Постанова 4823 № 751/10304/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 21 квітня 2025 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/10304/24 Головуючий у першій інстанції Яременко І. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/528/25 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої-судді: Шитченко Н.В., суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним. У С Т А Н О В И В: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Споживчий центр», в якому просив визнати недійсним договір № 23.04.2024-100003600 про надання кредиту від 23 квітня 2024 року, укладений між ним та відповідачем. Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що 23 квітня 2024 року на свою електронну пошту отримав листа від кредитної установи з пропозицією укласти в електронному вигляді договір про надання кредиту в розмірі 11 000 грн, яку відхилив. Наступного дня позивач дізнався про укладення від його імені кредитного договору, за яким відповідачем відкрито кредитну лінію в сумі 11 000 грн, проте волевиявлення ОСОБА_1 щодо цього було відсутнє. Про протиправність дій кредитора свідчить час оформлення договору та перерахування коштів, а також номер телефону, за яким оформлювалася угода та який не належить позивачу. 25 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до поліції із заявою про проведення перевірки за фактом шахрайського оформлення на його ім`я кредиту, і 16 травня 2024 року дані про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, внесені до ЄРДР. У добровільному порядку розірвати кредитний договір відповідач не погоджується, що зумовило звернення з цим позовом. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 листопада 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Споживчий центр» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним передано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального права, просить скасувати її та передати справу для розгляду до Новозаводського районного суду м. Чернігова. Доводи апеляційної скарги зводяться до помилковості висновку суду першої інстанції про підсудність даної справи Шевченківському районному суду м. Києва. Скаржник зазначає, що суд, пославшись в мотивувальній частині ухвали на приписи ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів», не врахував вимоги п. 2 указаної норми, згідно з яким крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення. Наголошує, що ніколи не звертався до ТОВ «Споживчий центр» з приводу отримання позики, не реєструвався на його офіційному сайті, і, відповідно, не укладав договору та не отримував позики, тобто, спірний договір укладено без його вільного волевиявлення та участі. Відповідачем ТОВ «Споживчий центр» відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Дійшовши висновку про непідсудність справи за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Споживчий центр» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним Новозаводському районному суду м. Чернігова, суд першої інстанції виходив з того, що права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин. Після укладання договору між сторонами виникають інші правовідносини, тому до спорів щодо визнання кредитного договору недійсним положення ЗУ «Про захист прав споживачів» не можуть застосовуватися. Суд указав, що місцезнаходженням ТОВ «Споживчий центр»» є м. Київ, вул. Саксаганського, 133-а, тому, відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України, справа відноситься до підсудності Шевченківського районного суду м. Києва. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. ОСОБА_1 звернувся до Новозаводського районного суду м. Чернігова з позовом до ТОВ «Споживчий центр», в якому просив визнати недійсним договір № 23.04.2024-100003600 про надання кредиту, укладений між ним та відповідачем 23 квітня 2024 року (а.с. 1-2). За даними, які зазначив ОСОБА_1 у позові, місцезнаходженням (юридичною адресою) відповідача ТОВ «Споживчий центр» є вул. Саксаганського, 133-а у м. Києві, а зареєстрованим місцем його проживання АДРЕСА_1 . Позивач указав, що його звернення до суду є позовом про захист прав споживачів, оскільки спірний правочин укладено без дотримання вимог, встановлених ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України, тобто, без його волевиявлення на отримання кредитних коштів. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрованим місцем знаходження ТОВ «Споживчий центр» є м. Київ, вул. Саксаганського, 133-а (а.с. 68). У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» передбачає, зокрема, й дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Частиною 2 ст. 27 ЦПК України встановлено загальне правило про підсудність справ за місцезнаходженням відповідача та визначено, що позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Положеннями ст. 28 ЦПК України визначено випадки підсудності справ за вибором позивача (альтернативна підсудність), зокрема, позови про захист прав споживача можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (ч. 5 ст. 28 ЦПК України). Системний аналіз відповідних норм ЦПК України, які регулюють питання щодо визначення підсудності, дає підстави для висновку, що підсудність справи визначається на момент пред`явлення позову шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції (ст. 27, 184, 187 ЦПК України). Крім того, територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності (альтернативна та виключна). Питання обрання суду у разі реалізації права вибору альтернативної підсудності вирішується позивачем на стадії пред`явлення позову шляхом подання позовної заяви. Позивач, скеровуючи позов до суду, посилався саме на положення ЗУ «Про захист прав споживачів». Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд до іншого суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Суд першої інстанції, враховуючи вищенаведені норми та обставини справи, дійшов правильного висновку про передачу даної справи на розгляд до Шевченківського районному суду м. Києва, тобто за місцем реєстрації відповідача-юридичної особи, дотримавшись указаних положень процесуального закону щодо визначення саме територіальної підсудності. Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ЗУ «Про захист прав споживачів», у зв`язку з чим наявні підстави для застосування альтернативної підсудності, не беруться апеляційним судом до уваги з огляду на таке. Згідно з положеннями ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування». Застосування положень ЗУ «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування. У постанові ВСУ від 18 липня 2012 року у справі № 6-79цс12 зроблено висновок про те, що договір позики, як загальна договірна конструкція, є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб`єктивного як щодо суб`єктивного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором. ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб`єктів учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб суб`єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст.ст. 1046-1048 ЦК України. Таким чином, за своєю правовою природою між сторонами було укладено договір позики, а тому під час вирішення спору необхідно керуватися положеннями ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики. Подібні висновки щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 243/2997/16-ц, від 27 травня 2019 року у справі № 633/444/17, від 31 травня 2021 року у справі № 127/984/20. Отже, беручи до уваги наведене, суд першої інстанції правильно визначив, що позика не є фінансовою послугою у розумінні ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тому на спірні правовідносини не розповсюджується дія ЗУ «Про захист прав споживачів», у зв`язку з чим указав на відсутність підстав для застосування правил альтернативної підсудності у даному випадку. Крім цього, з доводів позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 стверджує про те, що оспорюваний правочин не укладав, тобто посилається на відсутність волевиявлення щодо виникнення зобов`язання, що, на його думку, зумовлює недійсність кредитного договору. Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення, оскільки, звертаючись до суду, ОСОБА_1 наголошує на тому, що оспорюваний правочин не укладав, отже продукцію у виді кредитних коштів не отримав. ЗУ «Про захист прав споживачів» охоплює лише правовідносини, в яких свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення порушено в процесі реалізації (отримання) продукції, що ОСОБА_1 заперечує. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2025 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Споживчий центр» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 83-84). Ураховуючи наведене вище, доводи позову та положення ЦПК України, які регулюють питання визначення територіальної підсудності, відкриття провадження у цій справі Шевченківським районним судом м. Києва, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про передачу справи на розгляд до іншого суду, дотримавшись відповідних положень процесуального закону. Доводи апеляційної скарги щодо підсудності цієї справи саме Новозаводському районному суду м. Чернігова, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки ґрунтуються на невірному тлумаченні скаржником вимог процесуального закону. За таких обставин апеляційний суд вважає, що оспорювану ухвалу слід залишити без змін. У зв`язку з тим, що апеляційний суд залишає без змін ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 листопада 2024 року про направлення справи за підсудністю до іншого суду, справа підлягає поверненню до Шевченківського районного суду м. Києва для продовження розгляду. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 листопада 2024 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуюча: Н.В. Шитченко Судді: Н.В. Висоцька О.Є. Мамонова