Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/7130/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1841/25 Справа № 185/7130/24 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 квітня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - Ткаченко І.Ю., суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра груп» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року,- В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра груп» (далі - ТОВ «ФК «Авіра груп») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що на підставі заповненої відповідачем заявки між ТОВ «ФК «Авіра груп» та ОСОБА_1 укладений договір про надання фінансового кредиту № 81501 від 12 квітня 2023 року, за умовами якого вони перерахували відповідачу через платіжний сервіс Platon на банківську картку, зазначену відповідачем при подачі заявки, грошові кошти в сумі 3500 грн.Кредит надавався строком на сім днів, кінцевий термін повернення кредиту - 18 квітня 2023 року. 19 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав заявку на продовження строку дії договору, того ж дня між відповідачем та ТОВ «ФК «Авіра груп» була укладена додаткова угода № 2 про продовження строку дії договору про надання фінансового кредиту № 81501 від 12 квітня 2023 року, згідно якої сторони погодили продовжити строк дії договору на 11 днів (включаючи один день прострочки) до 29 квітня 2023 року. За весь час користування кредитними коштами, починаючи з 12 квітня 2023 року, відповідач здійснив лише один платіж 19 квітня 2023 року в сумі 1400 грн, які за умовами договору були спрямовані на погашення відсотків за користування кредитними коштами і продовжено строк дії договору до 29 квітня 2023 року. Станом на 05 липня 2024 року відповідач допустив заборгованість за договором про надання фінансового кредиту у загальному розмірі 12075 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3500 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 8575 грн, а тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання фінансового кредиту у зазначеному розмірі, а також судові витрати на сплату судового збору - 2422,40 грн та на професійну правничу допомогу - 5000 грн. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Авіра груп», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що їх позовні вимоги є цілковито доведеними та обґрунтованими. Кредитний договір було укладено, обумовлені ним кредитні кошти були надані відповідачу, шляхом перерахування на картку. Допущена заборгованість не погашена. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 12075 грн та не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ТОВ «ФК «Авіра груп» та ОСОБА_1 укладений договір про надання фінансового кредиту № 81501 від 12 квітня 2023 року, за умовами якого позивач перерахував відповідачу через платіжний сервіс Platon на банківську картку, зазначену відповідачем при подачі заявки, грошові кошити в сумі 3500 грн. Кредит надавався строком на сім днів, кінцевий термін повернення кредиту - 18 квітня 2023 року. 19 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав заявку на продовження строку дії договору, того ж дня між відповідачем та ТОВ «ФК «Авіра груп» була укладена додаткова угода № 2 про продовження строку дії договору про надання фінансового кредиту № 81501 від 12 квітня 2023 року, згідно якої сторони погодили продовжити строк дії договору на 11 днів (включаючи один день прострочки) до 29 квітня 2023 року. Станом на 05 липня 2024 року з відповідачем рахується заборгованість у загальному розмірі 12075 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3500 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 8575 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду виписки по рахунку відповідача, таким чином розмір заборгованості відповідача за кредитним договором належним чином не підтверджується. Однак. колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, у зв`язку з наступним. Так, згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.ч.1-2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг. Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку. У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)). Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. З матеріалів справи встановлено, що 12 квітня 2023 року в електронній формі на офіційному веб-сайті позивача, між ТОВ «ФК «Авіра груп» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №81501. З договору вбачається, що сторони уклали договір на підставі пропозиції кредитодавця, яка розміщена в його інформаційно-телекомунікаційній системі та доступна через сайт кредитодавця, на таких умовах. Відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Акцепт договору відповідач здійснив шляхом підписання аналогом електронного цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора «AV1209» 12 квітня 2023 року, який відправлено на номер телефону НОМЕР_1 . Як вбачається з умов кредитного договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити банківської картки, вказаної клієнтом, і останній несе повну відповідальність за правильність вказаних ним у договорі реквізитів. На підтвердження виконання ТОВ «ФК «Авіра груп» зобов`язання за договором про надання фінансового кредиту №810501 від 12 квітня 2023 року, позивач надав копію інформаційної довідки, виданої ТОВ «Платежі онлайн», з якої вбачається, що на платіжну картку відповідача, зазначену ним при укладанні договору, 12 квітня 2023 року о 15:34:06 було перераховано грошові кошти в розмірі 3500 грн з описом «Видача кредиту №81501». 27 лютого 2024 року ТОВ «ФК «Авіра груп» направило на поштову адресу відповідача письмову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором №81501 від 12 квітня 2023 року. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зробила висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до статті 1048 ЦК України проценти сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Так, колегією суддів встановлено, що в договорі про надання фінансового кредиту від 12 квітня 2023 року вказано про надання ОСОБА_1 кредиту у сумі 3500 грн, строк кредитування 7 днів, проценти за користування кредитом нараховують за ставкою 5 % від суми кредиту на добу. Умовами договору №81501 від 12 квітня 2023 року, зокрема п.2 передбачено продовження строку договору за ініціативою клієнта. Додатковою угодою №2 від 19 квітня 2023 року до договору про надання фінансового кредиту №81501 від 12 квітня 2023 року, за зверненням відповідача, сторони погодили продовження строку дії договору на термін 11 днів (включаючи 1 день прострочення) до 29 квітня 2023 року. Колегією суддів встановлено, що відсотки нараховано в розмірі та в строки передбачені умовами договору про надання фінансового кредиту №81501 від 12 квітня 2023 року та додатковою угодою №2 від 19 квітня 2023 року до нього. Враховуючи наведене, позивачем належними та допустимими доказами доведено наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором та наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 12075 грн. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а також невідповідністю висновків суду обставинам справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Авіра груп» заборгованості у загальному розмірі 12075 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3500 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 8575 грн. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову. З огляду на задоволення позовних вимог, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2422,40 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн, що разом становить 6056 грн. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частиною другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Разом з тим, у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до вказаної норми закону під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Позивачем поставлено питання про стягнення витрат на правничу допомогу. В обґрунтування розміру понесених позивачем ТОВ «ФК «Авіра груп» витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн разом з позовною заявою представником ОСОБА_2 подано копії наступних документів: 1) договір про надання правничої допомоги від 15 січня 2024 року № 150124-ЮР, укладений між ТОВ «ФК «Авіра груп» та адвокатом Сідак-Жаровою Н.О. (а.с.33-35); 2) протокол узгодження договірної ціни від 15 січня 2024 року (а.с.37 зворот); 3) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги за договором від 15 січня 2024 року № 150124-ЮР (а.с.31); 4) рахунок на оплату №68 від 05 липня 2024 року на суму 5000 гривень (а.с.32); 5) довіреність від 18 червня 2024 року на представництво інтересів ТОВ «ФК «Авіра груп» (а.с.7). Суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат. Такий висновок, викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20. Як встановлено колегією судів у матеріалах справи відсутні заяви чи клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції ТОВ «ФК «Авіра груп» з підстав їх неспівмірності. Отже, зважаючи на відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Авіра груп» 5000 грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра груп» - задовольнити. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра груп» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту в розмірі 12075 грн, що складається з тіла кредиту в розмірі 3500 грн та відсотків за користування кредитом в розмірі 8575 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра груп» судовий збір в розмірі 6056 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра груп» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 21 квітня 2025 року. Судді: