Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/5401/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2025 р. Справа № 480/5401/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Бегунца А.О. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.09.2024, (головуючий суддя І інстанції: О.М. Кунець) по справі № 480/5401/24 за позовом Головного управління ДПС у Сумській області до ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу, ВСТАНОВИВ: Головне управління ДПС у Сумській області (далі - позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило: - стягнути з ОСОБА_1 податковий борг з податку на доходи фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов`язання, що підлягає сплаті фізичними особами загальною сумою 54 829,73 грн. В обґрунтування позову зазначило, що відповідач має податковий борг у розмірі 54 829,73 грн, який у добровільному порядку не сплачений, а тому наявні правові підстави для його стягнення у судовому порядку. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 позов задоволено. ОСОБА_1 (далі - відповідач), не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просив його скасувати та закрити провадження у справі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил підсудності, оскільки не врахував, що справи у стягненнях податків з фізичних осіб підсудні місцевим адміністративним судам. Отже, належним судом має бути Конотопський міськрайонний суд як адміністративний. Щодо суті спору, вказує, що суд першої інстанції не встановив чи є позивач особою, що має сплачувати мінімальне податкове зобов`язання. Натомість, зазначає, що податковим органом безпідставно нараховано йому податок на доходи фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов`язання, оскільки він не є платником такого податку в розумінні ст. 162 ПК України. Зауважує, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про узгодження суми податкового зобов`язання, оскільки залишив поза увагою, що відповідач не був обізнаний про існування податкового повідомлення-рішення, на підставі якого і виникла заборгованість. Крім того, звертає увагу, що податок на доходи фізичних осіб та мінімальне податкове зобов`язання є різними податками, як наслідок, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача саме податку на доходи фізичних осіб, який такої заборгованості не має, є безпідставними. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Бегунц А.О., Мельнікова Л.В. У зв`язку зі смертю судді ОСОБА_2 , на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений новий склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Бегунц А.О., Присяжнюк О.В. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає не задоволенню з наступних підстав. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку у ГУ ДПС у Сумській області. 04.09.2023 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 315437-24/18-20, яким ОСОБА_1 нараховано податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов`язання в розмірі 54 829,73 грн (а.с. 9). Вказане податкове повідомлення-рішення направлене ГУ ДПС у Сумській області за адресою проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , проте останнє повернулось відправнику у зв`язку із закінченням терміну зберігання (а.с. 9). Доказів оскарження податкового повідомлення-рішення матеріали справи не містять. 29.01.2024 податковим органом сформовано податкову вимогу форми "Ф" №0000545-1303-1828 про необхідність ОСОБА_1 сплатити податковий борг у загальному розмірі 54 829,73 грн за узгодженими податковими зобов`язаннями, яку направлено за адресою проживання відповідача: АДРЕСА_2 та повернуто із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 7-8). У зв`язку з несплатою відповідачем у добровільному порядку узгоджених сум грошових зобов`язань в розмірі 54 829,73 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має податковий борг, який в добровільному порядку не сплачено, позивачем дотримано процедуру його стягнення, що є підставою для задоволення позову. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, відповідальність за порушення податкового законодавства, функції та правові основи діяльності контролюючих органів та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику врегульовані Податковим Кодексом України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Відповідно до п. 56.18. статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Отже, факт узгодження податкового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Невиконання обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу. Стягненню несплачених у зазначені вище строки грошових зобов`язань передує певна процедура, визначена Податковим кодексом України. Відповідно до п. 