхідне змінити судове рішення, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 73983,24 грн.". Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 по справі № 520/37704/23 - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції: "Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 73983 (сімдесят три тисячі дев`ятсот вісімдесят три) грн. 24 коп". В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 по справі № 520/37704/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло