Окрема думка ККС ВС № 583/702/21

Окрема думка судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 справа № 583/702/21 провадження № 51-2136 км 24 17 квітня 2025 року колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі головуючої ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , було розглянуто у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_5 , на вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 листопада 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК). За результатами касаційного розгляду касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_5 було залишено без задоволення, а вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 листопада 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_5 - без зміни. З наведеним вище рішенням колегії суддів суду касаційної інстанції не погоджуюсь з огляду на таке. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)). За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення місцевого суду з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам. Зі змісту положень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК, вбачається, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, крім іншого, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала суду апеляційної інстанції - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК. Тобто, суд апеляційної інстанції має перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні. Крім того, звертаю увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, у порядку, передбаченому КПК. При цьому у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд. Однак, на мою думку, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався. Як убачається з вироку, ОСОБА_5 судом першої інстанції було визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: - ч. 2 ст. 191 КК, а саме у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем; - ч. 1 ст. 366 КК, а саме у внесенні службовою особою до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей. Не погоджуючись з таким рішення місцевого суду, обвинувачена ОСОБА_5 та її захисник ОСОБА_4 оскаржили його в апеляційному порядку. Зі змісту спільної апеляційної скарги обвинуваченої та її захисника вбачається, що останні, посилаючись на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків вироку суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просили скасувати вирок місцевого суду та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК закрити кримінальне провадження. Крім того, як убачається з матеріалів провадження, захисник ОСОБА_4 , в порядку ч. 3 ст. 403 КПК, подав до Сумського апеляційного суду доповнення до апеляційної скарги, в яких, серед іншого, посилався на те, що: - діяння ОСОБА_5 за епізодами, що були скоєні у періоди з 19 грудня 2019 року по 09 червня 2020 року та з 09 червня по 21 липня 2020 року були кваліфіковані за ознакою єдиного злочинного умислу, спрямованого на розтрату чужого майна, зловживаючи своїм службовим становищем шляхом вчинення кількох тотожних злочинних діянь у різні періоди і у різних сумах, проте ні слідчим, ні прокурором, у порушення вимог ст. 214 КПК та Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, не були внесені окремі відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення, вчинене у період з 09 червня по 21 липня 2020 року на суму 59 733,65 грн; - суд першої інстанції не досліджував дотримання вимог ст. 214 КПК при реєстрації нового злочину стосовно ОСОБА_5 . Крім того, захисник стверджував, що: - судом першої інстанції через неповноту судового розгляду не досліджувалася постанова про перекваліфікацію кримінального правопорушення від 26 листопада 2020 року; - вказана постанова містить суперечності щодо кваліфікації злочинних дій, оскільки згідно з витягом з ЄРДР від 20 липня 2020 року встановлено, що відомості про злочинні дії ОСОБА_5 було внесено саме за фактом привласнення грошових коштів у сумі 14 496,08 грн за ч. 2 ст. 191 КК, а не за ч. 1 цієї статті; - постанова про перекваліфікацію кримінального правопорушення від 26 листопада 2020 року не містить правових підстав для зміни кваліфікації на розтрату чужого майна шляхом зловживання службовим становищем, про що відсутні належні і допустимі докази. Проте, залишаючи спільну апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_5 і захисника ОСОБА_4 (з доповненнями) без задоволення, суд апеляційної інстанції, на мою думку, в порушення положень, передбачених п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК, зазначені доводи належним чином не перевірив та не спростував, а своє рішення належним чином не мотивував. За таких обставин, вважаю, що наведені вище порушення могли перешкодити суду апеляційної ухвалити законне і обґрунтоване рішення, що, на мою думку, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК), яке, як наслідок, могло вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК), що з огляду на положення, передбачені ст. 438 КПК, є підставою для скасування ухвали ухвалу Сумського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_5 з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Суддя ОСОБА_1