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу (пункт 59.3 статті 59 ПК України). Відповідно до п. 59.3 ст. 59 ПК України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Приписами п. 59.5 ст. 59 ПК України встановлено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Зміст вказаних правових норм свідчить, що законодавець встановлює певні процедури, яких має дотриматись контролюючий орган до звернення до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу - направлення платнику податків податкового повідомлення-рішення (у випадку донарахування податкового зобов`язання контролюючим органом), узгодження суми податкового зобов`язання; направлення податкових вимог. При цьому, момент узгодження суми податкового зобов`язання законодавець пов`язує, зокрема, з отриманням платником податків податкового повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов`язання, за винятком випадків оскарження такого податкового повідомлення-рішення. Судом встановлено, що податковий борг виник на підставі несплаченої платником податків суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов`язання по податковому повідомленню-рішенню від 04.09.2023 № 315437-24/18-20. Доводи апелянта щодо не набуття суми податкового зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням від 04.09.2023 статусу узгодженої, оскільки відповідач не отримував вказане рішення податкового органу, а крім того не є платником податку на доходи фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов`язання, в розумінні ст. 162 ПК України фактично свідчать про незгоду із ППР, яке не є предметом даного спору. Відповідно до п. 45.1 ст. 45 ПК України податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Судом апеляційної інстанції встановлено, що адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_1 з 29.11.1985 є АДРЕСА_3 , що підтверджується відомостями з паспорту відповідача, витягом з реєстру територіальної громади, сформованим ОСОБА_1 25.07.2024 та витягом з реєстраційної картки платника податків фізичної особи ОСОБА_1 . На зазначену податкову адресу відповідача, ГУ ДПС у Сумській області направлено податкове повідомлення-рішення від 04.09.2023, яке 10.10.2023 повернулось відправнику у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Згідно з п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Пунктом 42.2 ст. 42 ПК України передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Відповідно до п. 42.5 ст. 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за № 124/28254 (в редакції, що діяла на час надіслання спірних податкових повідомлень-рішень), якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. З наведених норм вбачається, що надіслане контролюючим органом податкове повідомлення-рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків, вважається врученим також у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення. Таким чином, колегія суддів зазначає, що при направленні на адресу реєстрації відповідача податкового повідомлення-рішення позивачем дотримано п. 42.2 ст.42 ПК України. В свою чергу, добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків. Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 24.09.2019 у справі № 825/1109/16 та від 09.10.2018 у справі 820/1864/17. Враховуючи викладені вище обставини, контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов`язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17798/18 та від 23 вересня 2021 року у справі № 640/8096/19. Крім того, судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18 зазначено, що відповідно до п. 42.2. ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Судом також зазначено, що постійне неотримання поштової кореспонденції, яка направляється контролюючим органом на адресу платника податків є зловживанням останнім правом платника податків бути повідомленим контролюючим органом щодо прийнятих стосовно нього рішень. Враховуючи, що податкове повідомлення-рішення від 04.09.2023 направлено податковим органом за адресою реєстрації відповідача, проте повернуто з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання, останнє слід вважати врученим ОСОБА_1 у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення 10.10.2023. Доказів оскарження податкового повідомлення-рішення як протягом 60 календарних днів, що настають за днем його отримання, так і в цілому, матеріали справи не містять і судом таких не встановлено. Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що податкові зобов`язання за таким податковим повідомленням рішенням набули статусу узгоджених. Так, в силу приписів пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України не сплачені платником податків у встановлений ПК України строк суми узгоджених грошових зобов`язань (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності) визнаються податковим боргом. Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. У зв`язку з тим, що відповідачем не сплачено суму податкового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 04.09.2023, ГУ ДПС у Сумській області сформовано податкову вимогу від 29.01.2024 № 0000545-1303-1828 про необхідність ОСОБА_1 сплатити податковий борг у загальному розмірі 54 829,73 грн. Зазначена податкова вимога направлена за адресою реєстрації відповідача та 20.02.2024 повернута із відміткою «за закінченням терміну зберігання», отже вважається такою, що вручена ОСОБА_1 . Доказів адміністративного або судового оскарження вказаної вимоги відповідачем не надано, а судом не встановлено. Враховуючи, що відповідачем не сплачено суму узгоджених грошових зобов`язань, остання набула статусу податкового боргу. Згідно з п. 41.2 ст. 41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється. Контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини (пп. 20.1.34 п. 20.1. ст. 20 ПК України). Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. За приписами пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Судом встановлено та не спростовується відповідачем, що станом на час звернення контролюючого органу до суду та прийняття судового рішення за ним рахувався податковий борг зі сплати податку на доходи фізичних осіб в розмірі 54 829,73 грн. Доказів погашення суми боргу матеріали справи не містять та відповідачем не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Головного управління ДПС в Сумській області. Доводи скаржника про те, що ГУ ДПС у Сумській області безпідставно нараховано йому податок на доходи фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов`язання, оскільки він не є платником такого податку в розумінні ст. 162 ПК України колегія суддів відхиляє, оскільки вказане свідчить про незгоду ОСОБА_1 із податковим повідомленням-рішенням, яке не є предметом спору у цій справі. В свою чергу, у межах розгляду справи за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань. Оцінка податкового правопорушення, встановленого, зокрема, за результатами податкової перевірки відповідача, на підставі якої контролюючим органом прийнятий акт індивідуальної дії, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження такого акту індивідуальної дії, зокрема податкового повідомлення-рішення. Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.08.2024 у справі № 440/18128/21. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що податок на доходи фізичних осіб та мінімальне податкове зобов`язання є різними податками, тоді як судом першої інстанції стягнуто з нього податок на доходи фізичних осіб, заборгованості по якому ОСОБА_1 не має, колегія суддів зазначає наступне. Підпунктом 14.1.114-2 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що мінімальне податкове зобов`язання - мінімальна величина податкового зобов`язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до цього Кодексу. Сума мінімальних податкових зобов`язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі - підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов`язанням. Відповідно до підпункту 170.14.3 пункту 170.14 статті 170 ПК України, визначення загального мінімального податкового зобов`язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб. Мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування. Податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку про сплату річного податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, на суму позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та сумою сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь (далі у цьому пункті - загальна сума сплачених податків, зборів, платежів), надсилається (вручається) платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, наступного за звітним. Сума податку на доходи фізичних осіб у частині позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги площі кожної із земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, та сплачується (перераховується) до місцевих бюджетів за місцезнаходженням таких земельних ділянок. Згідно з пп. 170.14.4. п. 170.14 ст. 170 ПК України сума податку на доходи фізичних осіб у частині позитивного значення такої різниці не враховується у загальній сумі сплачених податків, зборів, платежів у наступному податковому (звітному) році. З аналізу наведених норм вбачається, що мінімальне податкове зобов`язання фактично є різновидом податку на доходи фізичних осіб. Таким чином, судом першої інстанції правильно стягнуто з відповідача саме податок на доходи фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов`язання, який ним не сплачено за податковим повідомленням-рішенням. Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме розгляд справи з порушенням правил підсудності. Так, на думку апелянта, справи у стягненнях податків з фізичних осіб підсудні місцевим адміністративним судам, а отже зазначену справу мав розглядати Конотопський міськрайонний суд як адміністративний. Водночас, колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 20 КАС України встановлено вичерпний перелік справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним, серед якого відсутні справи у стягненнях податкового боргу. Натомість, відповідно до ч. 2 ст. 20 КАС України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті. Отже, справи у стягненнях податкового боргу підсудні саме окружним адміністративним судам. Згідно ч. 1 ст. 26 КАС України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання бо перебування, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований у м. Конотоп, Сумської області. Відповідно до Указу Президента України від 16.11.2004 № 1417/2004 «Про утворення місцевих адміністративних судів, затвердження їх мережі» з 1 січня 2005 року в системі адміністративних судів України утворено, зокрема Сумський окружний адміністративний суд, юрисдикція якого поширюється на Сумську область. Таким чином, зазначена справа підсудна Сумському окружному адміністративному суду та розглянута ним із дотриманням вимог законодавства. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 по справі № 480/5401/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді А.О. Бегунц О.В. Присяжнюк